Інцидент в Азовському морі, його передумови та наслідки

Під час інцидентуПід час інциденту

25 листопада президент Петро Порошенко на прохання Ради національної безпеки і оборони України видав указ про введення воєнного стану, який був затверджений Верховною Радою.

Рішення Києва є відповіддю на інцидент, який стався 25 листопада вранці у Керченській протоці Азовського моря.

Недільні події стали актом агресії з огляду на міжнародні конвенції та двосторонню угоду, укладену між Москвою та Києвом у 2003 році. Угода гарантувала необмежену навігацію українським та російським торговельним кораблям та суднам ВМС по Азовському морю з доступом до Чорного моря через Керченську протоку.

Політичні аспекти

Інцидент з обстрілом і затриманням українських кораблів не слід розглядати як початок широкої російської військової агресії. Політичні втрати від нового етапу збройного конфлікту були б для Кремля занадто високими (можливі додаткові санкції Заходу, консолідація міжнародного співтовариства і антиросійська суспільна мобілізація в Україні), в той же час потенційні вигоди сумнівні. Інцидент, скоріше за все, є бажанням з боку росіян довести, що вони готові вжити рішучих заходів в басейні Азовського моря, яке Москва узурпувала та оголосила своїм внутрішнім морем, і в той же час показати безпорадність української сторони.

Однак Росія звинувачує Україну на міжнародній арені у наступальних діях та загострює політичний конфлікт з Києвом, щоб викликати поляризацію настроїв в Україні та збільшення підтримки проросійських груп перед запланованими на 2019 рік виборами. Москва розраховує на те, що потенційні переможці чергових виборів в Україні вестимуть більш сприятливу для Кремля політику. У зв’язку з подіями в Керченській протоці Кремль, ймовірно, також спробує використати всередині РФ свій пропагандистський арсенал, щоб поліпшити рейтинги Путіна.

Азовське море

Азовське море

За відсутності рішучих дій з боку Києва інцидент міг поставити президента Порошенка під загрозу подальшої втрати довіри в очах суспільства. Тому рішення запровадити воєнний стан було, напевно, зроблено з метою уникнення звинувачень у пасивності та відсутності належної підготовки української держави до відбиття збройної агресії з боку Росії. Твердження про недостатню компетентність президента у сфері оборони країни могло фактично негативно вплинути на хід його виборчої кампанії.

Військові аспекти

Розгортання нових кораблів в Азовському морі могло забезпечити Україні значну перевагу в Азовському морі над російськими суднами, що складаються в основному з патрульних катерів Прикордонної служби ФСБ, які не мають постійного озброєння.

Можливо українські судна не потрібно було надсилати до Маріуполя морським шляхом. Перші два корабля у вересні цього року судохолом доставили до Бердянська, а потім спустили на воду і вони Азовським морем доплили до Маріуполя. Тоді російська сторона не зважилась на агресивні дії (крім супроводу українських кораблів). Це була реакція на затримання росіянами українських торговельних суден, що йшли до українських портів на Азовському морі.

За інформацією деяких ЗМІ, під час інциденту в Керченській протоці з Маріуполя вийшли кораблі для допомоги заблокованим українським суднам, але відмовились від цих намірів і попрямували до Бердянська. На даний час в Азовському морі знаходяться чотири з шести нових канонерок 58155 «Гюрза-М» (дві були затримані росіянами), два з шести буксирів (один затриманий росіянами) і одне командне судно.

«Гюрза-М»

«Гюрза-М»

Вранці 26 листопада начальник Генерального штабу Збройних сил України видав наказ про приведення українських військових частин в стан повної бойової готовності. Проте з тієї інформації, яка є, незрозуміло, чи відбулася передислокація військ. Ситуація на демаркаційній лінії в Донбасі також залишається відносно стабільною.

Гібридна війна триває

Таким чином, ми маємо справу з запланованою та ефективно реалізованою гібридною війною. Під час подій у Керченській затоці хакери атакували веб-сайт Міністерства оборони України. З часу падіння проросійського президента Віктора Януковича Росія дестабілізує Україну. Блокада Маріуполя та інших азовських портів є ще одним кроком на шляху до поглинання південного сходу країни. Путін прямо говорив про це в 2014 році після захоплення Криму. Політичні аналітики попереджали тоді проти сценарію перетворення Азовського моря в російське озеро. Сценарій, який має найбільший економічний сенс для Росії, позбавляє Україну стратегічних ресурсів та здійснюється власне зараз.

Міжнародний контекст

Чи відреагує міжнародне співтовариство належним чином? Можлива перевага Росії на Чорному морі, звичайно, загрожує інтересам чорноморських країн: Румунії, Болгарії та Туреччини. Але Туреччина проводить свою двосторонню гру з Москвою, а Румунія та Болгарія не належать до провідних країн НАТО.

Прапор НАТО

Прапор НАТО

Якщо Росія не відмовиться від блокади Азовського моря, то повинен відреагувати Європейський Союз та застосовувати більш жорсткі санкції. Проте Росія навчилася жити з санкціями і знає, як їх обійти. Крім того, в ЄС не бракує впливових друзів Путіна, серед яких, наприклад, Віктор Орбан.

Наміри Путіна щодо України чіткі, питання полягає в тому, наскільки Захід готовий перешкодити їх реалізації.

Скоріш за все російська атака на українські кораблі, затримання та арешт моряків не зустріне негайної жорсткої реакції колективного Заходу.

На додаток до досить слабких закликів, спрямованих до Москви, зупинити провокаційні дії і повернути заарештовані кораблі, мало що відбулося. І ця бездіяльність також є недвозначним явним сигналом для Москви. Європейський Союз не може узгодити свою позицію. Заклики польської та естонської дипломатії щодо посилення санкцій ЄС не зустріли розуміння.

Загалом серед країн старого континенту сформувалися три підходи. До першого, дуже нечисельного, можна включити країни Балтії та Польщу, які виступають за рішучу реакцію. На противагу такій лінії є прихильники скасування санкцій, насамперед Італія та Австрія. Росія також може розраховувати на своїх традиційних друзів, таких як Кіпр. Позиція Греції незрозуміла, особливо до візиту прем’єр-міністра Ципраса до Москви. Аналогічне ставлення урядів Іспанії та Португалії. Слід нагадати, що міністр закордонних справ Росії ще до інциденту вирушив у дипломатичне турне по європейських столицях, яке завершилося в Парижі. І саме позиція Парижа та Берліна визначила ставлення європейської дипломатії. Обидві столиці закликали сторони до деескалації конфлікту, двосторонніх переговорів та відродження так званого Мінського формату.

Євросоюз

Євросоюз

Угорщина намагається культивувати політику лавірування. Потрібно звернути увагу на відсутність реакції Чехії і виступ глави словацької дипломатії, дуже схожий на німецько-французьку позицію.

Можна припустити, що американська дипломатія, прозондувавши перспективу підтримки з боку європейських країн посилення санкції швидко зрозуміла, що немає на що розраховувати і переглянула свою позицію.

Отже здається, що питання можливого посилення санкцій проти Росії вже закрито, проте це не означає, що гра закінчилася.

Причина агресивних дій Москви

Події в Азовському морі та в Керченській протоці — це черговий етап російсько-українського конфлікту після анексії Криму. Рішення Росії щодо загострення конфлікту в Азовському морі та агресивні дії проти українських ВМС мають на меті продемонструвати безповоротність анексії Криму та повного російського контролю над Керченською протокою. Таким чином Москва хоче змусити Україну визнати де-факто зміну морського кордону у зв’язку з анексією Криму та одночасно продемонструвати свою рішучість і безцільність українських військових операцій на Азовському морі.

Інцидент в Керченській протоці дозволяє припустити, що російська сторона давно готувалася до такого рішення у разі подальшого збільшення присутності ВМС України в Азовському морі. Якщо зіткнення двох кораблів можна було б вважати випадковістю, то розвиток ситуації після цього: блокування водного шляху, блокування українських кораблів, а потім їх абордаж, що було виконано силами спеціальних підрозділів, та використання в районі інциденту авіації (вертольоти Ка-52 та літаки Су-25) — дозволяє припустити, що дії росіян були навмисними та розрахованими на те, щоб спровокувати збройну реакцію України.

Літак Су-25

Літак Су-25

Повертаючись до дипломатичного турне Лаврова до європейських столиць, потрібно звернути увагу на інформацію, яка з’явилася в російських незалежних ЗМІ, що Росія знала про плани Києва направити три судна з Одеси до Маріуполя та запланований маршрут цієї групи. Вже два тижні тому в Кремлі була проведена спеціальна конференція з цього питання. А минулого тижня радник Путіна з міжнародних справ Юрій Ушаков у розмові з китайськими дипломатами повідомив їм, що може статися інцидент такого роду і, ймовірно, буде проведено спеціальне засідання Ради Безпеки ООН. Москва подала заявку на засідання, а китайці в рамках ротації керують роботою цього органу.

Таким чином, здається, що Москва не тільки все знала, але й ретельно підготувалася до того, що сталося. Це нівелює версію про «самочинні дії російського офіцера», який хотів показати силу російської зброї і заслужити подяку начальства.

Те, що трапилося — і реакція Москви, і позиція її уряду — не мають нічого спільного з імпровізацією. Це ретельно продумана до найменших деталей оперативна гра, в якій Росія реалізує свої основні інтереси. Певну інформацію з цього питання можна зайти в нещодавній статті Федора Лук’янова з Валдайського клубу, опублікованій в російському урядовому виданні «Російская газєта». Він описує ситуацію, яку характеризує як «кримський парадокс». Це той факт, що жодна зі сторін спору (Україна і Росія) не тільки не хоче, але навіть з фундаментальних причин не може відступити ані на міліметр від своєї позиції. При такому ставленні знайти компромісне рішення неможливо. «Треба з цим погодитися, як і з тим фактом, що протягом багатьох десятиліть у світі існують такі конфлікти, в рамках яких немає можливості компромісу (поділ Кіпру, Голанські висоти, сектор Газа і т.д.)», — пише він. Дисбаланс сил також цілком очевидний в дипломатичному плані. Україна має потенціал для мобілізації колективної підтримки Заходу, а Росія самотня, але натомість у військовому плані Москва набагато сильніша. І, отже, в зв’язку з такою ситуацією, на думку Лук’янова, Росія не в змозі вирішити «парадокс Криму» де-юре, за допомогою якогось компромісного рішення, яке підтримає міжнародне співтовариство, і повинна шукати рішення де-факто. Тобто вона мусить провести червону лінію, порушення якої завжди буде пов’язане з воєнною відповіддю. І Москва, на його думку, «домоглася своєї мети, показавши, що її військова перевага є запорукою стабільності ситуації». Лук’янов цього не пише, але месидж, який Росія надіслала Заходу є цілком зрозумілим: ви хочете вирішити проблему Криму? Тоді будьте готові до війни, тому що це єдиний шлях. А якщо ви не бажаєте воювати, то дайте нам спокій зі своїми санкціями, бо вони не справляють на нас враження.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Інцидент в Азовському морі, його передумови та наслідки"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*