Велика Британія планувала війну до того, як Гітлер увійшов до Польщі

«Атака на Вашингтон. 1812 рік»«Атака на Вашингтон. 1812 рік»

1 вересня 1939 року Адольф Гітлер направив німецькі Збройні сили до Польщі. Після цього Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. Спрощена версія історії говорить про те, що оголошення Британією та Францією війни Німеччині було виною Гітлера, оскільки саме він прийняв рішення про вторгнення на польську територію.

Люди, які стверджують таке, не знають обставин, які спонукали Гітлера прийняти це рішення.

Справа в тому, що Британія давно планувала розпочати війну з Німеччиною. З погляду Німеччини, Британія протягом 1939 року займалася брязканням зброєю, але Гітлер не хотів війни на двох фронтах: проти Польщі та Британії. Проте після смерті польського маршала Юзефа Пілсудського до влади у Польщі прийшли сили, налаштовані на конфронтацію з Берліном. Розпочався терор проти етнічних німців, які жили на території Польщі та Вільного міста Данциг, відторгнутого від Німеччини. (10 січня 1920 року відповідно до частини III секції XI Версальського договору 1919 року місто було відокремлене від Німеччини разом із сусідніми територіями. Знаходилося під захистом Ліги Націй зі спеціальними економічним правами порту для Польської республіки). До того ж поляки категорично відмовилися дати німцям дозвіл на забезпечення наземного коридору по узбережжю Балтійського моря між Східною Пруссією та іншими німецькими регіонами. Те, що Гітлер не хотів війни з Британією та Францією, очевидно з його мирної пропозиції після завоювання Польщі, яка серед іншого передбачала відновлення Польської держави зі зменшеною територією. Британія та Франція розпочали війну, сподіваючись, що Німеччину можна буде легко блокувати на суші і довести до голоду морською блокадою. Оскільки вони не очікували, що доведеться вести справжню війну, рішення було прийнято легко. Говорилося навіть про те, що війна допоможе побороти безробіття у Британії.

Прем’єр-міністр Невіл Чемберлен заявив послу США Джозефу Кеннеді, що причиною оголошення війни Німеччині був тиск на нього з боку «Америки та світового єврейства». Пізніше Кеннеді розповів про це міністру військово-морського флоту Джеймсу Форесталу, який записав це у своєму щоденнику: «Ані французи, ані британці не почали б війни через Польщу, якби не постійне спонукання з Вашингтона» (запис від 27 грудня 1945 року).

Ось фрагмент документу про те, що Британія (під американським та єврейським тиском) готувалася до війни проти Німеччини. Ця британська декларація про оголошення війни була складена за тиждень до вторгнення до Польщі.

Уже на цій першій сторінці проекту короля Георга VI про оголошення війни ми бачимо два основні тези англо-американської війни-пропаганди:

article-2512662-199C6E4700000578-333_634x1012-626x1000

  1. Не можна домовлятися з Гітлером, адже він нецивілізований моральний нігіліст, який не буде тримати його слово;
  2. Не можна ігнорувати Гітлера, тому що він хоче підкорити весь світ.

Це загальна практика урядів намагатися представити будь-яке рішення про оголошення війни як вимушене іншою стороною. І вищезазначені два псевдоаргументи є достатньо ефективним для цього, якщо громадськість досить простодушна, щоб повірити.

Та ж форма пропаганди з незначними видозмінами була використана для мотивації американців підтримувати війну на Близькому Сході. Мирне співіснування із Саддамом Хусейном також було «безглуздим», нам казали, що він «клятий божевільний» і збирається завоювати увесь світ, в що важко було повірити, тому нам було запропоновано іншу причину, щоб ми не могли ігнорувати Саддама Хуссейна: він готовий напасти на Саудівську Аравію в 1990 році або через десять років він може напасти на США, застосувавши ядерну зброєю.

Коли Гітлер прийшов до влади, країна була на межі розпаду. Версальський договір наклав нищівні репараційні виплати на німецький народ, котрий, як очікувалося, мав відшкодує витрати на війну усім її учасникам. Витрати в цілому втричі перевищили вартість всього майна в країні. Спекуляції з німецькою маркою змусили її до падіння, спричинивши одну з найгірших інфляцій за темпами в сучасний час. Наприклад, на піку інфляції за тачку, повну банкнот на 100 мільярдів марок, не можна було купити і буханки хліба. Національна скарбниця була порожньою, і величезна кількість будинків і ферм була віддана за борги банкам і спекулянтам. Люди жили в халупах і голодували. Нічого подібного до того у Німеччині не спостерігалося. Це було повне знищення національної валюти, заощаджень людей, їх бізнесу та економіки взагалі. На ситуацію ще значно вплинула глобальна депресія. Здавалося, що Німеччина не мала іншого вибору, окрім як піддатися борговому рабству з боку міжнародних кредиторів.

Проте Гітлер та націонал-соціалісти, які прийшли до влади в 1933 році, виступили проти інтересів міжнародного банківського картелю, випустивши власні гроші. У цьому вони взяли свою приклад з Авраама Лінкольна, який фінансував Громадянську війну в Америці за допомогою випущених урядом паперових грошей під назвою «Зелені». Гітлер розпочав свою національну кредитну програму, розробивши план громадських робіт.

Проекти, призначені для фінансування, включали боротьбу з повенями, ремонт громадських будівель та приватних резиденцій, зведення нових будівель, доріг, мостів, каналів та портових споруд. Прогнозована вартість різних програм була встановлена ​​в один мільярд одиниць національної валюти. Для покриття цієї вартості було видано мільярд неінфляційних векселів, які називаються сертифікатами Казначейства праці. Мільйони людей взяли участь у роботі над цими проектами, а їхня праця оплачувалася казначейськими сертифікатами. Ці гроші, емітовані урядом, були підкріплені не золотом, а майном з реальною цінністю. По суті це була квитанція від уряду на оплату праці та матеріали. Гітлер сказав: «За кожну видану марку ми вимагали еквівалент її вартості у вироблених товарах». Потім працівники витратили ці сертифікати на купівлю інших товарів та послуг, створивши більше робочих місць для більшої кількості людей.

Протягом двох років проблема безробіття була вирішена, і країна знову стала на ноги. Знову виникла міцна стабільна валюта, без боргу та без інфляції в той час, коли мільйони людей у ​​США та інших західних країнах ще не працювали і жили на допомогу з безробіття. Німеччині навіть вдалося відновити зовнішню торгівлю, хоча їй було відмовлено в зовнішньому кредиті та вона зіткнулася з економічним бойкотом за кордоном. Це було зроблено за допомогою бартерної системи: обладнання та товари обмінювались безпосередньо з іншими країнами, обходячи міжнародні банки. Ця система прямого обміну відбувалася без заборгованостей та без торгового дефіциту. Економічний експеримент Німеччини, як і у Лінкольна, був короткочасним; але він залишив кілька довговічних пам’ятників свого успіху, серед яких знамениті автобани — перші в світі велика автомагістралі.

Гітлер був надзвичайно популярний серед німецького народу. Економіст Стівен Зарленга пише, що Гітлер тимчасово врятував Німеччину від англійської економічної теорії, згідно з якою гроші повинні позичатись під золотовалютні резерви приватного банківського картелю, а не видаватися прямо урядом. Навіть C. Раковський, антигітлерівський більшовик, це визнав. Він сказав:

«[Гітлер] взяв на себе привілей виготовляти гроші, і не тільки фізичні грошові кошти, але й фінансові. Він переробив недоторкану до того техніку грошових фальсифікацій і спрямував її на користь держави. Ви тільки можете уявити, що б сталося, якби ця практика розповсюдилася на інші держави. Якщо можете уявити, тоді ви зрозумієте її контрреволюційні функції».

Економіст Генрі К.К. Лю пише про вражаючу трансформацію Німеччини:

«Гітлерівці прийшли до влади в Німеччині в 1933 році, в той час, коли її економіка зазнала тотального краху, зі згубними зобов’язаннями з репарації війни та нульовими перспективами для іноземних інвестицій чи кредитів. Однак, застосувавши незалежну грошово-кредитну політику суверенного кредитування та програму громадських робіт на повну зайнятість, Третій рейх зміг перетворити збанкрутілу Німеччину, позбавлену закордонних колоній, які вона могла б використати, у найсильнішу економіку Європи протягом чотирьох років, навіть раніше, ніж розпочалися витрати на озброєння».

У «Мільярдах для банкірів» (1984) Шелдон Емрі прокоментував:

«Німеччина випускала безборгові і безвідсоткові гроші з 1935 року, що пояснює її дивовижний підйом від депресії до світової держави за 5 років. З 1935 по 1945 роки Німеччина фінансувала усі витрати, в тому числі і на війну, без золота і без боргів, і знадобилася потуга усього капіталістичного і комуністичного світу, щоб знищити німецьку владу над Європою і повернути Європу під п’яту банкірів. Така історія грошей навіть сьогодні не з’явиться в шкільних підручниках».

У сучасних підручниках пишеться про згубну інфляцію, яку зазнала в 1923 році Веймарська республіка (загальна назва Німеччини у 1919–1933 роках). Радикальна девальвація німецької марки наводиться як приклад того, що може піти не так, коли урядам надається безмежна влада друкувати гроші. Фінансова криза у Веймарській республіці розпочалася з неймовірних репараційних виплат, запроваджених Версальським договором. Саме приватний Райхсбанк, а не уряд Німеччини, накачував валюту в економіку. Як і Федеральний резерв США, Рейхсбанк контролювався призначеними урядовими посадовими особами, але діяв у приватних цілях. Інфляція воєнного часу, яка перейшла в гіперінфляцію була спекуляцією з боку іноземних інвесторів, які робили ставку на її обезцінення. Спекуляції з німецькою маркою стали можливими, оскільки Райхсбанк зробив доступним запозичення великих сум валюти.

Починаючи від 1933 року, уряд взяв під контроль гіперінфляцію. Рейхсбанк був підданий суворому урядовому регулюванню, і були вжиті оперативні коригувальні заходи для усунення іноземних спекуляцій шляхом припинення легкого доступу до позик грошей, які випускав банк. Потім Гітлер поставив країну на ноги за допомогою випуску власних казначейських сертифікатів.

Урядовий дозвіл випускати сертифікати, які виконували функцію грошей, не призвів до підвищення цін, що передбачає класична економічна теорія. Це пояснюють тим, що до того, як почала діяти політика Гітлера фабрики простоювали, а люди були безробітними. А коли були доступні ресурси для підвищення продуктивності праці, вливання нових грошей в економіку не підвищувало цін, а збільшувало об’єми товарів та послуг. Попит та пропозиція зростали разом, не впливаючи на ціни.

Джейкоб Гордон

(З англійської мови переклав Ярослав Вербицький)

Be the first to comment on "Велика Британія планувала війну до того, як Гітлер увійшов до Польщі"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*