Ярош і Гіркін-Стрєлков: різними шляхами до однієї мети

index

images

Дмитро Ярош і Ігор Стрєлков… Лідер «Правого сектору», командир Добровольчого Українського корпусу в лавах ЗСУ і головнокомандувач так званими «збройними силами ДНР»… Фанатичний український націоналіст і завзятий прихильник «єдіной і недєлімой»… Здавалося б, що може бути спільного між цими двома діячами, представниками діаметрально протилежних політичних таборів? Проте, якщо придивитися ближче, то паралелей виявляється більш ніж достатньо.

Як Ярош, так і його майбутній бойовий супротивник Стрєлков, до подій Майдану й подальшого розгортання війні на Сході України були зовсім маловідомими широкому загалу особами, їх було буквально заштовхано у Велику Політику бурхливими революційними обставинами (до речі в однаковому віці 43-х років). Не позбавлені певної харизми й організаційних здібностей, вони швидко перетворились на майже культових політичних персонажів, об’єктів поклоніння для одних і жагучої ненависті для інших (достатньо згадати той факт, що рейтинг Гіркіна в Росії влітку 2014 року, за даними опитування радіостанції «Эхо Москвы», дорівнював приблизно 30%). У цілому ж вражаюча популярність, отой напівміфічний ореол, який оточує ватажка «Правого сектору» і колишнього «міністра оборони ДНР» були забезпечені в першу чергу зусиллями ЗМІ (зокрема ворожих), які перетворили їх, відповідно, для українського і російського загалу у своєрідних опереткових злодіїв. Такі словосполучення, як «бойовики Гіркіна» і «карателі Яроша» сьогодні намертво засіли в політичному лексиконі, незважаючи на те, що як перший, так і другий нині вже фактично зійшли з військово-політичної арени. До того ж навколо цих діячів продовжують поширюватися різноманітні чутки, зокрема про їх нібито не зовсім чисте слов’янське походження.

Однак для нас першочерговий інтерес становлять не біографічні факти, а саме політична й ідеологічна платформа «легендарних» командирів. Читаючи різноманітні заяви та інтерв’ю Яроша і Стрєлкова, не можна не помітити вражаючу схожість, а подекуди і тотожність, спрямування їхніх думок. Так, останній після відставки в кінці серпня 2014 року з поста голови «міноборони армії Новоросії» постійно виступає з рішучою й безкомпромісною критикою Путіна та його режиму в цілому, звинувачуючи президента РФ в ганебній зраді «русского народа Донбасса», й цілеспрямованому перетворенні сепаратистських «республік» на «ошмаття», яке незабаром поглине Україна. Самого себе Гіркін позиціонує як «несистемного патріота», що протистоїть гнилій державній системі, а також — ліберальній опозиції, керованій тим же Путіним*. Цілковито те ж саме бачимо у Яроша, котрий розглядає київську владу не інакше як «режим внутрішньої окупації». Саме злочинні, зрадницькі дії Порошенка і українського генштабу, за його твердженням, призвели до втрати Криму з Донбасом і загибелі у «котлах» тисяч українських воїнів. Так само, як Гіркін передрікає Путіну долю Слободана Мілошевича або Миколи ІІ, лідер «правосєків» каже про майбутню подорож до Ростова сучасного українського гаранта. Однак у той же час Ярош категорично застерігає проти усіляких активних силових виступів проти влади, пояснюючи це тим, що будь-яка спроба дестабілізації обстановки всередині країни (інакше кажучи Третій Майдан) неминуче обернеться військовим наступом Путіна з ледь не фатальними наслідками**. «Коли до мене хлопці звертаються, — заявляє він з цього приводу у вересні 2015 року, — «давайте революцію, бо вже дістало, у мене вже і жити немає за що», я їм пояснюю дуже просто — навіть якщо ми би змели цю владу, то не краща би прийшла».*** Це може видатися дивним, але стовідсотково схожою є аргументація щодо небажаності протидії путінському режиму з боку «геніального полководця» Ігоря Стрєлкова. Найбільшою небезпекою для держави він, як і Ярош, вважає, передусім, зовнішнього ворога, тепер вже в особі кровожерливих американських імперіалістів й підконтрольної їм «п’ятої колони» в самій Росії. Розроблений західними експертами план повалення Путіна, на його погляд, лише погіршить наявний стан. «Ми повинні критикувати владу. Ми можемо її не підтримувати, але виступати проти неї ми не будемо, знаючи, що наш виступ буде використано ще гіршими ворогами»,**** — такий основний лейтмотив заяв Гіркіна.

Після аналізу усього вищевикладеного не може не постати питання: а чи не ллють Ярош і Гіркін воду на млин тієї самої влади, противниками якої вони себе вперто зображають? Бо як Порошенко, так і Путін якраз зацікавлені в тому, щоб нейтралізувати найбільш небезпечний для їхніх режимів елемент (тобто українських націоналістів і проімперські налаштованих правих росіян) шляхом відволікання його уваги саме на зовнішній чинник, нав’язуючи думку, що, мовляв, тільки після знищення сепаратизму на Сході/перемоги «Новоросії» з’явиться нагода задуматися про зміну ситуації всередині країни. Таким чином тут одразу вбиваються два зайці: з одного боку, можновладці України і Росії забезпечують собі гарантію безпеки у своїх власних державах, а з іншого — продовжують штучно керовану ними ж самими договірну війну, на якій взаємовинищуються майбутні головні опозиційні кадри. Звичайно ж, цього можна досягнути лише обхідним шляхом, керуючись відомим ще з давніх часів прислів’ям, яке стверджує, що найвірніший спосіб знищити ворожу силу — це очолити її. Ось так, підкилимно маніпулюючи своїми прихильниками, направляючи їхню енергію у необхідне русло, і діють, скоріш за все, Ярош зі Стрєлковим, виконуючи покладену на них зверху місію. Імідж «народних героїв», цілеспрямовано розроблений для зазначених діячів, стає в цьому плані цілком зрозумілими.

Дане припущення набуває більшої реалістичності, якщо взяти до уваги ідейну платформу осіб, про яких йде мова. Так, Ярош, кажучи про український націоналізм загалом та ідеологію очолюваного ним «Правого сектору» зокрема, постійно наголошує на їх абсолютно толерантному і демократичному характері, повному несприйнятті будь-яких проявів антисемітизму, ксенофобії, расизму, дискримінації за національною ознакою тощо. Приміром, головною метою ПС, згідно з офіційними заявами його представників, є побудова «нової української політичної нації, яка аж ніяк не залежить від етносу»! Доходить навіть до обіцянок провадити виховну роботу серед рядового членства про неприпустимість критики євреїв та заяв на підтримку прав сексуальних меншин (про що, зокрема, говорив колишній спікер ПС Борислав Береза). Причому всі ці ідеї, за твердженням Яроша, беззастережно сповідувалися українськими націоналістами часів визвольних змагань 1930-1940-х років!

Що стосується Гіркіна, то він аналогічно перевертає з ніг на голову російський націоналізм, але вже іншим способом, прив’язуючи його до махрового сталінізму й відвертої совковості. Характерний приклад — поєднання Білого руху і Червоної армії доби «вєлікай атечественнай вайни» як однакових борців за Росію, хоча, як відомо, 99% представників російської білої еміграції займали категоричну антибільшовицьку позицію, й понад 30 тис. з них зі зброєю в руках воювали на боці гітлерівської Німеччини проти СРСР. Варто згадати також обурення Гіркіна з приводу порівняння його діяльності з іспанськими націоналістами Франко, а також постійні застороги щодо «фашизації» України.

Отже тут неозброєним оком видно спроби розвалу й знищення зсередини українського і російського націоналістичних рухів, намагання втопити їх у демо-ліберальному і, відповідно, імперсько-комуністичному багні. Кому це вигідно в першу чергу? Безумовно владі, а точніше її закулісними керманичам, які в рамках своєї Великої Гри сподіваються перетворити праву опозицію на цілковито безпечний маріонетковий придаток власних державних систем. Дмитро Ярош і Ігор Стрєлков-Гіркін в цьому плані є їх найвірнішими союзниками. І зовсім неважливо — свідомо чи ні.

Віктор Чорномаз

Примітки
*Свіжий приклад — інтерв’ю від 19.10. 2015 р. http://novorossia.pro/box/1241-strelkov-intervyou-na-ural1.html.
**Див. інтерв’ю від 13.11. 2015 р. http://censor.net.ua/news/359054/putin_mojet_dat_prikaz_o_nastuplenii_v_svyazi_s_destabilizatsieyi_situatsii_vnutri_ukrainy_yarosh.
*** http://112.ua/politika/yarosh-vidyashhie-menya-prezidentom-ne-ponimayut-k-chemu-eto-mozhet-privesti-260019.html.
****http://novorossia.pro/box/1241-strelkov-intervyou-na-ural1.html.

Be the first to comment on "Ярош і Гіркін-Стрєлков: різними шляхами до однієї мети"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*