Гетьман Кирило Розумовський та його реформаторська діяльність

гетьманщинаКирило Розумовський

Після загибелі гетьмана Павла Полуботка українська гетьманська держава переживала досить складний період, ознакою якого був постійний тиск з боку Російської імперії. Були часи, коли козацтво навіть не мало права обирати собі гетьмана, а державою керували то Малоросійська колегія (1724-1727), то Правління гетьманського уряду (1734-1750). Названі органи управління очолювали неукраїнські представники.

Вісімнадцятого березня 1728 року у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів із села Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині народився син, якого назвали Кирилом. У нього був старший брат Олексій. Сталося так, що він (через свій особливий голос) потрапив до хору імператриці Єлизавети (доньки Петра І), яка правила з 1741 року. З часом той український козак Олексій та імператриця таємно взяли шлюб. Сім’я Розумовських отримала графський титул та, зрозуміло, — серйозний вплив на справи в імперії. За сприяння свого брата Кирило потрапив до Петербурга, де зробив стрімку кар’єру: дійсний камер-юнкер, камергер, граф, президент Петербурзької Академії наук, генерал-фельдмаршал, сенатор.

столиця

Санкт-Петербург у ХVІІІ ст.

Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року. Імператриці Єлизаветі Петрівні дуже сподобався надзвичайно вродливий, статечний і чемний юнак з України, з огляду на що вона «засватала» йому в дружини свою своячку Катерину Наришкіну.

Українська старшина (Я. Лизогуб, М. Ханенко, В. Гудович), запрошена на весілля (1746) К. Розумовського, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманства в Україні. Вирішення цього питання розтягнулось на півтора року. Нарешті в Сенат надійшов відповідний царський указ (підписаний 5 травня 1747 року).

цар

цариця Єлизавета Петрівна

Відновлення гетьманства імператриця Єлизавета Петрівна пов’язувала з особою Кирила Розумовського, котрого й призначала гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії в Глухів прибув граф І. Гендриков, який привіз жалувану грамоту. Урочисте обрання гетьмана (або елекція – за тодішньою термінологією) відбулося 22 лютого 1750 року.

В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

запорожці

Українські козаки

Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).

Того ж року полкові суди було перетворено на гродські, де розглядалися кримінальні справи. Головуючими в цих судах залишалися полковники, а суддя і писар називалися вже не полковими, а гродськими. Крім того, було запроваджено підкоморські й земські суди (в кожному полку по два, а в Ніжинському – три). Підкоморські суди розглядали справи про землю та межування, до їх складу входили виборний від шляхетства суддя з двома помічниками-коморниками.

Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.

гетьманщина

Батурин

У 1760 році за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком, однак царський уряд наклав заборону, так само він не дозволив перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет.

У березні 1761 року із відання гетьмана вилучено Київ і підпорядковано безпосередньо Сенату. Всіх козаків наказано вивести з міста і поселити на лівому березі Дніпра. Київська полкова канцелярія знаходилась в м. Козелець.

Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар’єрі. Видатний український історик Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана Кирила Розумовського козацькою інтелігенцією, яка готувала національне українське відродження XIX ст.

Дуже велику увагу Кирило Розумовський приділяв розвитку господарства. У Батурині та Глухові були зведені цегляні та лісопильні заводи, у Почепі – пороховий завод, у Батурині і Нових Млинах – текстильні фабрики. Тоді ж в Україні запрацювали заводи з виробництва листового срібла і золота, кінний завод, а також свічні, миловарні, дзеркальні та керамічні фабрики.

Однак в плани царського уряду аж ніяк не входило самостійне правління українського гетьмана. Його діяльність постійно тримали в полі зору, спрямовуючи належним чином. Права гетьмана поступово обмежувались: йому заборонялось призначати полковників без згоди уряду, підтримувати дипломатичні зносини з іншими країнами та ін.

русь

Гетьманщина у другій половині XVIII ст.

Згодом було зроблено суттєвий крок по обмеженню державності України й перетворенню її на звичайну провінцію Російської імперії. Варто зазначити, що у 1734-1750 роках політико-адміністративну владу в Україні здійснювало Правління гетьманського уряду із 6 осіб. Це сприяло посиленню контролю і втручанню у внутрішні справи старшинської адміністрації з боку царських урядовців. Лівобережна Україна нарівні з іншими провінціями держави підпорядковувалась Сенату, в якому діяла особлива установа під назвою Канцелярія малоросійських справ.

З відновленням гетьманства підпорядкування Лівобережної України із Сенату було передано в Колегію іноземних справ. Факт перебування України у віданні установи, утвореної для зносин з іншими державами, свідчив про формальне визнання за нею політичної самостійності.

У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II. З наступного року гетьман почав проводити в Україні військову реформу: у козацькому війську запроваджувалися регулярні частини, а для козаків вводився одноманітний стрій. У вересні 1763 року гетьман скликав у Глухові велику старшинську раду. На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (загалом 40 осіб). На раді також були присутні та мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів. Ними було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім’я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні – після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише з його прямих спадкоємців. Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.

козацький образ

Покрова. Козаки на іконі

Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства в Україні-Русі викликали величезний переляк у Петербурзі, й саме тому російська цариця Катерина II своїм указом від 10 листопада 1764 року остаточно скасувала посаду гетьмана. Однак козацький устрій продовжував існувати включно до кінця XVIII століття.

За наказом і сприянням Кирила Розумовського в Україні було збудовано чимало православних церков, зокрема у Козельці протягом 1752-1763 років зведено величний храм Різдва Богородиці за проектом італійського архітектора Б. Растреллі. У Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований Растреллі для проживання там графів Розумовських. У Петербурзі на набережній річки Мойки і зараз знаходиться палац Розумовських. Величні палаци родини Розумовських були збудовані в австрійському Відні та українському Батурині. Кирило Розумовський довгий час відбудовував спалений росіянами у 1708 році Батурин. Там він постійно проживав з 1794 року і помер у січні 1803-го.

Гетьмана Кирила Розумовського поховали у склепі в церкві Воскресіння Христового, що була збудована перед тим на його кошти. Вже у наш час була встановлена спеціальна меморіальна дошка біля входу до Свято-Воскресенського храму в Батурині: «На цьому місці у Свято-Воскресенському храмі-усипальниці похований великий син свого народу, останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський…».

Роман Кухаренко

 

Be the first to comment on "Гетьман Кирило Розумовський та його реформаторська діяльність"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*