Грюнвальдська битва народів

index

15 липня виповнилосяя 605 років відтоді як відбулася одна з найбільших битв доби середньовіччя — Грюнвальдська. З одного боку в ній взяло участь військо Тевтонського Ордену (16 000–27 000 воїнів), яким командував Великий магістр Ульріх фон Юнгінген, а з іншого — союзна армія Королівства Польського на чолі з королем Ягайлом та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського, яке очолював великий князь Вітовт (разом 32 000–39 000 войовників).

На той час значна частина українських земель входила до складу двох останніх держав, кордон між якими проходив приблизно по Південному Бугу. Тому ця битва є складовою української історії.

Стараннями російських істориків про участь Смоленської корогви в битві під Грюнвальдом відомо навіть школярам. Широким жестом російська професура долучила до корогви зі Смоленська ще й корогви з Орши та Мстиславля (тобто сучасної Білорусі). Так на світ Божий з’явилися «смоленські полки», які за російською версією вирішили увесь хід битви.

При цьому тривалий час свідомо замовчувався той факт, що у Грюнвальдській битві брало участь 11 хоругв з теренів сучасної України.
У королівському війську можна було побачити стяги з гербами руських земель — Галицької, Львівської, Подільської (їх було три), Перемишльської та Холмської. Власну хоругву виставив племінник короля — князь Сигізмунд Корибутович, який мав володіння на землях Волині. У складі литовського війська були хоругви з Волині, Київщини та Чернігівщини.

Замовчувалося й те, що на відміну від піших «смоленських полків» українські корогви складала кінна панцирна шляхта й лицарство. Тривалий час радянська історіографія замовчувала ще й участь в складі литовської армії загону татар на чолі з ханом Джелал-ад-Діном, сином хана Тохтамиша, того самого що спалив Москву після Куликовської битви. Син хана Джелал-ад-Діна, Хаджи-Герай виборов незалежність Криму від Золотої Орди (теж за допомогою Литви) і став його першим ханом. Отже серед героїв битви було ще й чимало предків сучасних кримських татар. Саме татари Джелал-ад-Діна здійснили першу атаку і розпочали битву. Розпочавши битву, легкі вершники-татари кинулися назад і заманили лицарів-хрестоносців за собою. Під мечі лицарів литовських і руських.

Сучасні білоруські історики стверджують: відступивши, литовсько-руське військо заманило кавалерію тевтонського маршала Валленрода за собою, і повело її до свого табору. Там на тевтонів накинулися п’ять наймогутніших полків князя Вітовта: Віленський, Трокський, Мінський, Київський та Волинська корогва князя Федора Острозького. Литовцям й русичам було вільно чинити такі маневри, оскільки їхнє військо було майже суцільно кінним. Піші Смоленська, Оршанська та Мстиславльська корогви лишилися на фланзі польського війська і зробили все, що тільки могли в тих умовах — героїчно загинули. Знищивши лицарів маршала Валленрода, литовські й руські шляхтичі повернулися назад на поле бою. Вони атакували хрестоносців, що вже оточили польське військо, виграли битву і таким чином зламали міць Тевтонського Ордену.
Звісно можна довго розповідати, що Грюнвальдська битва — це історія Польщі та Литви, здебільшого про це говорять прихильники так званого «руського міра». Тут їм варто нагадати, що загалом міфічне «Лєдовоє побоїще» це взагалі історія Новгородської республіки, яку Московія вирізала під корінь за часів Івана Грозного і тому сучасна РФ не має до цієї битви ніякого відношення.

Віктор Федосюк

Be the first to comment on "Грюнвальдська битва народів"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*