Що після Томоса?

Частина муралу церкви у Києво-Печерській лавріЧастина муралу церкви у Києво-Печерській лаврі

Створення Православної церкви України (ПЦУ) є історичним фактом, який змінить релігійний та політичний ландшафт не тільки України, але і частини постсовєтського простору. Проте це повільний процес, і залучення до нього українських політиків, незважаючи на застереження, які лунають здебільшого з  боку опонентів українського православ’я, сприятиме становленню цієї ініціативи.

Українці нарешті мають свою Православну церкву, яку поступово визнають інші православні спільноти у світі. Проте не всі. Серед тих, хто заперечує проти такого кроку, є, звичайно, РПЦ та її церкви-сателіти, такі як Польська православна церква. До речі, твердження, що «поляки проти автокефалії», яке вже з’явилося в українських ЗМІ, не відповідає дійсності з огляду на досить обмежену присутність ППЦ на польських землях, а також слова підтримки з боку представників польської влади та Римо-Католицької церкви в Україні. Цікаво також, як українці, котрі працюють і навчаються в Польщі, відреагують на це: скільки їх вийде з промосковської Церкви, наскільки збільшиться частка тих, хто братиме участь у греко-католицьких літургіях. Не виключено, що в Польщі з часом з’являться парафії ПЦУ.

Митрополит Єпіфаній

Митрополит Єпіфаній

Станом на 18 лютого 2019 року До новоствореної Православної церкви України перейшли понад три сотні парафій колишньої Української православної церкви Московського патріархату.

Про це йдеться в офіційних даних ПЦУ.

До новоствореної Православної церкви вже перейшли два кафедральні собори: Спасо-Преображенський собор у Вінниці та Миколаєво-Успенський собор у Коломиї.

Також до складу ПЦУ увійшов 331 парафіяльний храм. Найбільше з них перейшли до Помісної церкви у Волинській області, де про вихід з Московського патріархату оголосило 65 парафій.

У Вінницькій області таких храмів 61, у Хмельницькій — 37, на Житомирщині — 31, на Рівненщині — 28, на Тернопільщині та Львівщині — по 17, на Черкащині — 16, а на Буковині — 14.

До новоствореної Церкви вже приєдналися 9 парафій у Київській області, по 7 в Харківській та Закарпатській та по 5 в Одеській та Чернігівській областях. Окрім того, УПЦ МП залишили по 3 громади на Івано-Франківщині, Дніпропетровщині та Харківщині та по 2 на Полтавщині та у Києві.

До ПЦУ перейшли також по одній громаді у Запорізькій, Миколаївській, та Кіровоградській областях.

Окрім того, до Православної церкви України перейшла каплиця на станції «Академік Вернадський» в Антарктиді.

Спасо-Преображенський собор у Вінниці

Спасо-Преображенський собор у Вінниці

Спочатку здавалося, що цей рух має бути набагато потужнішим, і, можливо, що через деякий час він дійсно збільшиться, але сумнівно, що це буде хвиля, яка в один момент змінить український релігійний ландшафт. Проте з абсолютною впевненістю можна сказати: кількість московських парафій зменшуватиметься. Ймовірно, що це буде повільний процес, оскільки рішення приймають окремі парафії, а не більші територіальні одиниці, і необхідна згода мирян та духовенства, а це, звичайно, просувається важко.

Поки що глава ПЦУ митрополит Єпіфаній говорить, що двері нової Церкви відкриті для вірних та духовенства УПЦ МП. Звичайно чимало московських православних більше схильні вірити своїм священикам, ніж тому, про що говорять на телебаченні, але це не заперечує необхідності проведення копіткої роз’яснювальної роботи. Наразі відчувається потреба в розробці і впровадженні різного виду стимулів, можливо навіть масових заходів: лекцій, роз’яснень, що таке українське і московське православ’я, чому та як Українська церква була поглинута Москвою. Напевне слід утворити якийсь державний орган, який би організовував, координував та спрямовував цю роботу.

Надзвичайно вдалим кроком було рішення щодо зміни назви УПЦ МП на РПЦ в Україні, оскільки це понизить градус брехні з боку московського духовенства, оскільки зараз нерідко російські попи в українських селах розповідають бабусям, що УПЦ МП це і є справжня українська Церква, яка немає ніякого відношення до Росії.

Миколаєво-Успенський собор у Коломиї.

Миколаєво-Успенський собор у Коломиї.

Великою перевагою в майбутньому може бути те, що ПЦУ має підтримку влади і навіть після виборів (незалежно від їх результату) збереже її. Занадто емоційний критикам такої позиції держави варто нагадати, що у їхній духовній батьківщині Росії РПЦ не те, що має підтримку влади, вона сама є однією з іпостасей цієї влади. Тим не менш, зараз, на самому початку цього процесу утвердження української автокефалії, деяких вірних може відлякувати наявність відносно низькою громадської підтримки Петра Порошенка, який був головним ініціатором одержання Томоса. Дехто вважає, що постання ПЦУ — лише передвиборний маневр, бо так це представляє російська пропаганда. Хоча, звичайно, заангажування у церковні справи збільшить підтримку Петра Порошенка на кілька процентних пунктів, але не можна стверджувати, що саме заради цього створювалась ПЦУ.

Ще один аргумент супротивників автокефалії полягає в тому, що нова Церква призведе до чергового розколу православ’я в усьому світі. Безсумнівно, з’являються нові розділові лінії. Питання в тому, хто їх малює? Зрозуміло, що це робить не Константинополь, який намагається допомогти українцям побудувати власну Церкву (а значить в значній мірі державу). Аргумент про розколи дуже схожий за своєю структурою на переконання, яке побутує у деяких громадян України, що за війну на Донбасі несуть відповідальність ті, хто розпочав Революцію гідності (тому що якби не вона, то не було б війни). Тут вони «забувають», хто в дійсності розпочав війну, а це була Росія, яка намагалася перешкодити виходу України з її зони впливу.

В окупованих районах Донбасу московські попи підтримали сепаратистів

В окупованих районах Донбасу московські попи підтримали сепаратистів

Так само закликати українців спочатку покінчити з війною, а потім братися за Церкву, це плутати причини і наслідки. Важко припинити війну з Росією, маючи таких православних очільників, які навіть не встають в парламенті, щоб віддати шану полеглим на фронті. Проте слід пам’ятати, що частина рядових священнослужителів РПЦ МП мають проукраїнські погляди, тому саме зараз для них настав час діяти згідно зі своєю совістю. З іншого боку, необхідно розробити алгоритм дій в тому разі, якщо, наприклад, настоятель сільського храму хоче перейти до ПЦУ, а вірні не бажають цього (або навпаки).

На закінчення слід зазначити, що наслідків постання ПЦУ не слід очікувати тут і зараз. Це справа років, може бути, навіть десятиліть. Треба терпляче наближати позитивний результат, а те, що РПЦ та Кремль рішуче проти цього виступають, доводить, що Україна йде правильним шляхом.

Олег Коденчук

 

Be the first to comment on "Що після Томоса?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*