Українці у Франції

index

До XX ст.

Першою відомою киянкою у Франції є Анна Ярославна (біля 1024 – після 1075), дочка Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха І. Після смерті чоловіка Анна певний час правила Францією, про що свідчать документи, підписані нею давньоруською мовою.

Друга хвиля еміграції прибула сюди з України у XVIII столітті. Це були син гетьмана Пилипа Орлика Григорій (1702-1759), згодом французький генерал і дипломат, та кілька десятків запорозьких козаків. З козаків була сформована окрема сотня французької армії. Згодом вони створили там родини та поступово асимілювалися.

В Університетах Парижа та Страсбурга за козацьких часів вчилося багато молодих людей з України.

XX ст.

На початку XX ст. у Франції проживало декілька десятків родин українців – політичних поселенців, які не бажали повертатися до Російської імперії, де переслідували українців та українську мову. Вони були згуртовані в Українській громаді, яка перед Першою світовою війною налічувала понад 120 членів. Члени громади вели усвідомлену роботу серед французів, які про Україну у Російській імперії нічого не знали. Така робота була заборонена під час Першої світової війни. Франція була союзницею Росії і не дозволяла жодної діяльності, спрямованої проти царського режиму.

У 1920-х рр.., після невдачі у Визвольній війні в обороні незалежності Української народної республіки (УНР), до цих політичних поселенців долучилася інші емігранти. Першою великою хвилею нових поселенців були члени армії УНР, які здебільшого вийшли з таборів інтернованих у Польщі.

У другій половині 1920-х років розпочалася нова еміграція українців – заробітчанська. Українці з перенаселеної Галичини виїжджали до Франції на заробітки, з надією заробити трохи грошей і, повернувшись додому, прикупити собі землі.

На початку 1930-х рр. у Франції мешкало понад 40 000 українців, в тому числі близько 35 000 заробітчан з Галичини. Багато з них у середині 1930-х рр. через економічну кризу у Франції повернулася на батьківщину. Ті, хто залишився, працювали на шахтах, у металургійній промисловості, на текстильних фабриках і в сільському господарстві. На той момент вони були громадянами Польщі, тому з початком Другої світової війни польська влада мобілізувала українців до польської армії.

Під час Другої світової війни багато молодих українців, які перебували у Франції, опинилися в Німеччині на роботах. У той же час до Франції прибула певна кількість українців, вивезених на роботи зі східних та центральних земель України (з Райхскомісаріату). Багато хто з них жив у тяжких умовах. Майже всі вони були насильно репатрійовані до СРСР радянською місією у Франції.

Після війни до Франції переїхали нові емігранти – політичні – біля п’яти-десяти тисяч. Вони приїхали з Німеччини, з таборів переміщених осіб, але потім виїхали до Сполучених Штатів, до Канади та Австралії.

У Франції по Другій світовій війні залишилося біля 35 000 українців. Були це селяни і робітники з попередньої еміграції, рештки еміграції УНР, молоді націоналістичні активісти з нової еміграції, а між ними декілька колишніх в’язнів німецьких концтаборів.

1946 року в столиці Франції було засноване Українське академічне товариство. 1948 року у Парижі для координації українського громадсько-культурного життя було засновано Український центральний громадський комітет у Франції.

До Сарселя, біля Парижа, переїхало з Німеччини Наукове товариство ім. Т. Шевченка, головним здобутком діяльності якого є одинадцятитомна «Енциклопедія українознавства», яка видавалася протягом 1954-1989 рр. HTШ має великий архів та бібліотеку, яка налічує 25 000 томів. У 1998 році голова НТШ професор Аркадій Жуковський передав в Україну особистий архів та бібліотеку (20 000 томів). Тепер ця активність значно зменшилася.

1955 року українсько-французькою організацією Les Amis des Ukrainiens біля Страсбургу була заснована Українська оселя у Маквілері (Mackwilier).

1961 року у Парижі виникла політична формація, що мала на меті репрезентувати українців діаспори – Український рух для об’єднаної Європи.

У Парижі існує Бібліотека імені Симона Петлюри, заснована незадовго після вбивства голови Директорії й головного отамана військ УНР у 1926 році. Цю бібліотеку німці конфіскували у 1941 році. Десятки тисяч її книжок і архівних документів були вивезені до Східної Німеччини. Вони попали в руки радянської армії й опинилися у бібліотечних фондах Москви, Мінська, Києва.

Із громадських організацій після війни найбільш активними були: Українська національна єдність, профспілкове Об’єднання українських робітників у Франції, Об’єднання українців у Франції, Спілка української молоді (СУМ), Український християнський рух, Союз українок у Франції, Товариство бувших вояків Армії УНР поволі перестало бути діяльними через брак керівних кадрів.

У1970-х рр. у Франції почало видаватися чимало літератури українською (видавництво Першої української друкарні при «Українському Слові») та французькою (видавництво L’Est Européen) мовами. Появлявся бюлетень Echanges та, зокрема, регулярний місячник, потім двомісячник L’Est Européen. Цей останній журнал видавався найдовше і регулярно від 1962-го до 1999 року. Українська інформаційна служба, створена управою Об’єднання українців у Франції у 1985 році, видавала для преси та урядових кіл Франції бюлетень французькою мовою про ситуацію в Україні.

Українська інформаційна служба створила Інтернет-портал www.ukraine-europe.org, який відвідують тисячі користувачів щомісяця. Це великий успіх в галузі української інформації французькою мовою в Інтернет-просторі.

Українські громадські організації й інституції у Франції створили спільну громадську асоціацію – Репрезентативний комітет українців у Франції. У певних випадках громадські заходи організуються у співпраці з Посольством України у Франції. Наприклад, спільно зорганізовано всі заходи для відзначення 70-річчя Голодомору в Україні 1932-1933 рр.

У 1960-1970 рр. у Франції діяло біля 10 суботніх чи недільних шкіл для дітей в Парижі та провінції. Від середини 1980 рр. в існує лише одна невеличка недільна школа у Парижі, в якій навчаються теж діти новоприбулих. Вони влаштовують свята Шевченка, вертепи тощо.

Початок XXI ст.

Загальна кількість українців у Франції на початку XXI ст. оцінюється в 35 тис. У Франції існують дві українські Церкви – УГКЦ і УАПЦ. У сквері біля УГКЦ встановлено погруддя Тараса Шевченка; також сквер має назву Тараса Шевченка. Офіційні особи України часто приходять покласти вінок квітів на пошанування Великого Кобзаря.

 
За активну діяльність кілька представництв української діаспори нагороджені почесною відзнакою Президента України. Зокрема, професор А. Жуковський, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Професор Українського вільного університету та доктор Сорбонни Володимир Косик 1998 року нагороджений однією з найвищих відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук.

 
Останнім часом у Франції помітною є тенденція поширення вивчення української мови. Її викладають в університетах Париж-I, Париж-II, Париж-IV, Бордо та Пуатьє, а також в Інституті східних мов, де створена кафедра української мови та українознавства. Зацікавленість до запровадження посади викладача української мови була висловлена керівництвом університету Нансі-II. Українська громада виступила з ініціативою щодо включення української мови у перелік факультативних мов на складання іспитів на одержання ступеня бакалавра.

 

Нові емігранти (четверта хвиля) – заробітчани. Вони походять з різних верств населення, між ними є багато осіб з вищою освітою, які працюють як звичайні робітники. Більшість трудиться нелегально. Є дрібні підприємці, незначна частина належить до інтелігенції. 10-15% молодих громадян українського походження є студентами, понад 10% працюють у сільському господарстві. Четверта частина українців (в основному жінки) зайнята у домашньому господарстві.

 
Деякі з них повертаються додому після двох-трьох років праці. Нові емігранти практично не беруть участь в українському суспільно-громадському житті. Але більшість з них масово відвідує Українську греко-католицьку церкву. Сотні інших українців збираються в неділю біля церкви, щоб обмінятися новинами й передати автобусами пакунки для рідних в Україні.

 
На даний час у Франції проживають близько 35 тис. українців, 33% з них мешкають в Парижі. Рівень життя у Франції зараз один з найвищих в Європі. Він поступається Німеччині і деяким скандинавським країнам, але вище, ніж у Великій Британії, Італії та Іспанії.

 
Варто зауважити, що на роботу у Франції влаштується досить складно. Тимчасові роботи у Франції дозволені на строк до 18 місяців за умови отримання відповідної тимчасової посвідки на проживання і проходження відповідного медичного контролю. Постійна робота можлива тільки при наявності постійного виду на проживання (видається на 10 років і автоматично продовжується на аналогічний термін). Для роботи у Франції необхідно отримати дозвіл на роботу від конкретного роботодавця, який повинен буде зробити запит до місцевого Департаменту з праці та зайнятості.

Критеріями відбору є професійні навички здобувача і затребуваність запропонованої ним спеціальності на ринку праці. Згідно із законодавством Франції, наявна робота повинна бути запропонована, насамперед, громадянину Франції. Тільки якщо серед громадян Франції не знайдеться охочих зайняти вакансію, її може зайняти іноземець. Однак, як показує практика, роботодавці зазвичай віддають перевагу іноземцю, якщо його професіоналізм вище, ніж у претендента-француза. Причиною є те, що іноземцю платять набагато менше, ніж французові.

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Українці у Франції"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*