Уявлення про багатство в Середні віки

images

Багатство, як об’єкт аналізу середньовічних мислителів не цікавило, оскільки ставлення до нього визначено всією системою християнського «знання і віри». Встановлення непорушних духовних основ — це необхідна передумова існування людської спільноти. Не багатство, слава, гроші, а «дух» визначає пошуки «граду Божого» Августином Блаженним.

Середні віки були далекі від розходження між моральними критеріями («істини в справах житейських») і критеріями істини в уявленнях про світ Бога. Й те, й інше було абсолютним, мало загальний джерело — одкровення, і загальну природу — містичне або схоластичне осягнення божественної волі. Мораль і есхатологічна цінність істини були єдині. Тому характеристика матеріально-економічних благ містить не емоційно-суперечливий, скрупульозний аналіз, а помірний. Вони, скоріше, визнавалися як необхідний чинник буття. Звідси принцип соціальної пасивності та недіяння Августина: оскільки світ чекає пришестя Христа, то нехай кожен перебуває в тому стані, в якому його застав «глас Божий».

Августинівський дуалізм усуває Фома Аквінський, який шукає шляхи єднання двох світів, співзвучні логіці «добрих справ». Специфічний характер цього шляху проявляється, насамперед, в раціональному облаштуванні існування індивідуума з метою досягнення «стану благодаті». «Божественна благодать» залежить від людських зусиль. За ділами і винагорода — ось той принцип, який «перевернув мислення середньовічної людини і вказав їй шлях до Нової історії». Проте цей принцип стосувався виключно загробного життя, а в соціальному Аквинат був представником «правильної» точки зору, згідно з якою всякий стоїть на своєму місці і залишається на ньому все життя.

Встановлення становості, як принципу життєдіяльності соціального організму в умовах західного суспільства, набуло форми основних потреб — вони повинні відповідати громадському статусу людини. У вченні Фоми Аквінського ідея матеріального змісту, суголосного з соціальним станом, становить важливу основу: потрібно знайти міру — обмежувач, який би регулював ставлення людини до світу зовнішніх благ. Цей критерій полягав у тому, що зміст має відповідати громадському статусу. Звідси встановлювалася і міра багатства: людина була в тій мірі багатою, в якій це відповідало її соціальному статусу. Іншими словами, ніхто не може своєю працею досягти більш високого становища, і, відповідно, не може нажити собі багатства, яке забезпечує цей високий рівень.

Подібна точка зору в XIV–XV століттях втрачає своє значення. Стверджується думка, що завдяки своїй праці всякий може піднятися по соціальних сходинках, а разом з тим і розбагатіти. На переконання В. Зомбарта, в рамках католицизму в період пізньої схоластики народжується принцип соціальної активності індивіда. Його поширення і ствердження багато в чому сприяло зародженню підприємницького духу, який ставив безпосередню мету — добробут, багатство. У XIV столітті спостерігається «панування мамоністичних тенденцій», всюди «багатство вихваляється як необхідне культурне благо». Аскеза відступає на другий план, на перше місце висувається продуктивність, суб’єкт діяльності, охоплений «спрагою» грошей, як основи головного блага — багатства.

Загальновідомо, що багатство — головна умова змагання та боротьби між людьми за більше привласнення, володіння власністю. Воно є чинником протиріч і конфліктів, які існують в соціумі. Однак саме воно, в кінцевому рахунку, визначає цінності особистісної самоідентифікації. Необхідно враховувати, що багатство — умова як гідного життя, так і привід до життя неправедного і неправильного, як умова фізичного і морального здоров’я, так і нездоров’я. Усе це залежить від ряду порівняльних відносин, оскільки саме багатство, як значущість або цінність, є соціально-порівняльним феноменом. Різниця відношення до багатства зумовила специфіку відносин до грошей: від аскези до ідолопоклонства, фетишизації.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Уявлення про багатство в Середні віки"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*