Рух «Жовті жилети» у Франції — проти всіх

Мелісса Діветрі «Париж, Франція»Мелісса Діветрі «Париж, Франція»

Увесь світ сьогодні спостерігає за подіями, що відбуваються у Франції. На тлі протестної хвилі «Жовтих жилетів» непопулярна французька влада вже готова запровадити режим надзвичайного стану.

Однак за газетними заголовками і оцінками слід шукати більш глибокі, фундаментальні чинники, які лежать в основі цього несподіваного протестного руху.

Безпосередні причини кризи

Безпосередньою причиною гніву, який привів до виникнення руху «Жовті жилети», послужила низка особливо суворих заходів проти автомобілістів в 2018 році:

— обмеження швидкості руху на всіх дорогах країни до 80 км/год під приводом безпеки дорожнього руху (незважаючи на те, що дослідження показують зворотний ефект) і різке зростання кількості штрафів за перевищення швидкості;

— радикальне посилення вимог на техогляді на придатність до експлуатації автомобілів (обов’язково кожні 2 роки), що неминуче змусить багатьох власників старих транспортних засобів відмовитися від них;

— посилення заходів по боротьбі із забрудненням, а саме заборона використання «застарілих» транспортних засобів у великих агломераціях;

— різке підвищення цін на паливо, а особливо на дизельне паливо, хоча традиційно у Франції дизель був набагато дешевшим за бензин.

Проте щоб краще зрозуміти феномен «Жовтих жилетів», необхідно правильно проаналізувати соціологічні чинники у Франції.

«Жовті жилети»

«Жовті жилети»

Французький середній клас опинився під ударом

У той час як населення Франції зростає надзвичайно швидко на тлі процесу «заміщення» французів неєвропейськими іммігрантами, цікаво відзначити, що серед «Жовтих жилетів» в основному білі люди. Чому?

Необхідно розуміти серйозну еволюцію французького суспільства і економіки. Протягом останніх десятиліть Франція зіткнулася з розвалом промислового сектора, в той час як збільшилась частка робочих місць в третинному секторі (сфері послуг). Промисловість найчастіше гармонійно розподілена по всій території держави, а працівники третинного сектора, як правило, живуть у великих мегаполісах.

Тому феномен глобалізації людства, властивий всьому світу, особливо швидко прижився у Франції саме через крах французької промисловості.

Це приводить до географічного розподілу наступних груп населення:

— найбільш економічно заможні категорії мають кошти для проживання в міських центрах великих міст;

— передмістя мегаполісів дедалі частіше заселяють неєвропейські мігранти, а частина корінних жителів залишає ці райони (дане явище відоме як white flight);

— середній клас і корінні мешканці змушені проживати в 20-40 км і більше від свого місця роботи, яке в основному знаходиться у великих містах, і часто змушені користуватися автомобілями (в зв’язку з недоступністю або небезпечністю громадського транспорту). Тому ці категорії населення в першу чергу залежать від прямих і непрямих податків на автомобілі.

white flight в Швеції

white flight в Швеції

Приватизація французького загальнонаціонального багатства

Франція зіткнулася з ще одним глобальним явищем, дуже знайомим посткомуністичним країнам: приватизація (якщо не назвати це грабунком) загальнонаціонального багатства. Це відбувається згідно з принципи вільної конкуренції, які заохочуються у ліберальному Європейському Союзі. У Франції даний феномен розвинений сильніше, ніж в інших західноєвропейських країнах, оскільки вона має давні традиції державного економічного інтервенціонізму в стратегічних секторах.

За останні роки у Франції були приватизовані величезні сегменти приватного сектора, такі як одна з найкращих в світі мережа автомагістралей.

Найбільші французькі компанії, такі як Alstom, що виробляє поїзди TGV, були повністю або частково викуплені іноземними компаніями.

Еммануель Макрон не є ініціатором цього явища, але підтримує його.

Навіть прості французи не завжди розуміють усе, що відбувається, але вони бачать розвал того, що колись зробило Францію економічно потужною, і усвідомлюють ліберальну логіку «приватизації прибутку і колективізації боргів».

Alstom

Alstom

Опозиційні політичні партії

Чому ситуація з підвищенням автомобільних податків не привернула уваги опозиційних політичних партій?

Щоб зрозуміти це, слід мати на увазі, що обрання Еммануеля Макрона президентом в 2017 році значно підкоригувало правила французької політики.

Дійсно, протягом півстоліття французька політичне життя характеризувалося регулярним чергуванням лівих (з 1971 року Соціалістична партія поступово досягла успіху в домінуванні над Комуністичною партією) і правоцентристів («Союз за французьку демократію» (UDF) Валері Жискар д’Естена і «Об’єднання на підтримку республіки» (RPR) Жака Ширака, RPR згодом став «Союзом за народний рух» (UMP) і «Республіканцями» (LR) Саркозі).

Поступово ліві та правоцентристи перестали бути справжніми лівими (прийняття економічного лібералізму, відмова від боротьби за соціальні права трудящих і нова боротьба за міграцію і ЛГБТ) та істинними правоцентристами (прийняття масової імміграції, відмова від соціальної боротьби, відмова від національного суверенітету).

Зіткнувшись з поступовим ослабленням двох основних політичних течій в 2017 році, Еммануель Макрон (при великому сприянні ЗМІ) виграв, зібравши «псевдо-лівих» і «псевдо-правих», тобто справжніх лібералів.

Наслідком обрання Еммануеля Макрона було сильне ослаблення двох традиційних партій, які вели політичне життя протягом півстоліття.

Карикатура на Макрона в Charlie Hebdo

Карикатура на Макрона в Charlie Hebdo

— Партія соціалістів майже зникла, і навряд чи набере 5% в майбунтіх загальноєвропейських виборах.

— Республіканці також були ослаблені після фіаско свого кандидата Франсуа Фійона на президентських виборах 2017 року, і їх електорат тепер складається в основному з пенсіонерів (за опитуваннями громадської думки, лише 2% їхніх виборців молодше 30 років).

Ця ситуація підсилюють дві «крайні» опозиційні партії: радикальне ліве крило Жан-Люка Меланшона і Національний альянс (колишній Національний фронт) Марін Ле Пен.

Що стосується профспілок, то вони навряд чи представляють трудящих (дуже мало робітників офіційно перебувають у профспілках), і в цілому їх репрезентативність дуже обмежена, особливо в приватному секторі (необхідно пам’ятати, що у Франції державний сектор є важливою частиною національної економіки). «Жовті жилети», як правило, вважають профспілки занадто пов’язаними з владою і недостатньо репрезентативними (на початку руху більшість профспілок навіть сприймали «Жовті жилети» вороже, оскільки протестна хвиля виявилася їм непідконтрольною).

Ця загальна ситуація означає, що розгніваний середній клас не ідентифікує себе з опозиційними політичними партіями або профспілками, це і пояснює спонтанний і досить хаотичний характер цього руху.

Наслідки для французької та європейської політики

Поки важко визначити політичні наслідки руху «Жовтих жилетів». На даний момент Еммануель Макрон «виступив із засудженням» протестів, а офіційний представник уряду Бенжамен Гриво цинічно висловився про людей, які не знайшли свого місця в Євросоюзі, європейської історії і в процесі глобалізації.

Париж

Париж

Слід пам’ятати, що внутрішньополітична ситуація при Еммануелі Макроні значно ослабла. Люди не можуть оговтатися і від таких кроків першої особи держави, як запрошення в червні 2018 року в Єлисейський палац групи чорних транссексуалів-співаків з нагоди музичного фестивалю.

Втім, те, що серйозно послабило позиції Макрона, це скандал з охоронцем президента, який в травні 2018 року вчинив насильство по відношенню до лівих демонстрантів. Цей випадок був розтиражований в пресі у липні 2018 року відразу після перемоги Франції на Чемпіонаті світу з футболу, що в принципі могло зіграти на користь Макрона. З липня по вересень 2018 року ЗМІ тільки й говорили що про «справу Беналла». Питання, яке залишається сьогодні без відповіді, полягає в наступному: чому раптово основні французькі ЗМІ вирішили атакувати Еммануеля Макрона, якого раніше підтримували?

Деякі аналітики стверджують, що французька влада допустила відносний хаос і насильство серед демонстрантів, щоб згодом дискредитувати рух «Жовтих жилетів». Французький уряд вже звинувачує у заворушеннях «крайніх правих» (що, очевидно, є навмисним спрощенням складної картини, оскільки склад учасників протесту вкрай різнорідний).

Можливо, стратегія влади полягає в тому, щоб спробувати медійно дискредитувати протест та згуртувати навколо урядового табору «прогресивних лібералів» і підпустити ближче Національний альянс Ле Пен, а потім повторити сценарій 2017 року: «Або ми, або хаос крайніх правих».

Якщо стратегія влади дійсно така, важко сказати, чи спрацює вона, з огляду на нелюбов до Еммануеля Макрона: сьогодні він ще менш популярний, ніж його попередник Франсуа Олланд, який свого часу вважався «найменш популярним президентом П’ятої Республіки» і в зв’язку з цим навіть не намагався балотуватися на пост президента в 2017 році.

Більш того, ослаблення Еммануеля Макрона на внутрішньополітичній арені Франції відбувається одночасно з настанням проблем для Ангели Меркель в Німеччині. Ослаблення двох основних гравців Європейського Союзу (на тлі «Брексіту») може сприяти зміцненню інших полюсів в ЄС, особливо це стосується «бунтарських» країн Східної Європи, які впевнено покладаються на більшість, на відміну від урядів Франції або Німеччині.

Олесь Рахманний

Be the first to comment on "Рух «Жовті жилети» у Франції — проти всіх"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*