Геоплітика Хорватії

Мурал у Волоско поблизу Рієки (Хорватія)Мурал у Волоско поблизу Рієки (Хорватія)

Хорватія, з огляду на своє прикордонне розташування, в минулому геополітично оріентувалася на напрямок Північ-Південь, але зі вступом до Європейського Союзу ця вісь виразно змінилася на Захід-Схід. Цікаво дослідити, як дійшло до цього важливого переформатування у геополітиці наймолодшого члена ЄС.

Опис геополітичного положення Хорватії може спочатку виявитися проблематичним через складність географічної класифікації цієї країни в масштабах континенту. Хоча самі хорвати намагаються довести, що вони живуть у західноєвропейській країні, більш доцільним буде віднести Хорватію до Центральної Європи, як в географічному, так і в культурно-історичному плані. Її зв’язок з Центральною Європою має характер в однаковій мірі географічний та історичний. Географічний пояснюється тим, що значна частина території Хорватії — це Паннонська рівнина, одна з ключових центральноєвропейських географічних структур. Історичні зв’язки Хорватії з Центральною Європою ґрунтуються насамперед на багатовікових стосунках, які ця країна мала з Австрією та Угорщиною.

Хорватія — прибережна країна, розташована на узбережжі Адріатичного моря, де в минулому існували політичні та культурні центри стародавньої та середньовічної Європи. З цієї причини і тепер Хорватія залишається країною з перехідними, прикордонним ознаками, яка спочатку перебувала на межі грецької, римської, візантійської культур, а потім — австрійської та турецької (мусульманської). Таким чином вона відігравала важливу геополітичну роль на Балканах, будучи своєрідним мостом між центром Дунайського басейну та центром Середземномор’я.

Герб Австро-Угорщини

Герб Австро-Угорщини

Прикордонний характер Хорватії в геополітичному контексті у минулому спирався на відносини Північ-Південь, але зі вступом цієї країни до Європейського Союзу характер цих відносин змінився за Захід-Схід. Звичайно, процес зміни геополітичного вектора Хорватії в умовах європейського континенту тривав довгий час, тому включення країни до євроатлантичних структур (від 2009 року Хорватія також є членом НАТО) являє собою лише символічне завершення вищезазначеного процесу.

Столицею, а також найбільшим містом країни, що охоплює територію в 56 594 кв. км, є Загреб. Це місто розташоване на перетині двох стратегічних маршрутів, перший з яких з’єднує північно-західні Альпи з південно-східною частиною Паннонської рівнини, в той час як другий сполучає морське узбережжя з Паннонською рівниною на північному сході. Завдяки своєму розташуванню Загреб був одним з найважливіших міст як королівської, так і комуністичної Югославії.

Географічно Хорватія включає три регіони.

— Східна Хорватія охоплює райони, розташовані між річками Савою і Дравою, які є частиною Паннонської рівнини; раніше вона була відома як Славонія або Паннонська Хорватія;

— переважна частина Далмації, а також вузька карстова зона, що поєднує її;

— Істрія (невелика її частина належить Словенії), яка є найбільш висунутим на захід хорватським півостровом.

Мапа Австро-Угорщини

Мапа Австро-Угорщини

На узбережжі Адріатики розташований ланцюг Динарських гір, які є природним оборонним валом з боку моря. Крім того, хорватське узбережжя складається з численних островів (їх 718), що мають середземноморський характер. Їх загальна площа — 3300 кв. км, що становить 5,8% усієї території країни. Нині це головним чином туристичний об’єкт, але в часи королівської Югославії та післявоєнної Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії острови відігравали важливу захисну роль, головним чином у контексті італійської загрози. У минулому вони також були притулком для піратів і повстанців, які мігрували з різних частин Балканського півострова й боролися проти турецького та австрійського панування.

Як вже було сказано вище, територія Хорватії століттями була прикордонням і місцем перетину різних цивілізацій. Найяскравішим проявом цієї тенденції стало існування з кінця XV ст. до кінця XIX ст. так званого Військового прикордонного краю (Vojna Krajina), що охоплює також і територію сучасної Хорватії. Він був створений для захисту від зростаючого турецького експансіонізму. Спочатку постала система капітанатів (перший виник у Сеньї), яка згодом переросла у великі оборонні укріпрайони, що тягнуться від східної частини Карпат в Румунії до узбережжя Адріатичного моря в Далмації. Утворена там військово-соціальна система пізніше забезпечила Габсбурзькій монархії відмінні результати у сфері оборони. Високий рівень автономії та численні привілеї, надані в обмін на повне підпорядкування життя військовим справам, спонукали мешканців Прикордоння брати активну участь у житті провінції. Військове Прикордоння було своєрідним бастіоном Європи, який захищав її від подальшого поширення ісламу, а також створив унікальну етно-релігійну мозаїку (на теренах Військового Прикордоння жили хорвати, серби, німці, румуни). Варто також відзначити, що у рамках прикордонної військової організації постали численні військові підрозділи, котрі складалися з добре навчених солдатів та офіцерів, які у XVIII-XIX ст.ст. брали участь майже у всіх війнах, що їх вела Австрія. Цей військовий кордон безпеки в значній мірі залишив свій відбиток на подальшому геополітичному позиціонуванні Хорватії.

Динарські гори

Динарські гори

Період перебування Хорватії в кордонах Австро-Угорщини закінчився разом із завершенням Першої світової війни, коли на політичній мапі тогочасної Європи з’явилося Королівство сербів, хорватів і словенців. Хорватія знову стала прикордонною територією, але цього разу загроза походила з південного заходу (Італія). Відносини Королівства Югославія (ця назва з’явилася у 1929 році) з Італією практично протягом усього міжвоєнного періоду характеризувалися станом постійної напруги. Югославія розглядалася Римом як загроза для його геополітичних впливів на Балканах, а також економічного панування в Адріатичному регіоні. З цієї причини Хорватія стала головним тереном цього змагання. Особливої ролі набула суперечка за портове місто Фіуме (нині Рієка), яке, відповідно до рішення Паризької мирної конференції, увійшло до складу Королівства Югославія. Рим ніколи не погоджувався з цією втратою, сприймаючи Фіуме як «ключ до економічного контролю над Адріатикою». Бажання Риму втримати Фіуме було частиною ширшої геополітичної концепції під назвою Mare Nostrum, яка мала на меті зробити з Адріатичного моря внутрішнє італійське море. Крім того, італійці бачили великі економічні переваги в тому, щоб володіти портом у Фіуме. Правда, вони вже мали великий порт у Трієсті, однак бралася до уваги більша конкурентоспроможність порту в Фіуме, який, перебуваючи в іноземному володінні, міг призвести до занепаду потенціалу портового Трієста.

В економічному контексті слід також згадати про хорватські сільськогосподарські райони, особливо в басейнах річок Сава і Драва, які також є частиною Паннонської рівнини. У часи міжвоєнної Югославії це була найбільш продуктивна сільськогосподарська територія у всій країні. Тим не менше, в контексті єдності Королівства Югославія важливість Хорватії обумовлювалась в першу чергу геополітичними причинами. Як уже згадувалося, ці терени практично протягом усього міжвоєнного періоду були ареною інтенсивного геополітичного суперництва Риму з Белградом, в чому активну участь брав також і Берлін. Власне Хорватія, разом з Македонією і Косово, була осередком розвитку іредентистського руху в Королівстві  Югославія, який в значній мірі (за активної допомоги Риму) сприяв остаточному розвалу цієї держави, що відбулося в квітні 1941 року разом з агресією «держав осі».

Рієка

Рієка

Період існування незалежної держави Хорватія під час Другої світової війни все ще викликає великі суперечки. Немає сумнівів в тому, що цей державний суб’єкт був лише маріонеткою в руках Риму та Берліна. Варто тільки згадати знамениті римські положення, підписані хорватами та італійцями для врегулювання кордону. Хорватські усташі з Анте Павелічем на чолі дорого заплатили за можливість існування своєї держави, віддавши італійцям практично все Адріатичне узбережжя, і навіть корону. Тим не менше, постання самостійної Хорватії стало кульмінацією довгострокових зусиль хорватів, спрямованих на створення власної держави.

Кінець Другої світової війни приніс не тільки падіння незалежної хорватської держави, а й подальшу геополітичну нестабільність на Балканах, пов’язану з постанням Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Хорватія увійшла до її складу як одна з союзних республік, знову ставши прикордонною зоною, на цей раз ще більш виразною, тому що ця республіка разом зі Словенією сформувала найбільш висунуту на захід частину «Східного блоку». Період існування самостійної Хорватії під час Другої світової війни в значній мірі залишив свій відбиток на характері її функціонування в рамках Югославської федерації. Зокрема слід відзначити значне скорочення економічного та політичного потенціалу цієї країни.

Анте Павеліч з Беніто Муссоліні

Анте Павеліч з Беніто Муссоліні

Внутрішні фактори, спричинені надмірною експлуатацією хорватського економічного потенціалу Белградом, а також зовнішні, пов’язані з геополітичним суперництвом держав на Балканах, означали, що Хорватія, прагнучи максимально можливої незалежності, знову стала головним чинником, який зсередини розбивав Югославську федерацію. У результаті політичної кризи в федерації 25 червня 1991 року Сабор (парламент) Республіки Хорватія ухвалив односторонню декларацію про незалежність Хорватії, яка таким чином вийшла з югославської федерації. Два дні пізніше Югославська Народна Армія виступила проти непокірних республік (Словенія також проголосила незалежність). Хорвати стали одним з головних «акторів» війни на Балканах 1991-1995 років, яка в кінцевому результаті увінчалася падінням Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Таким чином, створення незалежної хорватської держави стало новим етапом та геополітичним поворотом в історії цієї країни.

Утворення незалежної Хорватії в 1991 році утвердило нову геополітичну роль цієї країни в Європі, пов’язану з відходом від звичної до того часу ролі прикордоння. Однак це тривало недовго, і зазначений відхід мав лише тимчасовий характер. Прийняття Загребу (квітень 2009 року) до Північноатлантичного альянсу і вступ (липень 2013 року) до Європейського Союзу став кульмінацією процесу «стабілізації» Хорватії (і решти пост-югославського регіону), яким керував Захід. Таким чином Хорватія повернулася до своєї традиційної геополітичної ролі прикордоння, цього разу під прапором євроатлантизму.

Загреб

Загреб

У контексті регіональної геополітики найважливішим суперником для Хорватії залишається Сербія. Конкуренція між цими країнами продовжує бути запеклою і переважно йдеться про геополітичне домінування в пост-югославському регіоні. Поряд з історичним минулим і традиційним страхом перед експансіонізмом православ’я, воно визначає взаємну неприязнь, попри  недавні спроби примирення (яке відбулися в основному задля того, щоб сподобатися Брюсселю). Нині високий рівень конкуренції між Загребом і Белградом в значній мірі визначається хорватською стороною, яка свідомо підтримує стан суперництва і періодичної напруги, усвідомлюючи значний геополітичний потенціал Сербії, котрий спонукає цю країну до відігрівання провідної ролі у колишній Югославії. Можливе входження Сербії до складу Європейського Союзу, хоча і малоймовірне, буде суперечити геополітичним інтересам Загреба.

Важливою сферою хорватсько-сербського геополітичного суперництва залишається Боснія і Герцеговина — країна з крихкими підвалинами, що характеризується постійною внутрішньою кризою та відсутністю більш широких перспектив для майбутнього. Розповсюдження хорватського впливу в районі Боснії та Герцеговини обумовлено головним чином тим фактом, що у тій місцевості мешкає значна частина хорватів. Це також є наслідком специфічного трактування Боснії та Герцеговини Загребом як питомих хорватських територій. Таке переконання висловив, зокрема, знаменитий хорватський геополітик Іво Пілар, класифікуючи Боснію та Герцеговину разом з Хорватією, Славонією, Далмацією та Істрією.

Хорватська армія

Хорватська армія

Звісно, ​​ важливими для Хорватії залишаються відносини з Італією та Німеччиною. На даний час вимір цих стосунків в основному пов’язаний з економічним аспектом. Італія та Німеччина є провідними економічними партнерами Хорватії та забезпечують найбільший відсоток туристів, які відвідують цю країну.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити повернення сучасної Хорватії до своєї традиційної геополітичної ролі прикордонної території, з помітною зміною традиційних відносин на осі Північ-Південь на Схід-Захід. Існує багато вказівок на те, що ця країна ще довго залишатиметься південним флангом євроатлантичного світу на Балканах. Регіональний аспект, безумовно, є найважливішим для Загреба у геополітичному контексті. Підтримка циклічної напруги у відносинах з Сербією, що, з урахуванням складності внутрішніх відносин на Балканському півострові, не становить труднощів, допомагає Хорватії зберігати за собою у регіоні важливі геополітичні позиції.

Лукаш Решчиньський

(З польської мови переклав Ярослав Вербицький)

Be the first to comment on "Геоплітика Хорватії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*