Українці в Чехії

images

Основу населення Чехії (95%) складають етнічні чехи, які розмовляють чеською мовою. Серед іммігрантів найчисленніша діаспора — українці, яких проживає 126 521. На другому місці знаходяться словаки (71 676), багато з яких після поділу в 1993 році залишилися в Чехії та складають приблизно 2% населення. На третьому — в’єтнамці (60 605). Слідом за ними йдуть росіяни (31 294) і поляки (18 328). Інші етнічні групи включають німців (13 577), циган і угорців.

Протягом останнього десятиліття українська діаспора Чехії зросла більш ніж удвічі. Церква для українців є об’єднуючим чинником, завдяки якому вони здебільшого підтримують між собою контакти.

Процес становлення української діаспори в Чеській Республіці умовно ділиться на чотири періоди.

1. До подій 1917 року більшість еміграції складали представники інтелігенції та студентство. Своє перебування на чеській землі вони розглядали як хорошу можливість підвищити освітній рівень, одержати роботу, яка б відповідала рівню їх професійної підготовки, опрацювати програми утворення та розбудови незалежної Української держави.

2. Нова, велика хвиля української еміграції припадає на початок 20-х років минулого століття. Вона пов’язана з окупацією українських земель поляками та російськими більшовиками. З травня 1919 року почали переходити кордон Чехословаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, Ліберці, Йозефові, де до 1926 року зберігся табір українських вояків. Вони на якийсь час напівлегально зорганізувались в Українську бригаду, сподіваючись, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал Антін Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети («Український стрілець», «Український Скиталець»). З весни 1920 року чехословацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до відділів, котрі, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.

У міжвоєнний період завдяки, в першу чергу, президентові Томашу Масарику Чехословаччина стала найбільшим у Європі політичним, науковим, культурним та духовним центром закордонного українства. З Відня до Праги був переведений Український вільний університет. В Чехословаччині виходили українські газети, часописи; діяли видавництва, середні та вищі навчальні заклади, музеї, товариства тощо. У Празі жили і творили поети Олександр Олесь, Євген Маланюк, Олег Ольжич, художник Василь Касіян та багато інших визначних представників української культури.

3. За німецького протекторату Богемія і Моравія (1939–1945) більшість українських установ була ліквідована, інші ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об’єднання і Українська Громада. Друкувався журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943 року).

Після Другої світової війни значна частина української інтелігенції під загрозою репресій з боку місцевої комуністичної влади та СРСР була змушена виїхати далі на Захід. У той же час до Чехословаччини прибували військовослужбовці сформованого в СРСР 1-го Чехословацького армійського корпусу, в якому переважали жителі Закарпатської України, а також волинські чехи.

Чимало представників української еміграції 20–30 рр. залишили Чехословаччину також після введення військ країн Варшавського договору в серпні 1968 року.

4. До четвертої, сучасної хвилі українських мігрантів у Чехії належать наші співвітчизники, які в пошуках роботи почали прибувати до цієї країни з початку 90-х років минулого століття. Станом на кінець 2014 року на території Чехії зареєстровано близько 105 тисяч українських трудових мігрантів, частина з яких одержала дозвіл на проживання в Чеській Республіці на 10 і більше років. Переважна більшість з них створила чесько-українські сім’ї та прагне якомога швидше прилаштуватися до оточуючого соціального середовища. Такі люди, поживши довгий час в Чехії, просто асимілюються. Наприклад, не рідкістю є випадки, коли вони змінюють імена на чеський манер. Робиться це для того, щоб не бути «білою вороною».

Українські дипломатичні установи щорічно реєструють в Чеській Республіці біля 1000 новонароджених громадян України.

Із зрозумілих демографічних причин нинішня українська діаспора в Чехії, яка складається, головним чином, з громадян Чеської Республіки — нащадків згаданих вище українських емігрантів, постійно скорочується. Значну роль тут також відіграють процеси поступової асиміляції українців до чеського суспільства, про які йшлося вище. Переважна частина старої еміграції — це представники інтелігенції: науковці, викладачі, підприємці тощо. Проживають вони, головним чином, у містах: Прага, Карлові Вари, Дєчін, Брно, Пршеров, Острава і Хомутов.

У зв’язку з численною міграцією українців до Чехії протягом перших десяти років XXI сторіччя та з метою реалізації своїх прав, які сформульовано у схваленому в 2001 році чеському Законі «Про права національних меншин», українською діаспорою створено декілька громадських організацій, які об’єднують етнічних українців та громадян України в Чеській Республіці, займаються розвитком української культури, влаштовують акції тощо (або декларують ці цілі). Особливо активними українці в Чехії стали після Помаранчевої революції 2004 року. Зосереджені громадські організації, в основному, в Празі, однак є також в інших містах.

При чеському Уряді діє постійна Комісія з питань національних меншин, в якій українську громаду Чехії представляє голова організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» Богдан Райчинець.

Уряд Чеської Республіки надає фінансову підтримку організаціям, які представляють українську національну меншину, а також україномовному журналу «Пороги» (заснований 1993 року), та «Українському журналу» (заснований 2005 року).

Українські діти, батьки яких тимчасово перебувають у Чехії, мають можливість відвідувати українську суботню школу «Ерудит». Цей навчальний заклад працює за угодою з Міжнародною українською школою.

Проте є і зворотній бік життя українців в Чехії, який тісно пов’язаний з нелегальною трудовою міграцією до цієї країни.
Давно відомо, що Чехія — приваблива країна для тих, хто шукає роботу: економіка процвітає, а робочих рук бракує, бо уряд довго зволікав з програмою залучення іноземців. Проте обмежені можливості легального заробітку не зупиняють українців, які продовжують їхати до Чехії: автобусами, машинами, поїздами, а інколи й літаками. Адже на цей крок вони зважуються не від хорошого життя.

Вивчити чеську мову нашим співгромадянам простіше, ніж німецьку. Тому якщо є можливість вибирати, вони залишаються в Празі чи Брно, а не їдуть далі до Мюнхена чи Дрездена.

Українці в Чехії працюють усюди: на будівництвах, в забігайлівках і в приватних осіб. Прага — місто заможне, будівельних майданчиків у столиці Чехії безліч. Чимало чехів мають сьогодні достатньо грошей, щоб збудувати власний дім чи відремонтувати стару віллу.
Українці беруться за будь-яку роботу і змушені працювати нелегально, в підпіллі: платять їм мало, а хто захворіє чи дістане травму — втрачає роботу.

Отримати дозвіл на роботу та інші необхідні документи дуже складно. Тому заробітчани покладаються на посередників, які розуміються на бюрократичних процедурах. Українським робітникам за такі послуги доводиться платити досить великі суми. Посередники забирають майже дві третини заробітку.

Загалом усіх чеських українців-заробітчан умовно можна поділити на три групи: це ті, хто дає роботу, ті, хто працює, та студенти. Роботодавці цінують наших працівників, оскільки вони дуже працьовиті, відповідальні та здібні, розуміються на своєму фахові. Здебільшого вони займаються фізичною працею. Проте є такі, які працюють у соціальній сфері.

Нелегалів складно порахувати, вони пересуваються тільки від гуртожитку до будмайданчика. Можливості інтегруватися в них немає. Їх ніби і не видно, але в той же час вони всюди: підстригають газони чи прибирають, доглядають за дітьми або працюють сантехніками чи електриками.
Сьогодні українці в Чехії фактично стали тим, чим колись були для німців поляки: мобільна робоча сила, що бере на себе ту роботу, від якої відмовляються місцеві. Але головне — дешева. Вони заробляють дуже мало. Чеський будівельник отримує, в середньому, сім євро за годину. Українець не отримує й двох…

Хоча в «нульових» роках українців у Чехії було чимало, але з 2008 року їх кількість кардинально зменшилась. Причиною є негласна політика місцевого уряду, згідно з якою відбувається значне обмеження міграції у Чеську Республіку. Робиться це для того, щоб якось стимулювати місцевих низькокваліфікованих працівників, які не поспішають працевлаштовуватись туди, де треба працювати ломом чи лопатою.

Самі чехи в роботі хоч і повільні, але, хай навіть в останній термін, завжди її зроблять. Звичайно, полюбляють свій традиційний напій, який відомий в усьому світі — це знамените чеське пиво. П’ють дуже багато: наприклад, у минулому році мешканці саме цієї країни випили найбільше янтарного напою в світі. У середньому, як свідчить статистика, кожен чех за рік випиває 161 літр пива.

Українська діаспора в Чехії із самого початку військового конфлікту на Донбасі допомагає нашим бійцям. Волонтери разом з небайдужими іноземцями щомісяця збирають гуманітарку для військових та вимушених переселенців із зони проведення АТО. Доправляють її за місцем призначення — чи до волонтерських центрів, чи прямісінько на передову. А допомога неабияка! Рахунок вже пішов на десятки тисяч доларів.

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Українці в Чехії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*