Диктатура лібералізму

219558_original

Наприкінці минулого тижня Верховна Рада України голосувала за ряд «європейських законів», серед яких був і новий Трудовий кодекс України. Нардеп від БПП Ірина Геращенко активно лобіювала внесення так званих «євроінтеграційних поправок» до цього законопроекту. За словами Геращенко, норми, які стосуються захисту від дискримінації працівників залежно від їх сексуальної орієнтації, є ключовою вимогою Євросоюзу.

«Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання», — заявила Геращенко.

Проект «антидискримінаційних» поправок Ірини Геращенко не був прийнятий, набравши лише 117 голосів народних депутатів.
Дійсно в країнах ЄС захист прав представників нетрадиційної орієнтації займає окреме місце в законодавстві. Спостерігаючи, як завзято євродипломати борються за рівноправність, часом здається, що якраз представники традиційних сімейних цінностей в першу чергу потребують захисту. І це враження не помилкове.

За останні роки пропаганда ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерів) в європейських ЗМІ значно посилилася. Усе більше грантів виділяється на організацію так званих гей-парадів (публічні пропагандистські акції в підтримку ЛГБТ), активно популяризується імідж гомосексуалістів у масовій культурі. У той же час нівелюються цінності традиційної сім’ї, часто повноцінна гетеросексуальна сім’я трактується як пережиток минулого. Згідно з дослідженнями американського агентства Pew Research Center, найбільш лояльними в своєму відношенні до гомосексуалізму є мешканці країн Центральної та Західної Європи. На запитання «чи повинна гомосексуальність прийматися суспільством?» відповісти «так» готові 88% іспанців, 87% німців, 77% французів.

Єдина велика західноєвропейська країна, в якій досі не легалізовані одностатеві шлюби — це Італія. Незважаючи на тиск з боку Європейського суду, який зобов’язав італійський уряд узаконити одностатеві стосунки ще в минулому році, такі шлюби досі під забороною. Тим не менш, незважаючи на державну заборону, деякі муніципальні власті Італії готові були забезпечити юридичне визнання гей-шлюбам, укладеним в інших країнах.

Наприкінці жовтня колегія суддів Державної ради Італії, очолювана членом консервативної католицької організації «Опус Деї» (у перекладі з латинської мови «справа Божа») зобов’язала всі італійські міста анулювати одностатеві шлюби, укладені в інших країнах.
Найбільш консервативною державою Європейського Союзу залишається Литва. Незважаючи на постійний тиск лобістів Брюсселю, литовський Сейм відкидає легалізацію одностатевих партнерств. Остання спроба проштовхнути «європейський» закон робилася литовськими лібералами цієї осені, але законопроект не дійшов до стадії розгляду. Крім того, литовський парламент відмовився узаконити партнерські відносини між чоловіком і жінкою поза шлюбом. За цей закон проголосувало лише 27 парламентаріїв з 141.

З 2002 року в Литві діє закон про захист неповнолітніх від впливу негативної публічної інформації. Спочатку в тексті закону йшлося у першу чергу про заборону пропаганди насильства будь-якого виду і сцен сексуального характеру в рекламі, друкованих виданнях, телевізійних програмах і фільмах, які доступні дітям. У 2009 році в закон були внесені деякі поправки, які включають до числа негативної інформації також і демонстрацію гомосексуальних, бісексуальних або полігамних відносин, а так само пропаганду куріння,вживання алкоголю та азартних ігор.

Незважаючи на підтримку змін в законі громадськістю, президент Литви Валдас Адамкус 27 червня 2009 року наклав вето на прийняті парламентом поправки. Проте вже через декілька тижнів Сейм подолав президентське вето голосуванням 87 з 141 депутата. Закон, який набув чинності викликав шквал критики з боку Європарламенту та міжнародних ЛГБТ-організацій. Amnesty International і Human Rights Watch звинуватили литовський уряд в обмеженні прав гомосексуалістів. У підсумку закон був переглянутий ще раз, в результаті чого, під тиском захисників прав ЛГБТ, з тексту поправок були вилучені згадки про гомосексуальність та бісексуальність. У законі все ж вдалося зберегти статтю, яка забороняє поширення інформації, що «зневажає сімейні цінності, заохочує інше, ніж встановлено в Конституції Литовської Республіки та в Цивільному кодексі Литовській Республіці, поняття укладення шлюбу і створення сім’ї.

У 2013 році колишній президент Польщі, відомий борець з комунізмом Лех Валенса був неодноразово звинувачений в гомофобії через те, що дозволив собі публічно висловити свою думку з приводу гомосексуалізму. «Я не хочу, щоб ця меншість, яку я не сприймаю, виходила на вулиці та «пудрила мізки» моїм дітям і онукам. Гомосексуалісти повинні знати, що вони меншість, і повинні звикнути до малого, а не підніматися високо, отримувати прайм-тайм, влаштовувати великі провокації, тіснити інших…», — заявив Валенса в інтерв’ю польському телебаченню.
У відповідь на це висловлювання ліберальні політики звинуватили лауреата Нобелівської премії миру Валенсу в тому що він не усвідомлює, в якому суспільстві живе.

Найяскравішим представником лівого екстремізму в Польщі є соціал-ліберальна антиклерикальна партія «Твій рух». Партія скандального комуніста Януша Палікота стала відомою завдяки тому, що на виборах до польського парламенту в 2011 році вперше в історії провела в Сейм двох депутатів нетрадиційної орієнтації: транссексуалку Анну Гродську та неприхованого гея Роберта Бедроня. Програма «Твого руху» є яскравим прикладом антинаціональної пропаганди. В основі передвиборної програми партії Палікота містяться такі обіцянки: «припинення фінансування релігійних організацій (насамперед католицької церкви), припинення релігійної освіти в школах, легалізація марихуани, лібералізація закону про аборти, скорочення витрат на армію». Недивно, що консервативний польський електорат не підтримав радикальних лівих на останніх виборах в Сейм. «Твій рух» не зміг подолати 3%-й прохідний бар’єр і залишився за бортом польського парламенту.

Ліберали, котрі активно висловлюються за визнання одностатевих відносин, суперечать самі собі. Адже держава не повинна втручатися в почуття і особисте життя людей, а ми бачимо зовсім інше. Під виглядом боротьби за рівноправність ми спостерігаємо насадження і пропаганду ідей ЛГБТ та абсолютне ігнорування і відсутність допомоги інституту традиційної сім’ї. І де ж тут демократія?

У тоталітарному Совєтському Союзі можна було отримати реальний тюремний термін за критику влади. У сучасному демократичному Європейському Союзі такий саме термін можна отримати за «криве слово» в бік ЛГБТ. У 2014 році французький суд оштрафував трьох чоловіків за гомофобні хештеги в Твіттер-акаунтах. За фразу «геї повинні зникнути тому, що…» чоловіки заплатили кожен по 500 євро. Чи варто згадувати про повну відсутність реакції правоохоронців на флешмоб образ на адресу гетеросексуальних французів, запущений у відповідь у Твіттері ЛГБТ-активістами.

Черговий яскравий приклад вибіркової демократії можна було спостерігати у Великій Британії в 2013 році. Тоді лондонський транспорт заполонило рекламне гасло ЛГБТ-активістів: «Деякі люди — геї. Змиріться з цим». Ця акція була організована об’єднанням Stonewall, яке було так назване на честь бару в Нью-Йорку, де в 1969 році почалися масові заворушення, організовані місцевою ЛГБТ-спільнотою. У відповідь на акцію Stonewall британська благодійна християнська група Core Issues Trust мала намір розмістити плакати: «Не гей, колишній гей, більше не гей і пишаюся. Змиріться з цим» в 24 автобусах Лондона. Буквально відразу Високий суд Лондона заборонив цю акцію, назвавши її образливою для гомосексуалістів. Зрозуміло, що рекламну акцію Stonewall дозволили з благословення місцевої влади.

Утиск інституту традиційної сім’ї й трансформація представників сексуальних меншин у привілейований клас є далеко не єдиною проблемою ЄС. Однією з найбільш обговорюваних тем в 2015 році стала міграційна криза в Європі. Війна в Сирії та Лівії стала причиною справжньої навали біженців до Європи. Мільйони мігрантів не лише із зазначених країн, але також з Афганістану, Сомалі, Нігерії та Іраку прибувають на територію країн Європейського Союзу. Згідно з новим міграційним проектом, протягом найближчих двох років біженці будуть розселені в 25 країнах-членах ЄС. За розрахунками Єврокомісії, найбільше мігрантів прийме Німеччина — 18,5%, Франція — 14%, Італія — 12% та Іспанія — 9%.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель стала відомою ще й як «матір усіх біженців». Її активні дії призвели до того що з початку 2015 року до ФРН тільки офіційно прибуло понад 800 тис. мігрантів, проте є дані, що до кінця року їх кількість може сягнути 1,5 млн осіб. Утримання одного біженця щомісяця обходиться Німеччині приблизно в 1000 євро. Фінансове навантаження на німецький бюджет у зв’язку з напливом біженців неухильно зростає. За останніми оцінками, у разі прибуття 1,5 млн осіб витрати зростуть з 7000 млн євро до 16 млрд євро.
Велику проблему створює низька кваліфікація та відсутність навиків володіння сучасними професіями в абсолютної більшості біженців з Азії та Близького Сходу. За даними німецької влади, 75% сирійців і 83% афганців мають початкову або неповну середню освіту, практично ніхто не здобув професійної освіти.

Через катастрофічний брак федеральних коштів функція утримання мігрантів лягає на корінне німецьке населення. Незважаючи на цензуру і повне табу на висловлювання негативних суджень з цього питання, рівень довіри до міжнародної політики німецького уряду нестримно падає. За результатами соціологічних опитувань, в Німеччині за останній місяць кількість громадян, які негативно ставляться до ситуації з мігрантами, збільшилася на 15%. Кожен третій опитаний висловив своє незадоволення ісламізацією Німеччини, що зростає. Зараз у німецькому суспільстві зростають сумніви: де і як забезпечити проживання сотням тисяч новоприбульців? яке майбутнє чекає їх у Європі? чи зможуть нові мігранти адаптуватися до життя в європейському співтоваристві? чи зможуть вони прийняти норми місцевої культури? і врешті-решт — як далеко може зайти цей людський потік? Відповіді на ці питання фрау Меркель дати не може.

Антинаціональна політика німецької влади приводить до подальшого зростання правих настроїв у Німеччині. Створена кілька років тому групою німецьких викладачів-євроскептиків партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) активно нарощує свій електорат. На парламентських виборах 2013 року AfD не змогла подолати необхідний для проходження в Бундестаг 5%-й бар’єр, але, за даними останніх соціологічних опитувань, нині вона набирає понад 7%.

У жовтні 2014 року в Дрездені вперше пройшли масові мітинги проти ісламізації Європи. Тисячі німецьких активістів, насамперед представників середнього класу, пройшлися вулицями з такими гаслами, як: «За збереження нашої культури», «Проти релігійного фанатизму» і «Проти релігійних воєн на німецькій землі». Демонстрація була організована патріотичним рухом PEGIDA (у перекладі з німецької мови «Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу»). До протестних акцій європейських патріотів долучається все більше людей. У наймасовішій демонстрації PEGIDA, яка відбулася 21 січня 2015 року, взяло участь близько 25 тис. прихильників руху.

Ангела Меркель запекло критикує діяльність PEGIDA. Як і всі політики ліберального напрямку, фрау Меркель суперечить як собі, так і здоровому глузду. «Кожна людина має право висловити свою думку вільно, але в Німеччині немає місця для агітації проти іммігрантів!», — заявила канцлер Німеччини. Ймовірно, що незабаром в Німеччині не буде місця і для корінних жителів, яких замінять мусульманські мігранти. Незважаючи на шквал критики від ліберально налаштованої преси, акції PEGIDA продовжують об’єднувати велику кількість активістів, а вимоги стають більш радикальними. 19 жовтня цього року на мітинг на честь першої річниці антиісламського руху вийшло понад 15 тис. німців з новим головним гаслом: «Меркель у відставку!».

Часто противники політики мультикультуралізму Європейського Союзу бачать порятунок в Росії. Кремлівські політики, аналізуючи піднесення правих настроїв в Європі, роблять ставку на націоналістичні сили, використовуючи риторику євроскептицизму.
Відомі друзі Путіна з французької партії «Національний фронт» відверто підтримують політику Кремля щодо України і нерідко виступають в якості московських лобістів. Цьому є досить банальне пояснення — фінансування Кремлем. У кінці 2014 року партія Марін Ле Пен отримала кредит у 9 млн євро від Першого Чесько-Російського банку. Головою банку є Роман Попов, близький до Путіна російський бізнесмен. Не дивно, що так звані праві з «Національного фронту» підтримали окупацію Криму, а їх представники брали участь у кримському «референдумі» як міжнародні спостерігачі.

Окрім відкритого спонсорування, як у випадку з партією Ле Пен, основною причиною симпатій євроскептиків є ті міфи, які кремлівські політтехнологи експортують до Європи. Насправді російська дійсність мало чим відрізняється від реалій ліберального режиму ЄС. Так само, як і в більшості європейських країн, антинаціональна політика влади призвела до демографічної кризи корінного народу Росії.
У 2013 році російський уряд ухвалив нову програму розвитку Північнокавказького федерального округу до 2025 року, в основу якої покладені плани розселення і працевлаштування по всій Росії безробітних і незаможних кавказців. За словами директора Інституту проблем глобалізації Михайло Делягіна, зараз відбувається вимирання російської частини населення, злам етнокультурного балансу в Росії. «Кавказці мають перспективи не тільки з огляду на їх більшу згуртованість, а й з огляду на велику кількість. Якщо економічна ситуація в країні не зміниться докорінно, чисельність населення в Центральному регіоні, зокрема в Москві, продовжуватиме зростати (виключно за рахунок мігрантів), і столиця перетвориться на «північний Душанбе» або «північний Грозний», — пояснив Делягін російській пресі.

Заявляючи про якийсь утиск російськомовних громадян в Україні, цинічна кремлівська влада замовчує ситуацію у своїй країні. Варто лише подивитися на Москву, де в день ісламського свята Курбан-байрам на вулиці виходять десятки тисяч мусульман. Тільки в 2015 році біля 150 тис. московських мусульман влаштували святкування в центрі міста, чим створили величезні незручності місцевим жителям. Дедалі частіше російську столицю називають «Москвабадом».

Противникам політики ЄС потрібно зрозуміти, що сталіністська імперія Путіна не є альтернативою політиці Заходу. Так само саме як і корумпована ліберальна система Європейського Союзу, вона є ворогом будь-якої національної держави.

Гліб Громов

Be the first to comment on "Диктатура лібералізму"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*