The New York Times: Що сталося з 5500 українських пам’ятників Леніну?

Слов'янськ, вересень 2015 рокуСлов'янськ, вересень 2015 року

Коли 8 грудня 2013 року почалося знесення пам’ятника Владіміру Леніну на Бессарабській площі, швейцарський фотограф Ніл Акерман спостерігав за цією подією по телебаченню в піцерії менш ніж за милю від місця події. Він залишив свою недоїдену піцу і поспішив на площу.

Читайте також: «Російські комуністи зажадали гарантій, що Леніна не поховають»

Тоді в Україні був розпал Революції Гідності, час протестів та заворушень, які зрештою спонукали до втечі Віктора Януковича. Спостерігаючи, як протестуючі гамселили дубинками та кувалдами по міцному червоному кварциту статуї, пан Акерман усвідомлював, що є свідком важливого та значущого історичного моменту.

До того часу, коли журналіст залишив площу, пам’ятник був пошарпаним, але здебільшого непошкодженим. А наступного ранку його прибрали. Пан Акерман не дуже замислювався над його зникненням, поки два роки потому він якось не почав обговорювати цю тему зі своїм другом французьким журналістом Себастьяном Гобером, який також провів останні декілька років, спостерігаючи за подіями в Україні.

«Ніл просто задав це, здавалося б, випадкове запитання: «Куди подівся Ленін?». Ми зрозуміли, що не маємо уявлення», — сказав пан Гобер.

Журналісти вирішили це з’ясувати. До того часу український уряд прийняв закон, який забороняв совєтську символіку, включно з пам’ятниками Леніну. Цей крок закріпив феномен, відомий як Ленінопад, в перебігу якого сотні монументів совєтському лідеру були неочікувано і бурхливо скинуті українськими націоналістами. У 1991 році в Україні було щонайменше 5500 статуй Леніна — найбільша кількість, порівняно з іншими частинами колишнього Совєтського Союзу. Сьогодні офіційно не збереглося жодної.

Протягом деякого часу навіть найменші фрагменти Леніна з Бессарабської площі виявилися невловимими для Гобера та Акермана. Але впродовж свої річних пошуків вони стикнулися з десятками інших Ленінів, знищених під час Ленінопаду, і вирішили, що ті варті окремого документування. У своїй книзі «В пошуках Леніна», яка була опублікована в червні видавництвом FUEL Publishing, Гобер та Акерман використали пам’ятники Леніну як своєрідний об’єктив, за допомогою якого намагалися проаналізувати суперечливі українські уявлення про минуле, сучасність та майбутнє країни.

Подобовець, Карпати, листопад 2016 року

Подобовець, Карпати, листопад 2016 року

«Ми швидко зрозуміли, що це було щось дуже глибоке і дуже серйозне і багато означало для сучасної України», — сказав пан Гобер.

Деякі статуї, які вони знайшли, були пошкоджені та повністю занедбані. Деякі очікували на продаж за досить високу ціну. Деякі були розмальовані в національні українські кольори або перероблені в інші фігури, наприклад Дарта Вейдера. Інші були розплавлені на метал. Метал з ноги одного монумента Леніна став частиною статуї олімпійського чемпіона Володимира Голубничого. Пан Акерман сфотографував всі статуї саме в тому вигляді, в якому їх знайшов, за допомогою 35-міліметрового об’єктива, щоб краще захопити навколишню територію.

Читайте також: «У Дніпропетровську свободівці поміняли Леніна на Бандеру»

«Якщо на Леніні є бруд, то це щось каже, — говорить пан Акерман. — Якщо чиєсь взуття поруч із ним, це теж говорить про щось. Ми повинні були докласти зусиль, щоб зберегти місце незмінним, наскільки це можливо».

За словами пана Акермана, стан і місцезнаходження Ленінів було промовистим, але недостатнім для того, щоб створити всеохопний портрет України. В опублікованих в книзі інтерв’ю пана Гобера з громадянами, урядовцями та охоронцями, яких він зустрів на своєму шляху, постає країна, поділена між совєтським минулим, впливами сучасної Росії та достоїнствами Ленінопаду.

«Не слід думати, що якщо ви йдете на схід, то всі там хочуть Леніна, а якщо рухаєтесь на захід, то прагнуть його знищити, — говорить пан Гобер. — Ці відмінності виявляються не тільки через географію, вони проходять через покоління, через соціальні та економічні критерії, через місто та село».

«Хоча деякі українці дивляться на статуї Леніна і думають лише про жорстоку совєтську окупацію або сучасне втручання Росії, — каже пан Гобер, — багато хто бачать в них нагадування про час економічного добробуту. Інші, перш за все, розглядають їх як втрачену окрасу своїх міст, яку варто було б зберегти як сентиментальний спогад, а не політичний символ.

«Один хлопець сказав, що він не дуже переживає за Леніна, але статуя стояла в центрі села, і це буле місце, де він вперше поцілував свою дружину, — говорить пан Гобер. — Коли пам’ятник демонтували, то пішла в небуття частина його особистих спогадів».

«Не слід думати, що якщо ви йдете на схід, то всі там хочуть Леніна, а якщо рухаєтесь на захід, то прагнуть його знищити»

«Не слід думати, що якщо ви йдете на схід, то всі там хочуть Леніна, а якщо рухаєтесь на захід, то прагнуть його знищити»

Незважаючи на те, що Акерман і Гобер зуміли відстежити долю голови та деяких фрагментів бессарабського Леніна, вони так і не виявили основної частини пам’ятника. Як і більшість досліджуваних статуй, його доля набула таємничості через поєднання корупції та неефективної бюрократії. Проти вони все ще сподіваються побачити рештки бессарабської статуї.

Між тим, на Бессарабській площі п’єдестал, де колись стояв Ленін, залишається порожнім, що, мабуть, є найяскравішою ознакою того, що, коли справа доходить до майбутнього України, то тут більше питань, ніж відповідей.

Читайте також: «На Полтавщині вулицю Небесної сотні знову назвали на честь Леніна»

Be the first to comment on "The New York Times: Що сталося з 5500 українських пам’ятників Леніну?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*