Польські інтереси на Сході суперечать політиці Будапешта

Ян Матейко «Грюндвальдська битва» (фрагмент)Ян Матейко «Грюндвальдська битва» (фрагмент)

У політиці, тим більше міжнародній, важлива послідовність подій, заяв і декларацій, навіть, на перший погляд, не пов’язаних між собою. Адже вони не з’являються просто так, без стосунку до контексту та інших, здавалося б, не пов’язаних між собою подій.

Подивимось, як це виглядає у випадку України та Угорщини. А втім перш ніж ми звернемо увагу на візит Путіна до Будапешта, варто написати про інтерв’ю, яке дав ТАСС на початку жовтня Алєксєй Чеснаков, російський політолог і, водночас, директор Центру політичного клімату, але в першу чергу — один із радників Владислава Суркова, кремлівського чиновника, який заангажований в справи України. У цьому інтерв’ю Чеснаков відкрито розповідає про стратегічні цілі російської політики щодо України та про наступні кроки Москви. Перш за все, на його думку, згода Києва на «Формулу Штайнмаєра» — це лише перший, але не єдиний і не найважливіший крок у питанні Донбасу. Поки що немає підстав для радощів, адже «Формула Штайнмаєра» лише описує процедуру запровадження спеціального правового статусу для т. зв. «Л/ДНР». Не менш важливим і, можливо, навіть важливішим, ніж процедурні питання є те, як з огляду на це буде переписано законодавство України. І тут російському політологу та кремлівському раднику є що сказати. На його думку, однією з важливих проблем є подальша діяльність «народних міліцій» обох «республік», а це десятки тисяч людей зі зброєю. Так само, на його думку, необхідна детальна регламентація функціонування на Донбасі російської мови та судової системи. І ці три питання (на практиці їх, мабуть, набагато більше) вимагають переговорів київської влади з «владою» з Луганська та Донецька. І це явна вимога Росії, яка давно повторюється і від якої вона не збирається відмовлятися — переговори повинні проходити такому цьому рівні. На практиці це означає, що Київ визнає проросійську владу в сепаратистських регіонах як партнера на переговорах. Чеснаков каже прямо: Київ ще не зрозумів, що не буде передачі контролю над російсько-українським кордоном урядовим військам, він буде переданий «народним ополченцям» після того, як вони будуть визнані Києвом і легалізовані, що також означатиме формальне виконання Москвою Мінських угод. На запитання про можливу опозицію, як висловився журналіст агентства ТАСС «українських націоналістів», Чеснаков каже, що вони не настільки сильні в Україні, як можна подумати, і Зеленський, який має сильний виборчий мандат, повинен зламати цей опір. Це показує,  в який спосіб розмірковують російські еліти: президент України, який користується демократичним виборчим мандатом, повинен використовувати його для здійснення політики, вигідної для Москви. Але це ще не кінець. Росіянин вважає, що відхід Волкера послабить американський тиск на Україну. А що стосується Трампа, а тим більше лідерів Франції та Німеччини, то тут також не варто очікувати на підтримку, яка могла б закінчитися посиленням позицій Києва. Іншими словами, нова українська влада в зіткненні з Росією опинилася в міжнародній ізоляції, і чим раніше вона це зрозуміє, тим легше їй буде погодитися з неминучим. «Варто бути реалістичним, — підсумовує Чеснаков — Україна в кінцевому рахунку матиме символічний, а не реальний суверенітет над Донбасом. Вона не повинна розраховувати на щось більше. Більшого не можна очікувати від реалізації Мінських угод». (https://tass.ru/interviews/6969919).

Донбас

Донбас

Інтерв’ю було опубліковане 7 жовтня, тому важко очікувати, що воно пройде непомітно у столицях сусідніх країн. Як би там не було, а переговори про транзит газу між Україною та Росією, що відбулися через кілька днів у присутності заступника голови Європейської комісії, словака Мароша Шефчовича, чітко показали, що таке російська техніка переговорів. Після останніх переговорів, які добре оцінив той самий Шефчович, російська сторона посилила тиск, навіть незважаючи на послаблення позиції Єврокомісії. Нагадаємо, що спочатку вона стояла на позиції укласти новий транзитний контракт на 10 років, припускаючи, що через Україну щорічно надходитиме 45-60 млрд кубометрів газу. Тепер Єврокомісія допускає ситуацію, що через 5 років відбудеться «виконання» контракту і що обсяг переданого палива складе від 30 до 45 млрд кубометрів на рік. Однак, незважаючи на це, Москва наполегливо вимагала нульового варіанта, тобто відмови України від присудженої Стокгольмським арбітражем виплати з боку РФ у розмірі 2,6 млрд доларів США та можливих вимог на майбутнє. І слід пам’ятати, що за тиждень, що передував переговорам, українська сторона оголосила, що на її думку є всі підстави вимагати від «Газпрому» ще 11 млрд доларів відшкодування збитків за розірвання угоди щодо транзиту газу. Росіяни також відмовилися від обговорення тарифних пропозицій, поданих Києвом. Важко очікувати, що таке ставлення Москви зміниться найближчими тижнями, оскільки сам Путін публічно заявив, що нульовий варіант — це ідеальне рішення, яке має прийняти Україна, а взамін отримає 20%-ву знижку ціни від сьогоднішніх російських експортних цін. Проблема полягає лише в тому, що в сучасних ринкових реаліях навіть після врахування 20%-ї знижки ціни «Газпрому» за довгостроковими контрактами вищі, ніж на спотовому ринку в Роттердамі.

Марош Шефчович

Марош Шефчович

З нагоди російсько-українських переговорів, які, за словами єврокомісара, його «дуже розчарували» варто звернути увагу на три речі. По-перше, напередодні відбулася телефонна розмова Путін-Меркель. Німеччина може довго стверджувати, що Nord Stream 2 — це економічний проект, але поки про це говорять політики, а не президенти компаній, це завжди буде політичним проектом. І треба визнати, що в результаті переговорів з Меркель Путін посилив позиції Росії. По-друге, у російської пропаганди з’явилася нова тема. Російські представники почали говорити, що насправді Nord Stream 2 — це проєвропейський проект з тієї простої причини, що «Газпром» запросив до участі в ньому європейські компанії, з якими хоче поділитися прибутком від транзиту. Це має становити чіткий контраст у порівнянні з політикою України, яка не приватизує своїх газопроводів. У Києві пролунали голоси про необхідність запрошення іноземних інвесторів та продажу оператора газопроводу, але це може бути важко здійснити через невизначеність щодо транзиту газу. І по-третє, варто звернути увагу на звіт, що з’явився кілька тижнів тому в московському MГіМО, був підготовлений провідними експертами Валдайського клубу і присвячений перспективі побудови Nord Stream 2 (http://eurasian-strategies.ru/media/insights/severnyj- potok-2-scenarii-razvitija-situacii). Варто відзначити, що наприкінці вересня, коли доповідь була опублікована (а написана вона була ще раніше) російські експерти дали 70% шансів на створення Nord Stream 2, не вірячи в американські санкції та прагнення до тривалого опору Копенгагена. Але це не найцікавіше в цьому матеріалі. Отож, на думку російських експертів, після запуску Nord Stream 2 приблизно 57% експорту російського газу до Європи буде направлено безпосередньо до Німеччини. Наявна газова інфраструктура, якщо йдеться про можливість спрямування цього енергоносія із заходу на схід наразі не адаптована і не зможе повністю компенсувати втрати, пов’язані з відсутністю українського транзиту. На практиці це означає одну з двох можливостей. Перша — країни Центральної Європи розпочнуть переговори з «Газпромом» і чинитимуть тиск на Україну, щоб розпочати хоча б обмежений транзит. Цей сценарій буде додатково посилений втратою всіх надходжень від транзитних зборів, що вплине зокрема на Словаччину. Другий сценарій полягає в тому, що, зіткнувшись з дефіцитом газу, уряди регіону, включаючи Польщу, будуть змушені його економити, що, в першу чергу, вплине на великих промислових одержувачів, таких як польські Аzoty. Це спричинить скорочення акцій цих компаній і їх зможуть дешево купити навіть російські конкуренти. Поєднання цих загроз буде посилено, наприклад, шляхом просування ідеї побудови газового з’єднання між Чехією та Австрією, що знову погіршить відносини між Братиславою та Прагою. Як результат (про це російські аналітики прямо не пишуть, але такого ефекту неможливо буде уникнути) або країни регіону чинитимуть тиск на Україну, або, нарешті, кожна з них реалізуватиме власний сценарій, що може покласти край спільній політиці.

Логотип Аzoty

Логотип Аzoty

Усі ці події, заяви та аналізи становлять контекст візиту Путіна до Будапешта і того, як слід оцінювати політику Угорщини щодо Росії. При цьому мова йде не лише про російсько-угорські переговори, а про ряд інших виступів та дій Будапешта, які схиляють до висновку, що угорські еліти визнали, що опір російському тиску не має сенсу, тому варто починати заробляти гроші. Перелічимо найважливіше. Нещодавно Орбан брав участь у саміті, присвяченому турецькій мові в місті Баку (Азербайджан). Угорщина є спостерігачем у цій ініціативі, яка дотепер оцінювалася більше як «дискусійний клуб», ніж реальне і значне починання. Проте нещодавно після приєднання до неї Узбекистану та пропозиції Казахстану змінити назву та поговорити про спільні економічні проекти, здається, що наміри країн, які складають це утворення, починають змінюватися. Орбан виступав у Баку за «зміцнення зв’язків» цієї організації, представництво якої щойно було відкрито в Будапешті, з Європейським Союзом. Угорська влада також щиро вітає співпрацю ЄС з Китаєм. Не можна виключити, бо про це говорили, як Орбан, так і Путін, що Угорщина також підтримуватиме концепцію співпраці Євразійського союзу та Європейського Союзу. До першого приєдналася Сербія, а прем’єр-міністр Вірменії в інтерв’ю російській газеті «Комерсант» (Єреван в даний час є головою ротаційного головування в Євразійському союзі) заявив, що найкращим напрямком розвитку стане реалізація концепції єдиного економічного простору від Лісабона до Владивостока, що можливо виключно шляхом посилення співпраці між двома організаціями. Проблема полягає лише в тому, що до цього часу Європейський Союз виступав проти приналежності країн до обох утворень і не провадив діалогу з Євразійським союзом. Ці дії слід сприймати як перші кроки з метою пом’якшити позицію Брюсселя та розпочати політику, вигідну Москві. Аналогічною до угорсько-російського співробітництва в галузі ядерної енергетики є поява російських фінансових установ у Будапешті, зокрема заява Орбана про те, що він хотів би швидкого приєднання своєї країни до «Турецького потоку», оскільки перспективи українського транзиту є під загрозою. У цей контекст вписується блокування в категоріях політичного сигналу Угорщиною спільної декларації Україна-НАТО, яка мала бути підписана до символічного візиту керівництва Північноатлантичного альянсу в Київ. Причиною заперечення Будапешта є мовна політика Києва в Закарпатті та оцінка угорської дипломатії, яка стверджує, що нібито Україна не дотримується рекомендацій Венеціанської комісії в цьому питанні та переслідує угорську меншину. Незалежно від оцінки ситуації, підняття цього питання та аргументація є вкрай невдалими. Перш за все з тієї причини, що вони майже на 100% повторюють російський нарратив про Донбас. Зрозуміло, що Угорщина проводить політику захисту та просування власних інтересів й співпраці з Москвою. Проте з польської точки зору не можна не помітити, що ця політика суттєво суперечить нашим інтересам. Відсутність відповіді нашої влади абсолютно незрозуміла. І я не маю на увазі будь-які порожні жести чи непрацюючі протести, але дивно, що дотепер польський прем’єр-міністр не зустрівся зі своїм українським партнером в ситуації, коли Київ оголосив про фундаментальні реформи (включаючи приватизацію) своєї економіки. Ця бездіяльність Варшави чи недостатня активність означають, що інші країни, наприклад Угорщина, починають проводити власну політику, не обов’язково сумісну з нашими інтересами. Не бачити цього, більше, ніж злочин, це помилка.

Марек Будіш

(З польської мови переклав Ярослав Вербицький)

Be the first to comment on "Польські інтереси на Сході суперечать політиці Будапешта"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*