Українці в Узбекистані

узбекиУзбекистан

Географія Узбекистану

Республіка Узбекистан – держава, розташована в центральній частині Середньої Азії. Межує на півдні з Афганістаном, на південному сході – з Таджикистаном, на північному сході – з Киргизією, на південному заході – з Туркменістаном, на півночі – з Казахстаном. Узбекистану належить південна частина Аральського моря з узбережжям в 420 км.

Приблизно 4/5 території Узбекистану зайняті пустельними рівнинами; східні та південно-східні райони країни включають гори і передгір’я Тянь-Шаню і Гісарського хребта. Найвища точка на території країни – 4643 м (Гісарський хребет).

азіати

Прапор та герб Узбекистану

Державний устрій, мова та релігія

Узбекистан – президентська республіка. Глава держави – президент. Вищим державним представницьким органом є Олій Мажліс Республіки Узбекистан, який здійснює законодавчу владу.

Державна мова – узбецька, якою говорить понад 74% населення. У містах поширена російська мова, нею користується понад 14% населення.

Близько 88% населення сповідує іслам, 9% – православні християни.

Країна займає 4-е місце в світі за запасами золота і 7-е місце за його видобутком (80 тонн золота щорічно). Є великі родовища міді і урану, нафти і газу. Узбекистан – великий виробник бавовни. Залежить від імпорту зернових (внутрішнє виробництво покриває тільки 25% потреби).

азіатка

Узбецька дівчина в національному одязі

Історичні етапи та передумови появи українців в Узбекистані

Згідно з архівними документами перші відомості про українців у Центральній Азії датуються серединою XVIII ст.

У жовтні 1741 року з лівобережжя України було насильно відправлено в Оренбурзький край більше ста сімей. На місце призначення прибула тільки незначна частина переселенців. Саме у ті часи українські переселенці потрапляють в райони Центральної Азії.

У  1867  році  генерал  Гарасим  Колпаковський,   український   дворянин, на  чолі  Семиріченського  козацького полку,  котрий  складався  майже  виключно   з   українців   із   Харківської  й Чернігівської   губерній,  пішов   походом  на  Кокандське  ханство та здобув Коканд. Тоді  на території Узбекистану виникли  перші   українські поселення.

Однак масове заселення українцями Туркестанського краю почалося з 1885 року. Основною метою був пошук земель, придатних для землеробства, як наслідок негативних явищ реформи 1861 року. Селяни – вихідці з України –  розміщувалися компактними поселеннями в Семиріччі, Черняєвському, Ауліє-атинському повітах, Сирдар’їнській області, Ферганській долині, Голодному степу.

Основним ремеслом українських переселенців було хліборобство, садівництво. У 1897 році українські поселення з’являються в Самаркандській області. Тільки в Катта-Кургані у ті роки проживало близько двох тисяч українців.

Середня Азія

Самарканд

Нова хвиля переселенців з Полтавської, Чернігівської, Київської, а також з Харківської й Катеринославської губерній прибула в зв’язку з будівництвом залізниць Оренбург – Ташкент та  Ташкент – Андижан. Після поразки революції 1905-1907 років у Туркестан заслали чимало українців, робітників та службовців, нижчих урядовців – вони утворили національно свідомий  елемент Ташкентської залізниці. Після завершення будівництва залізниць потік українців-переселенців посилився. Українці становили великий процент у складі спеціальних туркестанських військ – особливо в 1-му та 2-му Туркестанських піхотних корпусах, 1-ій  стрілецькій Туркестанській бригаді. За приблизними підрахунками, на території від Каспійського моря до Паміру лише у військах в 1913 році налічувалося понад 200 тисяч українських   військових, а напередодні революції там мешкало близько півмільйона українців.

У роки Першої світової війни у Туркестан були вивезені полонені галичани. Були вони також серед біженців.

За даними перепису 1917 року частка українців в Узбекистані становила 0,1% усіх жителів, у 1926 році – вже 0,5 %.

Після Лютневої революції в Росії вже в березні 1917 року було утворено Туркестанську українську громаду (ТУГ) на чолі з тимчасовою радою. На час утворення ТУГ в Ташкенті налічувала 250 членів. Протягом квітня-червня 1917 року виникає близько 40 громад в містах та українських селах Туркестану, серед них в Андижані, Самарканді, Намангані,  Бухарі, Каґані, Фергані. У квітні Тимчасову раду ТУГ перетворено в постійну в складі 9 членів.

УНР

Члени Центральної Ради

У травні ТУГ звернулася  до  Центральної  Ради  в  Києві, прохаючи надати допомогу у сфері культури й освіти. Зі свого боку ТУГ організувала  в  червні  два  батальйони  добровольців – один у Ташкенті (під командуванням  сотника  Долуда,   пізніше члена Центральної Ради і відомого військового діяча), другий в Самарканді (сотника Івка); обидва вирушили до Києва  на  допомогу  Центральній  Раді.

ТУГ   прийняла   три   універсали   Центральної  Ради.  При ТУГ  була  утворена бібліотека,   проводились   концерти на  честь  Тараса  Шевченка,  а  1  травня  кілька   тисяч   організованих   українців взяло  участь  у  Святі  свободи  в  Ташкенті.   У   цей   же   час   було   утворено Ташкентський   солдатський   український комітет та Гурток української молоді.  Розпочала свою  діяльність  українська  театральна  трупа  Чернова.

Почали діяти школи з українською мовою викладання. За українськими традиціями відзначалися релігійні свята.

У 1920 році усі українські організації були заборонені.

Економічні наслідки Першої світової та українсько-російської воєн, крах сільськогосподарської системи, Голодомори 1921-1922 та 1932-1933 років обумовили спроби українських селян врятуватися поза межами України, в тому числі в Туркестані.

Середня Азія

Узбеки у 30-ті роки ХХ століття

Перепис 1937 року, який відбувався в умовах терору, фізичного знищення і заслання мільйонів людей, коли називати себе українцем, особливо для тих, хто переїхав у діаспору недавно, було небезпечно, зафіксував в Узбекистані лише 1,6 тис. українців. У1939 році їх число (за два роки) зросло до 73,8 тис. осіб. Ця кількість була більш-менш стабільною аж до середини 60-х років, коли українська діаспора в Узбекистані почала швидко зростати і збільшилася до 1980 року майже вдвічі. Таким чином, українська діаспора в Узбекистані формувалася фактично в радянський час, переважно вже в повоєнні роки.

У період радянсько-німецької війни 1941-1945 років в Узбекистан було евакуйовано цілу низку українських промислових підприємств, науково-дослідницьких та вищих навчальних закладів, мистецьких колективів. Вже у 1941 році туди прибули Український інститут мистецтв, Одеський інститут інженерів морського транспорту, Харківський сільськогосподарський інститут, Харківський завод «Електростанок» та багато інших.

В Узбекистані в період війни продовжили свою діяльність понад тридцять українських театральних, музичних груп, учбових закладів. Зокрема, в Ташкенті діяв театр імені Івана Франка, до творчого колективу якого входили Н. Ужвій, Є. Пономаренко, А. Бучма.

Післявоєнний період був пов’язаний з індустріалізацією центральноазійських республік, яка розтягнулася на кілька десятиліть. Узбецьких спеціалістів готували харківські залізничники (Ташкентська магістраль), шахтарі Донбасу (Ангренський вугільний басейн), сталевари Запоріжжя. Українські фахівці брали участь у спорудженні залізничної магістралі Чарджоу-Кунград, Навоїйського гірничо-металургійного комбінату та багатьох інших стратегічних об’єктів.

столиця

Ташкент після землетрусу 1966 року

Біля 2600 українських інженерів та будівельників протягом кількох років брали участь у відновленні Ташкенту, зруйнованого землетрусом 1966 року.

У радянські часи багато вихідців з України посідали провідні посади в різних галузях економіки та науки Узбекистану.

Кількісний та соціальний склад

Згідно з даними Державного комітету статистики Республіки Узбекистан (останній перепис населення відбувся 2007 року), в цій країні мешкають 86 854 етнічних українців та близько 40 тисяч кримських татар.

49,2% українців Узбекистану вважають рідною мовою українську.

У територіальному відношенні українська діаспора тяжіє до Ташкента і Ташкентської області, де в 1989 році проживало більше половини від усієї чисельності українців в Узбекистані. У середньому в Узбекистані українці становлять 0,8% усього населення; в областях і поселеннях, де є більші громади українців, ця частка значно вища: в Ташкенті вона дорівнює 2,9% (60,0 тис.), Ташкентській області – 1,2% (26,6 тис.).

Склад української громади в Узбекистані досить різноманітний і включає політичних, громадських діячів, підприємців, науковців, митців. У своїй більшості це люди пенсійного віку.

узбеки

Українці в Узбекистані

Громадські організації закордонних українців та їхній статус

У Республіці Узбекистан офіційно зареєстровано 6 українських культурних центрів, найбільший з яких Республіканський український культурний центр «Славутич», який було створено у 2001 році у м. Ташкенті. Він об’єднує і координує діяльність всіх українських культурних центрів Республіки Узбекистан.

Згідно зі статутами українських культурних центрів, головними напрямками їх роботи є здійснення культурно-просвітницької діяльності, збереження і розвиток української культури, мови, традиційних ремесел, обрядів, розвій та зміцнення міжнаціональних зв’язків.

Працевлаштування в Узбекистані

Республіка Узбекистан постійно розвивається, тому там відчувається брак висококваліфікованої робочої сили. Незважаючи на те, що уряд неохоче приймає мігрантів, кваліфіковані фахівці можуть досить легко працевлаштуватися. Робота в Узбекистані для іноземців регламентується відповідно до Положення про порядок залучення і використання іноземної робочої сили в Республіці Узбекистан. Дозвіл на прийом іноземця на роботу в республіці видає Агентство з питань зовнішньої трудової міграції. Дана організація працює при Міністерстві праці та соціального захисту населення.

Азія

Мапа Узбекистану

Прохання про надання вакансії в Агентство повинен подати роботодавець. Розгляд заяви проводиться протягом місяця. Працевлаштування для громадян України в Узбекистані має починатися з пошуку вакантного місця. Зробити це найзручніше за допомогою Інтернету або через знайомих. Знайти роботодавця нескладно, особливо якщо претендент має затребувану в країні професію і досвід роботи. Після співбесіди громадянин іншої країни може приступати до оформлення робочої або ділової візи, а роботодавець – до реєстрації дозволу на працевлаштування іноземця.

Найбільш затребуваними вакансіями в Узбекистані є лікарі, інженери, фахівці в сфері IT-технологій, представники робітничих спеціальностей і т. д.

Роман Кухаренко

 

 

 

 

 

Be the first to comment on "Українці в Узбекистані"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*