Потенціал українського енергетичного сектора і системні ризики

Корі Бохненкамп «Електричний шторм»Корі Бохненкамп «Електричний шторм»

Криза в електроенергетичній сфері, яка мала місце останніми роками, виявила не тільки тимчасові, але й системні проблеми українського електроенергетичного сектора, а також показала, що російська агресія на Донбасі загрожує енергетичній безпеці України.

За найбільшу кризу, яка трапилася у 2014 році часткову вину несуть попередні уряди, які протягом багатьох років не реформували українську електроенергетику, підтримуючи екстенсивну модель експлуатації покладів та інфраструктури, одержаних в спадок від СССР.

Через опалювальний сезон 2015/2016 років Україна пройшла без особливих проблем, але виключно завдяки м’якій зимі. На практиці це означає, що стабільність Єдиної енергетичної системи України залежить від погодних умов, а не від внутрішніх чинників. Хоча від початку війни на Донбасі в Україні тривають дебати щодо заміни вугілля антрацитної групи на газову групу, але вони не вийшли за рамки невеликих пілотних проектів (наприклад, два блоки на Зміївській ТЕС). Також через міжвідомчі суперечки залишається невикористаною державна кредитна лінія Банку розвитку Китаю. Наприклад це стосується підписаного в 2012 році «Нафтогазом України» кредитного договору в розмірі 3,6 млрд доларів, який забезпечений державними гарантіями. Ці кошти можна було б використати, серед іншого, на зменшення залежності українських ТЕС від антрациту.

Зміївська ТЕС

Зміївська ТЕС

Короткостроковим рецептом влади на кризу стало збільшення виробництва електроенергії атомними електростанціями. При достатній кількості газу також є можливість введення в експлуатацію газо-мазутних блоків, але енергія, що виробляється з такого виду палива буде набагато дорожчою і необхідно буде змінити структуру генеруючих потужностей. Проблемою є те, що через гідроенергетичні, гідроакумулюючі та звичайні електростанції виробляється недостатньо енергії, яка використовується при піках споживання. Позитивним прикладом дій влади є Програма розвитку гідроенергетики України до 2026 року, що може в перспективі збільшити її частку у виробництві енергії до 15%. А збільшення тарифів для Енергоатому полегшить реалізацію невеликих інвестиційних проектів. Однак ці заходи в короткостроковій перспективі є недостатніми у випадку настання суворих погодних умов.

Дефіцит антрациту є новою проблемою, але він виявив іншу, системну проблему електроенергетичного сектора, а саме — забезпечення передачі електроенергії із західної частини країни, де є надлишок виробничих потужності, до центральної і східної, де відчувається енергетичний дефіцит. У грудні 2015 року було запущено в роботу лінію електропередачі 750 кВ «Рівненська АЕС – підстанція Київська», в 2016 році почала діяти така ж лінія з Хмельницької АЕС. Це мало на меті скорочення дефіциту електроенергії в Київській області, особливо в столиці, і збільшення виробничих потужностей обох АЕС, які досі не працювали в максимальному режимі через обмеження пропускної здатності ліній електропередачі. Залишається відстроченим проект з будівництва повітряної лінії 750 кВ «Запорізька АЕС – Каховська»), який би дозволив покрити дефіцит енергії в Одеській і Херсонській областях. Разом із схваленою у 2014 році державною Програмою реконструкції розподільних пристроїв 750 кВ для вищезазначених трьох електростанцій потужність Єдиної енергетичної системи збільшилася б на 1,8 ГВт.

«Нафтогаз України»

«Нафтогаз України»

Значний потенціал також мають деякі проекти Енергоатому. Крім складних для реалізації намірів добудови 3-го та 4-го блоків на Хмельницькій АЕС, підприємство також планує побудувати енергетичний міст з Польщею та Угорщиною і провести реконструкцію градирень і водосховищ Південноукраїнської АЕС, що дозволить збільшити виробництво енергії на 700 млн кВт/г, а також завершити програми для нарощування потужності блоків атомних електростанцій на 4%. Усі заплановані проекти Енергоатому дозволять збільшити виробництво електроенергії в атомній галузі на 2,5 млрд кВт/г щорічно і обійдуться в 160 млрд гривень ($ 6 млрд).

Таким чином, з точки зору розширення потенціалу Україна не тільки є самодостатньою, але також може експортувати електричну енергію. Крім розвиненої інфраструктури, у великих містах є значний науково-технічний потенціал енергетичного сектора. Працюють конструкторські бюро, науково-дослідні інститути, університети, а також промислові підприємства, які в достатній кількості й на достатньому рівні виробляють технологічне обладнання, необхідне для модернізації інфраструктури. Це «Електроважмаш», «Турбоатом», «Запоріжжятрансформатор» та ін.

«Електроважмаш»

«Електроважмаш»

Однак проблемою залишається дефіцит коштів для реалізації проектів з розвитку і модернізації. Це відноситься не тільки до сегменту генерації електричної енергії, але також промислової інфраструктури, яка знаходиться під контролем Укренерго. Поганий стан розподільчих пристроїв, трансформаторів та ліній передач різної напруги, а також незавершене будівництво деяких з них, в результаті мають наслідком великі втрати потужності під час передачі електроенергії та неповне використання атомних електростанцій і дисбаланс між окремими регіонами України.

Потенціал українського енергетичного сектора не може бути використаний без здійснення реформ. На разі основною причиною їх гальмування є модель функціонування української держави, яка характеризується негативним впливом великого бізнесу на політику і державну економіку і системною корупцією. При цьому олігархізація енергетичного сектора, а також монополізація і олігополізація деяких його сегментів, видається незворотнім явищем в короткостроковій і середньостроковій перспективі. Вони спричиняють неефективність реформ і перешкоджатимуть їм в майбутньому, тому що всупереч інтересам олігархів не вдасться провести фундаментальних змін в енергетиці.

«Турбоатом»

«Турбоатом»

Частина провини за енергетичну кризу 2014 року несе персонально Рінат Ахметов, який влітку і восени 2016 року штучно обмежував поставки вугілля з Донбасу, тим самим викликаючи брак сировини і шантажуючи владу з метою отримання політичних преференцій. З іншого боку, навесні 2015 року він домагався підняття цін на вугілля, посилаючи шахтарів на вулиці Києва. У результаті в конфлікті між олігархом і владою переможцем вийшов перший, про що свідчить встановлення Урядом навесні 2016 року нових цін на вугілля для енергетики на основі формули Роттердам +. Цю угоду можна розглядати як приклад безсилля держави і вимушеного зближення з Ахметовим, мета якого полягає в стабілізації поставок вугілля з Донбасу під час опалювального сезону, уникненні шахтарських страйків, а також здійсненні впливу на політику через фракції парламенту, контрольовані цим олігархом. Контроль з боку Ахметова над традиційною енергетикою робить його ключовим гравцем в секторі, від позиції якого залежить не менше, ніж від політики Уряду, стабільність всієї енергетичної системи України, і, таким чином, стабільність економіки.

Важливим, якщо не ключовим чинником, який стимулював зміни в електроенергетиці, котрі відбувалися до цього часу була допомога і тиск з боку Заходу. Однак, незважаючи на заявлені українською владою зміни і реформи, їх темп явно сповільнюється. Непослідовна політика та зв’язки урядовців з олігархами загрожують наступною хвилею «адресної приватизації» тих активів в електроенергетиці, які залишилися в державній власності.

«Запоріжжятрансформатор»

«Запоріжжятрансформатор»

Також сумнівно, що відбудеться запланований з 2017 року старт реформ і нової моделі функціонування сектору електроенергетики. Залишається відкритим питання, які зміни можуть внести до проектів лобісти великих гравців на ринку і, таким чином, наскільки відрізнятиметься «новий електроенергетичний ринок від наявного». Можна очікувати, що імплементація законів про незалежний регулятор і ринок електроенергії відсуватиметься в часі, якщо вона взагалі є можливою в середньостроковій перспективі.

А продовження і послідовність в реалізації реформ в енергетичному секторі України залишилися проблемою в довгостроковій перспективі. Основне завдання для української влади на найближчі кілька років — це обрати модель цільового ринку, включаючи структуру вироблення електроенергії, і узгодити реалізацію стратегії розвитку окремих сегментів сектора, тобто атомної, традиційної, гідро- і відновлювальної енергетики.

Укренерго

Укренерго

Брак серйозних реформ в секторі спричинить зменшення коштів на необхідну модернізацію інфраструктури з виробництва і передачі енергії. У середньостроковій перспективі це може призвести не тільки до втрати можливостей, пов’язаних з потенціалом сектора, але і до краху системи, наслідки чого — політичні, соціальні та фінансові — буде важко передбачити.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Потенціал українського енергетичного сектора і системні ризики"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*