Українці в Грузії

66

Стародавній літопис свідчить, що знайомство українського й грузинського народів відбулося ще в Х–XI століттях. У взаємному зацікавленні та зближенні двох народів велику роль відіграли політичні, воєнні, релігійні та інші фактори. Поява перших українців, які поселилися в Грузії, відноситься до другої половини XVIII століття, коли російська цариця Катерина II ліквідувала непокірну Запорозьку Січ. Тоді чимало козаків були змушені тікати на Південь, а частина з них опинилася в Грузії. У другій половині XIX століття в Грузії відбулися події, які привели до появи вільних земель, зокрема, в Абхазії. Внаслідок їх заселення там з’явилися українські, російські, вірменські, грецькі та інші села.

За даними першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, на території Грузії мешкало близько 8,5 тисяч українців, з яких близько 64% у містах, а 36% — у сільській місцевості. Притік українського населення до Грузії не припинявся і продовжувалося переселення українців різних верств, у тому числі інтелігенції. Із середини XIX століття у Тбілісі існувала невелика українська колонія. У 1917 році там відбувся Український Військовий з’їзд, на якому було створено Українську Військову Раду Закавказзя й Українську Раду в місті Тбілісі.

Незважаючи на відсутність офіційних зв’язків, Українська держава підтримувала активні стосунки з Грузинською демократичною республікою. Четвертого липня 1918 року прем’єр-міністр Грузії Ное Жорданія звернувся до міністра закордонних справ Української держави Дмитра Дорошенка з листом, в якому призначив повноважних представників Грузинської демократичної республіки в Україні. Дипломатичне представництво Грузії почало працювати у Києві на початку вересня 1918 року. У результаті українські урядовці, разом з грузинськими, протягом вересня-грудня 1918 року спільно розробляли українсько-грузинську міждержавну угоду у торгово-економічній і політичній областях.

Консульське представництво України в Грузії було створене відповідно до закону «Про заклад генеральних консульств і консульських агентств за кордоном» від 4 липня 1918 року. Подальшому розвиткові дипломатичних відносин між Україною та Грузією завадила більшовицька агресія проти обох країн.

З 1926 року починається новий, більш насичений етап переселення українців до Грузії. Він охоплює роки довоєнних п’ятирічок. Цьому сприяли високі темпи розвитку господарства, промисловості, розширення мереж курортних установ і залучення до цього значної кількості кваліфікованих спеціалістів з України.

Культурні зв’язки

Відносини між Україною і Грузією у культурно-гуманітарній сфері мають історичне коріння, що дозволяє і сьогодні налагоджувати співпрацю. Були підписані угоди про співпрацю у культурній, спортивній, туристичній галузях, співпрацюють між собою найкращі університети та середні школи двох країн. У Тбіліському державному університеті 2007 року створено Інститут україністики.

У першій половині 2007 року відбулось взаємне відкриття пам’ятників: у березні 2007 року Тарасу Шевченку у Тбілісі та у травні — Шота Руставелі у Києві. А 16 березня 2012 року було представлено переклад Амірана Асанідзе грузинською мовою поеми Івана Котляревського «Енеїда».

Однією зі знакових подій для української діаспори в Грузії стало відкриття Першої української школи імені Михайла Грушевського, котра фінансується з бюджету Грузії. Програма у школі — українська. Міністерство освіти України надіслало з Києва букварі, підручники, методики, карти. Випускники отримують два дипломи про середню освіту — українського та грузинського зразків.

Діаспора

Більшість сьогоднішніх українців Грузії — це нащадки евакуйованих у роки Другої світової війни та молодих спеціалістів часів повоєнної відбудови. Коли на початку дев’яностих утворилися незалежні держави Грузія та Україна, багато з них повернулись на етнічну Батьківщину. Але чимало людей залишились. І поряд з економічними проблемами замислились над тим, як інтегруватися в загальне державне життя Грузії і одночасно зберегти свою етнічну самобутність та зв’язки з Україною. Влітку 1992 року вони створити Асоціацію українців — мешканців Грузії. Сьогодні це дієва культурно-освітня громадська організація, яка об’єднує 2500 осіб. У 2001 році в Тбілісі відбувся Форум представників українських організацій в Грузії, який створив Координаційну Раду українців Грузії.

Нині, за даними перепису населення, в Грузії мешкає майже 7000 тисяч українців. Активності українців Грузії можна позаздрити. Вони не лише співають українських пісень, а й створюють школи для вивчення української мови, видають україномовні газети, журнали, довідники та посібники. Друкують українських поетів грузинською, а грузинів — українською мовами. Традиційними літературними конкурсами читців вшановують Тараса Шевченка, бережуть пам’ять про перебування в Грузії Лесі Українки.

«Тут багато асоціацій, тут багато громад. Хоча Асоціація українців — громадян Грузії, яку очолює Михайло Борис, найстаріша, — говорить голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний. — Що позитивно, вони координують між собою діяльність. Задача зберегти те, що досягнуто. Зберегти українську Грузію, українське Тбілісі, українське Зугдіді, українське Кутаїсі. Ту історію, яка є, зберегти в сьогоднішньому дні».

Керівник будинку грузино-української преси та книги Валентина Марджанішвілі, яка понад тридцять років мешкає у Грузії, з гордістю та хвилюванням розповідає про газету «Український вісник», що виходить з 2001 року. Серед іншого, показує журнали, які через брак грошей вже не видають: перший україно-грузинський розмовник та останнє видання до ювілею поета діаспорянина Валерія Гричаненка.

«Наробок дуже багато. Планів дуже багато. Це і альбом «Українська географія в Грузії». Багато цікавих проектів, які хотілося б здійснити. Але вони вимагають певної підтримки з боку України, на яку ми будемо розраховувати. Бо надія вмирає останньою», — відзначає Валентина Марджанішвілі.

Голова жіночої ради Грузії Ліна Куртанідзе згадує, як її шкільне листування з грузинським хлопцем переросло у міцний шлюб та 32 роки життя у Тбілісі. А в Грузії жінка не мислить свого життя без української громади. Найбільша її гордість — конкурс декламаторів поезії Тараса Шевченка. За 7 років проведення у ньому взяло участь 175 учасників різного віку та національності. Сьогодні пані Ліна мріє, аби Україна допомогла переможцям конкурсу побувати на Батьківщині Кобзаря.

Українську громаду в Грузії поважають. Підтвердженням цьому стали зустрічі делегації Української всесвітньої координаційної ради з представниками влади різних рівнів. Необхідність підтримки наших громадян розуміють і в Посольстві України, тому допомагають направляти дітей на навчання в українські виші за державною програмою, сприяють у відкритті українських недільних шкіл, дбають про забезпечення літературою. Умови для цього Грузія створює. А от сприяння у вирішенні поставлених завдань чекають від самих українців.

Сьогодні для української громади Грузії характерне дисперсне проживання. Українці не мешкають компактно, але в багатьох містах Грузії створені та працюють осередки українських громад. Серед них Кутаїсі — друге за розмірами місто в Грузії та столиця Імеретії, яке розташоване за 200 км від Тбілісі. Сьогодні там живе біля 200 000 осіб. В Україні Кутаїсі має 6 міст-побратимів. Напрямки до них показує вказівник, встановлений біля входу в мерію. У місті шанують і українську громаду.

«Ми всі живемо дружно, однією сім’єю. Українська діаспора у нас грає велику роль і ми любимо цю країну Україну. У нас особливі відносини, як на рівні країни, регіону, так і міст», — каже віце-мер Кутаїсі Ніколоз Качкачішвілі.

Українська громада Кутаїсі — це близько 2000 людей. Аби зберегти українську етнічну самобутність вони об’єдналися в україно-грузинську асоціацію «Дружба». Через проблеми з грішми досі не вдається відкрити українську недільну школу. Тішаться з того, що мають курси з вивчення української мови у місцевому педагогічному інституті. Мерія міста виділила офісне приміщення для Асоціації.

Лише рік після народження прожив в Україні Володимир Кротенко, відомий на всю Грузію лікар-онколог, але одного року вистачило аби сьогодні в його серці було дві Батьківщини.

«Якщо чесно, якщо на ваги поставити, на сьогоднішній день я вже в Україну переїхати не зможу, тому цілком ймовірно Грузія є Батьківщина, але чим стаю старше, тим більше тягне в Україну. Або земля тягне, або кров тягне — не можу сказати», — зізнається голова грузино-української асоціації «Дружба» Володимир Кротенко.

Та є в Кутаїсі справжній український куточок. Тиха вуличка у старому місті носить ім’я Лесі Українки. На ній знаходиться будинок, в якому понад 100 років тому Леся написала «Лісову пісню» та «Кам’яного господаря». Українці Кутаїсі з гордість покажуть ці місця, їх однаково шанують обидва народи. А це найкращий доказ того, що на грузинській землі витає і український дух.

Українська діаспора в Грузії любить та шанує українську пісню. При Асоціації українців — мешканців Грузії працює дитяча художня студія, хореографічні, вокальний, музичний, вокально-інструментальний гуртки, створено вокальний ансамбль «Сонечко», хореографічний ансамбль «Червона калина», молодіжний хор «Юність».

«Ми повинні передати любов до нашої Батьківщини, наших традицій своїм дітям, а діти — нашим онукам. Хто як не ми або молодь, яка має українське коріння? Ми повинні ширити добре ім’я України», — резюмує Ліна Куртанідзе.

Діяльність української громади в Грузії переконує в тому, що незважаючи на невідворотні процеси асиміляції, в Грузії все одно лунатиме українська пісня і не лише у виконанні українців.

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Українці в Грузії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*