Князь Костянтин Острозький — видатний полководець, політичний діяч і меценат

Конст.Острозький-Невід-худ-17-ст1

XVI сторіччя в історії України мало особливе значення. У цей час на території лісостепової України, переважно в Середній Наддніпрянщині, значно прискорюється процес етнічної консоліда¬ції, що стимулювалося насамперед двома жорсто¬кими викликами з боку зовнішніх сил. По-перше, це була татарсько-турецька агресія, яка загрожувала самому існуванню українського народу; по-друге — польська експансія, котра вела до закріпачення се¬лян та козаків і супроводжувалась утисками православної шляхти, духів¬ництва.

На тлі процесів національної консолідації в Україні й розгорталася ді¬яльність князя Костянтина Острозького. Вважається, що рід князів Острозьких походить від поліської гілки династії Рюриковичів.

Роком народження Костянтина Івановича вважають 1460-й. Сталося це найімовірніше у родовому помісті його батьків — Острозі. Вперше в документах князь згадується, коли йому вже минуло двадцять років (1486).

Протягом 1492–1494 рр. Острозький проявив себе з найкращого боку в бойових діях у литовсько-московській війні. У 1495 р., під час чергового набігу татар на Волинь, князь був з тими вельможами, котрі вийшли назустріч ворогові. Проте їхні сили виявилися замалими, й українські можновладці мусили шукати захисту в Рівненському замкові. Наступні бої з ордою були більш удалими.

У 1496–1497 рр. Острозький, вже як досвідчений воїн, очолював оборону українського прикордоння від татарських нападів. За перемоги князь отримав у своє користування Брацлавське, Вінницьке та Звенигородське староства. У листопаді 1497 р. Костянтина Івановича було призначено першим гетьманом Великого князівства Литовського. Нова посада відповідала сучасному посту міністра оборони. Від імені Великого князя він керував усім військом. За час командування литовсько-руськими збройними силами волинський князь здобув перемоги у 30 битвах. Будучи гетьманом, Острозький віддав особливо багато сил та вміння змаганню з татарами. Для захисту від орди князь поставив справу оборони у державі як одну з найважливіших.

У 1500 р. Московія, оголошуючи війну Литві, у складі якої були українські та білоруські землі, приводом, що примусив її це зробити, назвала оборону православних русинів, яких Литва нібито силою змушує приймати католицтво. (Подібно до цього дехто й сьогодні не проти захистити «русскоязычное население в землях, временно отошедших от России»). Не погоджувався з цим найпалкіший прихильник православ’я у Литві — князь Острозький, виступивши проти Москви на захист рідної землі і пізніше відмовившись від московської «допомоги».

14 липня 1500 р., під час битви біля Дорогобужа на річці Ведрош, що на Смоленщині, 8-тисячний загін бояр Великого Князівства Литовського був розгромлений 20-тисячним московським військом. У цьому бою був поранений і потрапив у полон гетьман Острозький. Він перебував в ув’язненні протягом семи років. Мешкав у Вологді й Москві, де його настійно намовляли прийняти московське підданство. Шість років князь не давав на це згоди. 18 жовтня 1506 року в’язень ніби погодився скласти присягу на вірність Великому князю Московському, здійснивши формальний «заручний запис» про згоду служити Москві. Йому було надано боярський чин і направлено в діючу армію для боротьби з татарами. Пізніше, виїхавши на західний кордон під приводом огляду позицій, Острозький утікає додому. Після повернення князя на батьківщину в Московії його стали називати «врагом Божьим». Через двісті років подібними епітетами нагородять в Москві ще одного гетьмана — Івана Мазепу, котрий також хотів позбутися московської «ласки».

На Волині ж Острозького зустрічали з великою радістю. Йому було повернуто колишні староства, а також даровано староство Луцьке з титулом маршалка Волинської землі, що забезпечувало цивільну та військову владу над усією Волинською землею. 27 листопада І507 р. Костянтин Іванович удруге був проголошений гетьманом Великого князівства Литовського. Вже наступного року він здобуває перемогу над московською армією, уклавши 8 жовтня 1508 р. вічний мир. Але через чотири роки розпочинається нова війна, московська армія захоплює Смоленськ. Битва, котра проходила поблизу білоруського містечка Орша 1514 р., закінчилася перемогою гетьмана Острозького, чиї війська вщент розбили

80-тисячну московську армію. Після цього гетьман обложив Смоленськ, здобути який йому не вдалося.

За перемогу під Оршею князь був тріумфально вшанований на Батьківщині. Навіки увічнила військову доблесть гетьмана картина, що була написана після перемоги литовсько-польської армії і називається «Битва під Оршею». Зараз вона зберігається у Вроцлавському музеї (Польща).
За перемоги над московською армією «Волинський короткий літопис» порівнював гетьмана Острозького з Олександром Македонським, Пором Індійським, біблійним воїтелем Авном, Тіграном Вірменським, вказуючи на те, що князь за свої перемоги достойний «самого божьего града Иерусалима». Київський літописець прохав: «…видатному князю Константину Ивановичу Острожському дай, Боже, здоровье и щастие вперед лепшее, как ныне победил силу великую московскую, абы так побивал сильную рать татарскую, проливаючи кров их бусурменскую».
Протягом років боротьби князь Костянтин Острозький виробив особливу стратегію війни: гетьманські війська нападали на татарські в той час, як ті, обтяжені здобиччю, верталися додому, і завжди вигравали битву. Саме так у 1512 р. Острозький зупинив татар під Вишневцем на Волині. У бою загинуло 5 000 татар, було визволено 15 000 бранців і захоплено 10 000 коней. У 1518 р., вже на Київщині, гетьман знову розгромив татарське військо. Але наступного року Острозький брав участь у невдалому бою під Сокалем: поляки відкинули його застереження не виходити проти переважаючих сил ворога, бій був розпочатий у незручному місці, й татари здобули перемогу.

У 1520 р. гетьман Острозький організував вдалу оборону від татар між Олеськом та Залізницями. 1524 р. відзначений погонею за ордою, що верталася з Галичини. Ось так майже щороку гетьман виступав супроти татарських військ, керував обороною кордонів.

Найбільш вдалий бій з татарами Острозький провів під Ольшаницею на Київщині. У цьому ж 1527 р. татари знову спробували напасти на Волинь, але були розбиті. У полон було взято 25 000 татарських воїнів. Частину з них Костянтин Іванович поселив за межами міста Острога. Це поселення дістало назву Татарського, або Зарванського, передмістя (нині вулиця Татарська). Татари працювали на укріпленні міста, займалися ремеслами і торгівлею, несли службу під княжими хоругвами.

Остання велика перемога волинського героя широко відзначалася. Після приїзду гетьмана до Кракова король Сигізмунд I прийняв його з великими почестями в присутності всього двору. А коли він в’їжджав у замок, перед ним несли військові знаки, завойовані у ворога, й вели полонених татар.

Авторитет князя був величезним, заслужив він його не тільки перемогами на полі бою, але й своїми справами на благо православного люду. Зокрема великі заслуги мав Острозький перед Києвом та Києво-Печерською лаврою. Він сприяв їхньому розвитку, дбаючи про відновлення численних київських храмів. Про це свідчать архівні документи.

За своє життя Костянтин Іванович побудував багато православних храмів у різних куточках держави. Два з них у самій столиці — Вільні. У рідному Острозі заснував Троїцький монастир. Також він дарував церквам предмети культового вжитку (шати, хрести, ризи). Дерманському монастирю було передано книгу повчань патріарха Костянтинопольського Каліста 1499 р. та рукописне Євангеліє 1507 р. Через двісті років вже гетьман Мазепа, подібно до свого попередника, дбатиме про православні святині України.

Звичайно, як і всяка смертна людина, князь мав певні недоліки, робив помилки, перебував у залежності від обставин та подій, котрі відбувалися у тогочасному суспільстві. Так, Острозькому робилися закиди у сприянні отримання ієрархічних посад у православній церкві. Втім, що стосується «грецької віри» часів Костянтина Івановича, цей період називали її «золотим віком». Двічі після смерті київських митрополитів до обрання нового керівника православної церкви князь затверджувався королем як опікун Київської митрополії.

Гетьман Острозький займав ще пост віленського каштеляна та тракійського воєводи. Відповідно до тодішніх суспільних законів, що дискримінували православних, ці посади міг займати лише католик. Тому утвердження на них православного українця свідчило про неабиякий авторитет волинського князя. Також привілеєм від 13 серпня 1522 р. Острозький дістав право ставити печатки на документах і листах навіть до короля на червоному воскові. Це був один з найбільших привілеїв тодішніх високопоставлених чиновників.

Костянтин Іванович був двічі одружений. Перший раз — з княжною Тетяною Гольшанською. Удруге одружився з дочкою князя Семена Слуцького — Олександрою. Обидва шлюби принесли роду Острозьких значні маєтки. Не менш як удвічі примножилося землеволодіння династії і за рахунок пожалувань-вислуг, які отримував гетьман від великого князя Литовського.

Помер князь 10 серпня 1530 р. у Вільні. Тіло його було перевезено до Києва і поховано в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, який був також місцем поховання визначних діячів України, починаючи з княжої доби аж до XVIII ст.
Великий внесок князівського роду Острозьких у збереження наших давніх звичаїв, традицій є незаперечним. Потрібно, щоб про звершення цієї княжої династії знали нащадки. Справа, започаткована Острозькими, в не менш складний, ніж маємо сьогодні, час, потребує своїх достойних продовжувачів.

Роман Кухаренко

1 Comment on "Князь Костянтин Острозький — видатний полководець, політичний діяч і меценат"

  1. Про особливі військові досягнення К. Острозького читайте статтю «Битва під Оршею 1514 року» — http://rivne-surenzh.com.ua/ua/research/historical

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*