Білорусь намагається побудувати нову національну ідентичність

Сучасний білоруський живописСучасний білоруський живопис

22 червня 2018 року Президент Білорусі Александр Лукашенко виступив із зверненням. «Ми на фронті, — заявив Лукашенко своїй аудиторії. — Не витримаємо ці роки, провалимося — значить треба буде або до складу якоїсь держави йти, або об нас просто витиратимуть ноги. А, не дай Боже, розв’яжуть ще війну, як в Україні».

Після Революції Гідності та анексії Росією Криму ситуацію в Білорусі часто називають «нестійким спокоєм». Білоруський уряд намагається створити білоруському суспільству імідж гармонійного та стабільного і позиціонує себе як гаранта безпеки в регіоні, котрий зазнає дедалі більшої загрози через внутрішні потрясіння і конкуренцію великих держав.

Щоб зробити цей новий ідеологічний наратив реальністю, Білоруська держава застосовує різні підходи: як заохочення, так і примус. У прагненні зміцнити патріотизм і прихильність громадськості до білоруської державності, уряд запровадив тактичні зміни до своєї ідеологічної та культурної політики в рамках процесу, якому білоруські політологи дали назву «м’яка білорусизація». Цей процес реабілітації та просування символіки та історичних наративів білоруського державності, які колись засуджувались, створила непрості відносини між деякими елементами традиційної опозиції та державними органами.

У сфері зовнішньої політики усвідомлення стратегічних небезпек, спричинених надмірною залежністю від Росії, призвело Білорусь до диверсифікації своїх міжнародних зобов’язань. Нині білоруська влада обережно працює над тим, щоб відновити довготривалі відносини з Європейським Союзом, дотримується курсу на тісне економічне та політичне співробітництво з Китаєм і проповідує «прагматичну, багатовекторну» модель білоруської зовнішньої політики.

Перспектива війни та безладу, який її супроводжує, служить ефективним інструментом для залучення уваги зацікавлених західних урядів та забезпечення задоволення політичного статусу-кво.

Революція Гідності

Революція Гідності

Тим не менш, зміни в міжнародній політиці та розширення в країні ідеологічного підґрунтя  для державної політики можуть визначити майбутнє білоруської ідентичності. Загроза війни може виявитись каталізатором та прискорювачем, за допомогою якого зійдуться традиційно суперечні наративи білоруської державності та національної ідентичності. Ця нова національна концепція побудована на впізнаваних і загальноприйнятних темах миру, стабільності та визнанні культурного впливу як Сходу, так і Заходу.

На зусилля Білорусі з уніфікації різних інтерпретацій білоруської історії та державності в об’єднавчу ідеологію впливає досвід України.

Розбіжності в білоруській політиці випливають із суперечливих інтерпретації совєтського досвіду та того, який проект розвитку держави має набути пріоритету в незалежної Білорусі. В основі кризи ідентичності лежать два різних бачення минулого та майбутнього країни. Перше наголошує на тісній спорідненості з Росією та позитивно оцінює совєтський досвід. Друге фокусується на більш віддаленій традиції середньовічного Полоцького князівства, його наступника Польсько-Литовської держави 1500-70-х років та націоналістичної Білоруської Народної Республіки (БНР) 1918-1919 років.

До обрання Лукашенка, а також консолідації його влади після виборів 1994 року та референдуму 1996 року, держава і значна більшість населення чітко віддавали перевагу першій моделі. Це означало білоруську державність, засновану на совєтській міфології та щедрі соціальні гарантії. При цьому прихильність до націоналістичних наративів білоруської державності декларували переважно опозиційні партії, що викликали невдоволення з боку влади та її репресивного апарату.

Александр Лукашенко

Александр Лукашенко

Сам Лукашенко протягом багатьох років проявляв себе ідеологічним хамелеоном. Він довів здатність швидко адаптуватися у відповідь на зміни у суспільних настроях і вже давно відмовився від створення формалізованої партійної структури, яка могла б тісно пов’язати його з будь-якою політичною платформою. Хоча така позиція довела свою ефективність і забезпечила Лукашенку відносну свободу маневру в політичному просторі, події в Україні в 2014 році викрили вразливість, яка властива країні без єдиних національних принципів.

Для Лукашенка революційний потенціал українського Майдану сам по собі є серйозною причиною для занепокоєння, але в рівній мірі його також вразила реакція Росії. Вторгнення Москви у Крим та організація антиукраїнського заколоту на Донбасі зробили більш рельєфним сприйняття історичної несправедливості. Ці події стали свідченням загрозливої та непередбачуваної нової фази відносин Росії з її ближнім зарубіжжям. Білорусь остерігається як російської реакції на білоруський Майдан, так і потенціалу вітчизняних прихильників Москви. Як наслідок, питання збереження білоруської державності стало вимагати нової ідеологічної структури, яка могла б хоча б частково нівелювати культурно-політичні поділи в країні, а також одночасно посилити її суверенну легітимність, не спровокувавши тим самим російський удар. Відповідь було знайдено в реанімації старої концепції з перших днів незалежності Білорусі — нейтралітету.

Зовнішньополітична орієнтація, що склалася навколо нейтральної багатовекторності, була закріплена в Конституції Білорусі, але на практиці вона значною мірою була замінена на побудову тісніших політичних та економічних відносин із сусідньою Росією. Натомість принцип нейтральності застосовувався переважно як тактичний інструмент, коли Мінськ прагнув отримати вигідні умови ведення переговорів, використовуючи страхи та бажання як східних, так і західних столиць. Проте для країни, яка знаходиться під загрозою внутрішнього роз’єднання, нейтралітет обіцяє внутрішні, а також міжнародні дивіденди.

БНР

БНР

Остаточна інтеграція нейтралітету до ідеологічного конструкту білоруської ідентичності відбулася якраз у соту річницю виникнення Білоруської Народної Республіки. БНР була створена у 1918 році під егідою кайзерівської Німеччини і стала одним з численних державницьких проектів, які виникли під час краху Російської імперії.

Хоча БНР зникла на світовій арені майже так само стрімко, як і з’явилася, а її території в кінцевому підсумку перейшла до БССР та новоствореної незалежної Польщі, вона збереглася в пам’яті як, мабуть, єдине в історії чисто білоруське національне утворення. Наприклад, в перші два десятиліття президентства Лукашенко офіційна ідеологія в Білорусі була переважно негативною у своєму зображенні БНР. Це включало її характеристику як нелегітимної німецької держави-маріонетки, а символи та герої, які часто пов’язувались з націоналістичною політичною опозицією, було усунуто із суспільного життя.

Проте до сотої річниці проголошення БНР держава обережно підкоригувала свій підхід до її оцінки. Уряд Лукашенка вперше дав дозвіл на святковий концерт у Мінську, взяв під патронат низку невеликих культурних подій по всій країні та взяв участь в обговорення історичної спадщини короткочасної білоруської державності. Незважаючи на державний дозвіл на широке висвітлення, було дуже мало написано на тему того, як державна спадщина БНР стосується сучасної зовнішньої політики Білорусі.

Коментарі Лукашенка під час теледискусії про БНР є досить показовими в цьому відношенні. Президент сказав, що засновники БНР «одним черевиком йшли на Схід, а другим, кайзерівським, на Захід». Він стверджував, що залежність БНР від німецької підтримки виявилася не тільки недостатньою, щоб зберегти свій суверенітет, але також активізувала більшовиків на Сході. Більшовики, котрі боялися втрати білоруську територію, намагалися прискорити падіння БНР.

Білоруський національний герб та прапор

Білоруський національний герб та прапор

Як би там не було, але критика з боку Лукашенка нездатності БНР забезпечити свій власний суверенітет виступає як своєрідна притча, яка відображає нинішню риторику держави щодо нечіткості стратегічної позиції Білорусі. Більше того, офіційна риторика попереджає про необхідність ретельної розробки зовнішньої політики, щоб менше залежати від великих держав.

Таким чином, хоча Лукашенко зауважив, що критично ставиться до спадщини БНР, але його інтерпретація історичних викликів, що стоять перед сьогоднішньою Білоруссю, створює наративну безперервність між БНР та сучасною Білоруською державою. Це служить для подальшого розвитку ідеї про те, що перебування між різними геополітичними полюсами завжди було внутрішньою частиною білоруського національного досвіду.

Державні засоби масової інформації ще більш явно уніфікують минуле та сучасне Білорусі. У колонці, опублікованій великою державною газетою «Бєлорусь Сегодня», директор Інституту історії Національної академії наук Білорусі написав, що «БНР було логічним продовженням попередньої боротьби білоруських організацій та політичних партій за реалізацію ідеї національної державності». Крім того, хоча засновники БНР не змогли зберегти білоруський суверенітет через «суперечливі внутрішні та геополітичні умови, проте їхні зусилля допомогли довести легітимність прагнень Білорусі до державності в прийдешню епоху».

У становленні державної ідеології кожна наступна епоха білоруської історії забезпечує тематичну складову в єдиному загальному наративі державності. Історія Польсько-Литовської держави та БНР свідчать про історичні зв’язки Білорусі з Заходом, однак трагічна доля обох держав також нагадує про небезпеку, яку становить стратегічна конкуренція між великими державами. Апокаліптичний досвід Другої світової війни підкріплює цінність миру та тісного споріднення країни з російськими сусідами.

Балто-чорноморська вісь

Балто-чорноморська вісь

Загалом ідеологічний дискурс про ідентичність в однаковій мірі керується настроями, популярними внизу, і диктатом згори. Коли у 2016 році серед білорусів IISEP провело опитування з приводу того, що вони підтримують: НАТО чи розгортання російських збройних сил у Європі, більшість респондентів (57%) вказала на підтримку дій обох сторін, і це особливо було помітно серед молоді. Аналогічним чином в опитуванні EU Neighbors survey у 2018 році серед білорусів щодо ставлення до Євросоюзу та Євразійського економічного союзу було відзначено рівний рівень довіри (47%) як до ЄС, так і до ЄврАзЕс, а 61% населення назвав ключовими цінностями «мир, стабільність та безпеку».

Незважаючи на широку громадську підтримку нової ідеологічної платформи, традиційно консервативне білоруське чиновництво побоюється можливих наслідків цих змін. Влада все ще залишає за собою традиційні примусові методи накладання табу на те, що, на її думку, не є прийнятним для обговорення у суспільстві. Це включає в себе боротьбу проти того, що вважається надмірно проросійським, а також проти опозиційних блогів та веб-сайтів. Крім того, держава надала великі повноваження органам, що регулюють використання Інтернету. Лукашенко, який порівняв руйнівну силу «інформаційної війни» з ядерною зброєю, вважає, що напрямок публічного дискурсу не повинен заторкати процес державного управління.

Загалом дуже малоймовірно, що обережних кроків з боку Білорусі буде вистачити, щоб ізолюватися від ворожих геополітичних сил. Також незрозуміло, чи національний етос, який в рівних частинах залишається штучним і щирим, зможе об’єднати країну в такий невизначений і суперечливий час. Тому білоруській владі варто було звернути увагу на проект Балто-чорноморська вісь, який пропонує східноєвропейським країнам дієві важелі для захисту своїх національних інтересів.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Білорусь намагається побудувати нову національну ідентичність"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*