Українці в Румунії

383815001

Чимало українців опинилися на інших континентах через війни, голод, переслідування, а також — в пошуках кращої долі або керуючись бажанням побачити білий світ. Тому сьогодні важко хоча б приблизно оцінити загальну кількість наших співвітчизників, які живуть в інших країнах. Їх, мабуть, не набагато менше, ніж тих, що мешкають вдома, в Україні. Але як би далеко від Вітчизни не опинився українець, під тонким прошарком іноземних нашарувань із покоління в покоління зберігаються його національні риси. І коли зустрічаєш за кордоном своїх, то через дуже короткий час починає здаватися, що ми все життя були і є сусідами — стільки спільного й рідного нас пов’язує. Сьогодні пропонуємо читачам розповідь про українців Румунії.

Чисельність та межі розселення

Українці живуть в Румунії з діда-прадіда. Проте сучасних українських мігрантів там можна зустріти нечасто, оскільки наші заробітчани віддають значно більшу перевагу Чехії та Польщі (якщо брати Східну Європу).
Румунські українці — четверта за чисельністю етнічна спільнота Румунії: після румунів, угорців та циган (ромів). Згідно з даними перепису 2011 року, українська громада налічує 51 007 осіб, що становить 0,27 % всього населення Румунії. За переписом 1948 року українців за мовою налічувалося 37 600 осіб, за переписом 1966 року — 54 700. Чисельність осіб, які спілкуються українською мовою, перевищує офіційну чисельність українців, що свідчить про їхню політичну ідентифікацію як румун, проте етнічну — як українців.
Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині та Південній Буковині, а також у Подунав’ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдавія). Більше половини усіх румунських українців мешкає в повіті Марамуреш на Мармарощині (34 027 осіб), де вони становлять до 6,67 % усього населення. Відносно велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа).
Українці становлять більшість у муніципалітетах Бистра, Великий Бичків, Руська Поляна, Ремета, Кривий, Вишня Рівня, Рускова, Балківці, Ульма, Ізвори, Щука та Копечеле.

Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в румунському Парламенті. Нині в найвищому законодавчому органі Румунії українську громаду представляє адвокат Іван Марочко з Тімішоари.

Історія румунських українців

До 1918 року українці жили на території тогочасної Румунії в Північній Добруджі — у дельті Дунаю. Їх поселення (біля 20 000 осіб) безпосередньо пов’язане з українською етнографічною територією в Південній Бессарабії. Незначне число українців (біля 50 000) мешкало у Північній Молдові (повіти Дорогой і Ботошани), населення якої до XVII століття було здебільшого українським. Тепер тільки в деяких селах (наприклад Семеніча) частково збережено українську мову й звичаї.

Після Першої світової війни у межах Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та частково Закарпаття (Південна Мармарощина), а у зв’язку з цим — частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних острівців.
Крім того, у міжвоєнний час на території Румунії з’явилася й українська політична еміграція. Оскільки Румунська держава визнавала Українську Народну Республіку де-факто та обмінялася з нею дипломатичними місіями, вона дала притулок українським політемігрантам, насамперед з числа 2-ї Запорізької бригади армії УНР, яка восени 1920 року перейшла Дністер. Ці емігранти створили в Бухаресті свій Громадсько-допомоговий комітет, Товариство українських вояків, Союз українок-емігранток та ін.

Розвиток культури та освіти

З 1941 року Румунія надала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті було організовано українське радіомовлення; видавалися газета «Життя» та журнал «Батава».

Шкільна реформа 1948 уможливила розвиток початкової, середньої та вищої освіти українською мовою. У Румунії нараховувалося 120 шкіл з українською мовою навчання, а також існували паралельні класи в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві та в педагогічних школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі. Видавалися шкільні підручники українською мовою, серед яких «Курс історичної граматики української мови» М. Павлюка та «Румунсько-український словник» (30 000 слів) і «Українсько-румунський словник» (35 000 слів) — обидва за редакцією Ю. Кокотайла.
Школа була тоді дійсним осередком українського життя: тут відзначалися релігійні та національні свята (зокрема 100-річчя масового поселення українців у Румунії), пам’ятні дати великих українців тощо.

Культурно-освітню діяльність по українських селах провадили читальні, клуби, будинки культури, гуртки самодіяльності, гуртки молоді; по містах — відділи Румунського Об’єднання для зв’язків з СРСР (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică).
Починаючи з 1964 року, комуністична влада поступово звела нанівець попередні здобутки української національної меншини. Було ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання і всі українські освітньо-культурні громадські організації по селах, заборонено вживати в публікаціях українські назви місцевостей.

Першою серйозною спробою внутрішнього самоврядування румунських українців став Союз українців Румунії (СУР), утворений 1989 року за підтримки значної частини українців для захисту їхніх прав як етнічної меншини, збереження національної ідентичності, культури, рідної мови, прабатьківських традицій. Ця організація найбільше підтримується в тих повітах країни, де найвищий рівень української ідентичності, зокрема в Сучаві.

Зусиллями Союзу видаються українські засоби масової інформації (одна румуномовна та три україномовнi газети), публіцистичні та літературні твори (щороку виходять друком біля 40 книжок). Це, головним чином, переклади української літератури на румунську мову, а також твори українських письменників Румунії.

З самого початку в діяльності Союзу постали дві проблеми, які в 1995–1996 роках призвели до остаточного розколу румунських українців на СУР і новостворений Демократичний Союз Українців Румунії (ДСУР).

По-перше, відразу ж виникла іноді прихована, а іноді явна, конкуренція між двома основними зонами Румунії, де проживають українці — Марамуреш та Південною Буковиною — за лідерство в Союзі і за єдине місце, зарезервоване для українців в Парламенті Румунії. Згідно з переписом населення 1992 року, кількість українців, які проживають в Марамуреші майже в три рази перевищує число українського населення Південної Буковини. Однак насправді українців у Південній Буковині навіть дещо більше, а основна відмінність полягає в тому, що етнічна ідентичність закарпатських українців значно сильніша, ніж південно-буковинських. Тому перший час закарпатці мали певну перевагу, бо вони більш згуртовані й мешкають компактно. Проте до середини 90-х років можливості регіонів майже зрівнялися.

Друга причина полягає в тому, що різні течії в СУР по-різному оцінюють кількість українців в Румунії та ступінь їхньої інтеграції й асиміляції. Більш радикальне крило, орієнтоване в основному на , фактично наполягає на повній національно-культурній автономії за угорським зразком. Однак для українського населення Південної Буковини цей варіант здається неефективним і в цілому ним не схвалюється.
Сучасний стан

Існують також певні проблеми в українській освіті, наприклад — відчутний брак кваліфікованих українських педагогічних кадрів. А роль учителя тим більш важлива, що зараз у Румунії майже відсутні школи, в яких всі предмети викладаються рідною мовою. Тому СУР звернувся до Міністерства освіти Румунії з проханням організувати комісію, яка б атестувала вчителів української мови згідно з сучасними стандартами.
Ще однією важливою умовою успішного викладання української мови є студіювання учителів Румунії в школах України. Нині всі шкільні румунські підручники перекладаються українською, а всі українські підручники розробляються виключно українцями — від книжок для першого класу початкової школи і до останнього класу ліцею. Що стосується вищої освіти, то сьогодні в трьох румунських університетах, у тому числі в Бухарестському, є відділення української мови, відкриті 50 років тому. На цих відділеннях щорічно навчається, як правило, 10–15 студентів. Там викладає знаний українець Іван Ребушапка — доктор філології, професор, завідувач Українського відділення Бухарестського університету. Це особа, яка згадується в багатьох румунських, українських та англомовних енциклопедіях і довідниках. Пан Іван є автором кількох десятків українських підручників для шкіл Румунії.

Загалом Румунію досить часто відвідують митці з України. Там побували Павло Дворський, Іван Дерда, Назар Яремчук. Приїжджають музичні ансамблі з Закарпаття, Івано-Франківська, Чернівців та Львівщини. Українці Румунії також дуже зацікавлені в тому, щоб їхні музичні колективи частіше запрошували до України на свята, ювілеї тощо.
Проблеми спадщини

Українські суспільні діячі Румунії занепокоєні тим, що духовні історичні набутки українців сьогодні опинилися під загрозою. Йдеться про досвід віків, збережений, зокрема, у народних приказках (румунські українці називають їх також помовками, примовками, мовками, поговором, мудрушками та ін.). Носіїв цієї мудрості стає дедалі менше.

На думку головного редактора «Українського вісника» Михайла Михайлюка, невдовзі українські села поглине «європейський спосіб життя» і з пам’яті людей будуть стерті співанки, прислів’я, повір’я, обряди, звичаї, казки, легенди, загалом усе те, що з найдавніших часів становило сільське духовне життя.

Тим не менше сьогодні українці — невід’ємна частина румунського громадянського суспільства. З боку держави вони отримують фінансову підтримку для збереження культурної спадщини свого народу та беруть безпосередню участь у процесах прийняття рішень на державному рівні, функціонують україномовні ЗМІ, а також є можливість, хоча і обмежена, отримувати освіту рідною мовою.

Олег Коденчук

Be the first to comment on "Українці в Румунії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*