Парадокси економічного зростання

68de04a9ddd3b311704e90f788b01754

Роберт Гордон, економіст з Північно-Західного університету (штат Іллінойс, США), аналізуючи макроекономічні дані, прийшов до висновку, що світ пережив три великих цивілізаційних стрибка, викликаних технологічною революцією. Перший — це епоха пари і промислова революція, яка поклала початок використанню енергії, що міститься у вугіллі, та зайняла близько 80 років.

Видобуток вугілля як твердого палива стала причиною різкого зростання продуктивності праці. Як встановив Гордон, всебічне використання переваг епохи пари в США і Великій Британії (лідер промислової революції) вклалося в 150 років і тривало до кінця XIX століття. Тоді на допомогу передовим економікам, що почали уповільнюватися, прийшла друга промислова революція, пов’язана з винаходом електрики, двигуна внутрішнього згорання і розвитком сучасної хімії.

На думку американського економіста, великі інновації характеризуються тим, що один раз виникають і залишаються з людьми, але їх економічний ефект, що полягає у зростанні продуктивності, через деякий час вичерпується. Так сучасна людина ні за що не відмовиться від водопроводу і електрики, але якісь додаткові вигоди з води в крані та з електричного струму в розетці вона навряд чи отримає. Висновки Роберта Гордона підтверджує статистика продуктивності, відповідно до якої після 1970 року настало уповільнення динаміки світової економіки.

У той же самий час, коли населення (принаймні у розвинених країнах) користувалося результатами другої промислової революції, зародилася третя революція — інформаційна. І не тільки тому, що комп’ютеризація, як найбільш орієнтована на розвиток (наприклад в США), уклалася в відрізок часу інтервалом всього 8 років (1996-2004), коли зростання продуктивності досягло 2,46% щорічно: стільки ж, скільки в кращі роки другої промислової революції. Потім темп знизився до 1,33%, а починаючи з 2010 року, утримується в США на рівні чи 0,5%.

Результати дослідження дали Гордону привід задуматися над тим, чи варто попрощатися з таким фактором, як економічне зростання.
Його висновки підтверджує Едмунд Фелпс (американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 2006 року), який, однак, йде ще далі у своїй оцінці. Епоха зростання закінчилася, бо забуксувала «інноваційна машина». Але причина не в тому, що академічна наука погано функціонує, а грошей на дослідження виділяється занадто мало. Нестиковка значно серйозніша, оскільки стосується сфери культури та вартості.

Фелпс стверджує, приводячи чимало доказів, що стрибок у розвитку людства, який розпочався в 1820 році, вимагав чогось значно більшого, ніж тільки наукових досягнень і нових технологій. Чимало технічних нововведень використовувалося ще в середньовіччі, а сучасна наука увійшла в повсякденне життя європейців вже в XVII столітті. Однак інноваційний прорив, який змінив світ, прийшовся тільки на XIX століття. Чому? Тому що в цей час з’являється найважливіша інновація — сучасні цінності, які об’єднали культуру індивідуалізму, ризику, досягнень та підприємливості. Це вони стали причиною високого динамізму економіки США, Великої Британії, Франції в XIX столітті та в першій половині XX століття.

При цьому Фелпс чітко розрізняє зростання і динамізм: можна мати високе зростання і при цьому невисокий економічний динамізм. Так буває завжди, коли економіка розвивається шляхом наслідування і сама не є джерелом інновацій. Хрестоматійний приклад швидкого розвитку і малого динамізму — Китай, який вже починає уповільнювати свої економічні темпи.

Якщо Фелпс та інші економісти, які доводять кінець епохи інновацій, мають рацію, то джерела кризи, а також можливі імпульси для виходу з нього, слід шукати в культурі. Але тоді справа ускладнюється. Французький антрополог Рене Джирард, який усе своє життя присвятив дослідженню насильства, дійшов до парадоксального висновку, що воно є джерелом культури і основою соціального ладу.

Існуючі суспільства маскують первинний потенціал насильства, розбавляючи його різними інструментами: релігією, торгівлею, культурними ритуалами, які, по суті, не замінюють насильство, а тільки приховують його. Джирард говорить прямо: міжнародна торгівля, релігійна експансія та розширення сфери культури на інші народи є свого роду війною, яка ведеться без використання сили. «Люди весь час занурені одночасно в порядок і хаос, у війну і мир», — пише він. Для даного твердження важко знайти кращу ілюстрацію, ніж Перша світова війна, яка увінчала період першої глобалізації, коли ще нічого не затьмарювало віру в необмежений технічний прогрес, а суспільний добробут зростав темпами, безпрецедентними в історії.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Парадокси економічного зростання"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*