Іван Сірко — кошовий отаман Запорозької Січі

index7

Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Сірка кошовим отаманом. У 60–70-ті роки XVII ст. Україна не знала людини, яка б могла зрівнятися з ним за популярністю. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові.

Народився Іван Сірко на Поділлі, походив із родини дрібної православної української шляхти. Час його народження, ймовірно, припадає десь на початок XVII ст. Наприкінці двадцятих років йому випало бути в морському поході запорозьких козаків на турецьку фортецю Трапезунд. Разом з Богданом Хмельницьким він веде переговори з французьким послом у Варшаві графом де Брежі щодо участі запорожців у війні з Іспанією. Переговори завершились успішно, і 19 квітня 1645 року було укладено угоду про набір на французьку службу козацького корпусу з 2,5 тис. козаків.

У жовтні 1645 року козацький корпус з Іваном Сірком на чолі на французьких кораблях відправився з Гданська до Франції. У морському бою під Дюнкерком козаки розбили іспанську ескадру, захопили кілька кораблів із гарматами і, сівши на них, нічним десантом з моря вдерлися у фортецю. Успіх бою та козацька звитяга страшенно здивували французів. Із Дюнкерка козацька ескадра пішла курсом до порту Кале, звідки, розігнавши іспанців, десантувалася на берег і протягом двох років успішно визволяла французькі землі.

З європейською славою повернувся Іван Сірко з козаками в Україну в 1647 році й відразу активно включився у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. У 1653 році Сірко особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем. Ще два з половиною десятиріччя Іван Сірко боронив рідну землю від ханських орд і ніколи не знав поразок (явище у світовій історії унікальне).

Хоча сам Іван Сірко, разом із Запорозькою Січчю, не склали присягу цареві в 1654 році (не було його і на Переяславській раді), проте він нерідко підтримував старшин промосковської орієнтації. Так, Іван Сірко очолив повстання проти Івана Виговського, який прагнув розірвати союз із Москвою, котра загрожувала державності України.

Під час народного повстання 1658–1659 років кошового отамана обрали кальницьким полковником. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років Іван Сірко організовував походи проти турецько-татарських нападників. Навесні 1660 року із Січі вийшли два козацькі загони. Перший спустився Дніпром до того місця, де обабіч ріки стояли турецькі фортеці. Другий попрямував до Очакова, поблизу якого зосередилися турецько-татарські війська. Ці загони завдали водночас два удари по фортецях Аслам-Кермень та Очаків. Запорожці обох загонів благополучно повернулися на Січ, привели багато полонених татар для обміну на бранців. У 1663 році Сірко здійснив два походи на перекопські укріплення. Це паралізувало головні орди кримського хана й унеможливило його вихід із півострова та об’єднання з польським військом.

8 січня 1664 року Сірко повів загін запорожців до Дніпра, на Тягин, щоб зруйнувати турецькі укріплення. У той час Польща зробила останню спробу відвоювати Лівобережну Україну. Король Ян Казимир, який очолив шляхетське військо, марно чекав протягом усього грудня свого спільника — кримського хана. Докладаючи зусиль, аби привернути на свій бік козацького ватажка, популярність якого дедалі зростала, король навіть послав йому із Шаргорода 300 золотих червінців і золотий ланцюг. Кошовий отаман, звичайно, не спокусився на це. Польське військо з великими труднощами просувалося по Лівобережній Україні, вельми ослаблене й тим, що в його тилу — на Правобережжі — ширилося повстання, душею якого став Іван Сірко, чиї відозви до народу також зробили свою справу.

Уже 1 березня 1664 року на території від Дністра до Дніпра владу Речі Посполитої було ліквідовано. Похід королівських військ на Лівобережну Україну закінчився цілковитим провалом. Після Андрусівського перемир’я 1667 року між Московією і Польщею, за яким Правобережжя України цар віддав Польщі, Іван Сірко займає антимосковську позицію. Водночас він продовжує активні воєнні дії проти татар. Один із найбільших походів відбувся восени 1667 року, коли Іван Сірко та кошовий Іван Ріг, який замінив його на отаманстві, повели з Січі кількатисячне військо на Кримське ханство. Козаки пройшли через увесь півострів і перебували там понад тиждень.

Після походів 1667 року Іван Сірко вирушив на Слобожанщину. Зиму 1667–1668 років він провів із родиною в слободі Артемівці (поблизу Мерефи), де жила його дружина Софія з синами Петром та Романом і двома дочками. Там до нього дійшла звістка про народне повстання проти царських воєвод. Він одразу ж створює невеликий загін, з яким іде на об’єднання з повстанцями, а потім очолює їх. У березні того ж року харківський полковник привів свій загін, який налічував уже три тисячі чоловік, до Харкова, де одразу ж вибухнуло повстання.

Царський гарнізон виявився сильним, добре оснащеним гарматами. Повстанці змушені були відступити, а під Охтиркою зазнали тяжкої поразки. Іван Сірко перейшов на Запорожжя, де продовжив боротьбу з турецько-татарськими ордами. Маємо дані про чотири походи в Крим протягом 1668 року. Під час третього було знищено три тисячі ординців, а півтисячі захоплено в полон. Четвертий же знаменний тим, що запорожці дійшли до Бахчисарая. Тим часом на Січі сталися зміни: тут владу тимчасово захопив татарський ставленик Петро Суховій. Сіркові довелося з ним та його спільниками вести боротьбу, в якій його підтримав гетьман Петро Дорошенко, котрий згодом прийняв турецький васалітет.

У квітні 1672 року Івана Сірка підступно схопив, закував у кайдани й видав царським властям полтавський полковник Федір Жученко, який із кількома генеральними старшинами висунув проти нього брехливі звинувачення.

З Батурина Сірка спочатку відвезли до Москви. А далі царський уряд без суду й слідства заслав «державного злочинця» Івана Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну та популярну людину. Не забули Сіркові й керівництво повстанням проти воєвод.

Дізнавшись про відсутність знаменитого полководця, татарські мурзи дедалі частіше стали нападати на Січ. Втрутився в цю справу польський король Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на зрослу загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії. Повернувшись із заслання, Іван Сірко очолив перший похід запорозьких козаків проти турецької фортеці на Дніпрі — Аслам-Кермень, а потім — проти Очакова. Він не знав перепочинку: ледь завершивши один похід, виступав в інший. Оточений ореолом непереможності, славетний кошовий викликав у ворогів страх.

Навесні 1675 року козацький отаман вирушив зі своїм військом проти ханських орд і турецьких яничарів Ібрагіма-паші, що вдерлися на українські землі. Нападники зазнали нищівного удару від запорожців. А в наступні роки ним було здійснено ще кілька блискучих операцій, які зупинили похід військ Оттоманської Порти на Чигирин.

Запорозькі козаки взяли участь у відбитті другого, так званого Чигиринського походу стотисячного турецько-татарського війська, яке взяло в облогу Чигирин, плануючи після завоювання цього міста зробити його плацдармом для загарбання Правобережної, а потім й усієї України. Чигирин захищали 40-тисячна царська армія під командуванням Григорія Ромодановського й 20-тисячне козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. У 1677 році після безуспішної тритижневої облоги турки й татари змушені були ретируватися з України.

У 1678 році до Чигирина прийшло 200 тисяч турецьких і татарських військ, їм протистояли 70-тисячна царська армія й 50 тисяч українських козаків. І цей похід виявився безплідним для турецько-татарських військ, хоч вони й зайняли і зруйнували місто. На військовій раді козаки вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, котрий був відправлений із Константинополя. В Очакові хлібні запаси через мілководдя Дніпра були перевантажені з 15 каторг і 7 кораблів на 130 дрібних суден. Звідти флотилія рушила до Кизи-Керменя, котрий турецьке командування намагалося використати як продовольчу базу для постачання своїх військ. Запорожці пропустили турецькі кораблі в Дніпро, а потім із тилу вдарили по них. Бій був коротким, в його результаті козаки узяли 500 полонених, а також захопили 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для турецького війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.

Після цього запорозьке військо, на чолі з Іваном Сірком, пішло на Буг. Козаки спалили турецькі мости, знищили варту й захопили багато підвод із різними запасами. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов’язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка турецькому султану. Невдовзі Сірко тяжко занедужав і поїхав із Січі в село Грушівку. Там 1 серпня 1680 року бойовий батько козаків одійшов на вічний спочинок. Запорожці перепровадили тіло свого улюбленого ватажка на Січ. Наступного дня викопали могилу в полі й з військовими почестями поховали його.

У численних піснях і думах, які народ склав про Івана Сірка, кошовий виступає народним героєм, запорозьким вождем, непереможним козацьким полководцем.

Ярослав Вербицький

Be the first to comment on "Іван Сірко — кошовий отаман Запорозької Січі"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*