Шість уроків Сирії

«Сирія»«Сирія»

У Сирії закінчується найбільш кривава війна цього століття. Чому вона навчила світ?

Башар аль-Асад займає Ідліб — останній важливий регіон, який перебуває під контролем опозиції у сирійській війні, що триває сім з половиною років. Оволодіння цією 2,5-мільйонною провінцією довершить військову перемогу «м’ясника з Дамаску» і воно має символічний характер.

На теренах сьогоднішнього Ідлібу чотири тисячі років тому процвітала Ебла — перша сирійська держава. Вже у двох цих назвах можна почути спорідненість. У період розквіту Еблу порівнювали з Месопотамією та Стародавнім Єгиптом. Це була одна з найстаріших і найвеличніших цивілізацій, а загинула вона банально: під тиском сили. Її знищила армія аккадського імператора Нарам-Сіна.

Хоча Асадові далеко до Нарам-Сіна, і сьогоднішній наполовину джихадистський Ідліб лише тінь стародавньої Ебли, наступ сирійської армії завершує важливий етап в історії Сирії і світу: першу війну за новий міжнародний порядок.

Королівський палац в Еблі. Сучасний стан

Королівський палац в Еблі. Сучасний стан

  1. Пасивність Заходу призводить до посилення Росії

Уже на другий місяць сирійської війни була озвучена вимога: «Асад повинен піти», хоча ніхто не знав, наскільки це реально. Масова розгубленість політиків після раптового падіння Бена Алі в Тунісі та Мубарака в Єгипті збила з пантелику навіть Росію та Китай. Вони не наклали вето на резолюцію ООН, яка, по суті, дозволяла НАТО втрутитися в ситуацію, що склалася навколо Лівії. При тому що Лівія є країною, в якій проживає лише 7 мільйонів людей і яка практично не має армії.

Війна в Лівії поставила НАТО у роль некомпетентного прихильника екстремістських бойовиків, не набагато кращих за Муаммара Каддафі. Чим більш зрозумілим це ставало, тим меншим було бажання НАТО втручатися у події в Сирії, яка є країною з набагато складнішою етнорелігійною соціальною мозаїкою та сильнішою армією.

До того ж так склалося, що в Сирії зіштовхнулися інтереси багатьох регіональних та світових геополітичних гравців. З ворожих до Асада монархій Перської затоки рушила хвиля грошей і зброї для сирійської опозиції, найчастіше екстремістської. США, Франція і Велика Британія також захотіли допомогти: було задіяно секретні програми підтримки воюючої опозиції, а з діаспори було організоване «законне» представництво сирійців. Індія, Китай, багато країн Латинської Америки лише приглядалися. Росія вичікувала.

Сьогодні — через сім років — усе навпаки. Європа та США чекають і спостерігають, як Іран, Росія та Туреччина (яка однією ногою залишила західний табір) диктують умови для припинення цієї війни. Від 2016 року вони в основному були посередниками між сторонами конфлікту. Вже ніхто не каже, що «Асад повинен піти», бо завдяки активній російській допомозі та безпосередній участі у війні він укріпив свою владу.

Конфлікт у Сирії — це лабораторія зміни глобального балансу сил. Відносна потуга США зменшується, а разом з нею і вплив західних міжнародних інституцій: (СОТ, ООН) та союзів (НАТО). Колись президент США промовляв, а реальність мала до цього пристосуватися. Так постраждав Ірак через зброю масового враження, якої не мав. Сьогодні ситуація змінилася.

НАТО

НАТО

  1. США завжди винуваті

Постійний тиск впливового американсько-єврейського лобі на офіційний Вашингтон має своїм результатом беззастережну багаторічну підтримка Ізраїлю з боку США, хоча для американців це означає лише значні геополітичні втрати. Немає регіону, де Сполучені Штати мають гірше реноме, ніж на Близькому Сході. Наприклад, у Йорданії та Туреччині поганої думки про Америку дотримуються 80% громадян. Дослідницький центр Pew назвав результати свого однорічного опитування: «Знищений бренд Америки». Ніхто не був задоволений тим, що сирійська опозиція отримує зброю та гроші від американців: противники Асада вважали, що США роблять занадто мало, а його прихильники — що вони роздмухують конфлікт.

Чи втрутиться Америка, як в Лівії в 2011 році, або утримається від втручання, як і в Сирії в 2013 році, — оцінка її політики буде однаковою: негативною. Для геополітики це має фундаментальне значення. Виявляється, іноді замість того, щоб щось робити — краще нічого не робити. Тим більше, що якщо мова йде про конфлікт, в якому беруть участь десять держав, воюють чотири сторони, і кінця йому не видно. До цього висновку дійшли обидві адміністрації: Обами і Трампа.

У Сирії є лише 2000 американських солдатів. Для порівняння: протягом останніх трьох років через сирійську війну пройшло понад 60 000 росіян. Американці допомагають коаліції курдів та арабів боротися з так званою Ісламською Державою на схід від Євфрату. Хоча вони діють в районах, які не контролюються владою Дамаску, головний інтерес американців не має нічого спільного з Асадом: вони хочуть розбити джихадистів.

До того ж Білий дім запровадив деякі зміни в політиці щодо Близького Сходу. Було зупинено допомогу палестинцям, переведено Посольство США до Єрусалиму, виведено Сполучені Штати з ЮНЕСКО, Ради з прав людини, і — перш за все — з ядерної угоди з Іраном. Ізраїль, за підтримки Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів, переконав США в тому, що іранська присутність в Сирії є екзистенційною загрозою для всіх. Тому іранців з Сирії необхідно витіснити.

Лівія

Лівія

  1. Іран поступово вибуває з геополітичної гри

Американці мали хитрий план: налаштувати проти Ірану його союзників, тобто Росію та Асада, щоб вони самі його позбулися. Можна припустити, що Асад отримав дозвіл від Ізраїлю та Америки зайняти південь Сирії в обмін на те, що там не з’являться іранські збройні сили. Однак ставки можуть бути більшими: Сполучені Штати погодяться на урядування Асада в обмін на російську співпрацю в придушенні Ірану.

Вже зараз можна напевне стверджувати, що Асад разом з Москвою не потребують присутності іранської піхоти на сирійській території, бо не хочуть занадто сильного впливу Тегерана в Сирії. Ослаблений новими санкціями Іран не хоче конфлікту з Ізраїлем чи Росією — йому зараз потрібні гроші, а їх можна одержати, беручи участь у такій прибутковій справі, як відбудова Сирії.

  1. Війна не закінчиться

Може виникнути запитання: чому Путін вирішив втрутитися у війну на іншому кінці світу, дуже далекому від постсовєтського простору, в країні, чужій мовно, культурно, релігійно, при тому що участь в сирійській війні коштує схудлому внаслідок санкцій російському бюджету значні суми? Причиною тут є Україна. За допомогою Сирії Путін висуває аргументи на користь відмови від санкцій, введених проти Росії через окупацію Криму та розв’язання війни на Донбасі. Він позиціонує себе необхідним посередником і виконавцем. Для американців та Ізраїлю він нібито врегулює проблему Ірану, а для Європи — проблему біженців, яку насправді сам і створив килимовими бомбардуваннями сирійських міст.

Така російська тактика може давати свої плоди. Франція Макрона, відомого своєю підкреслено антиросійською риторикою, вже налагоджує співпрацю з Росією. Кілька тижнів тому російський Ан-124 приземлився в аеропорту Шатору, у центральній частині Франції, де було завантажено 44 тонни медичного обладнання, ковдр та наметів на суму 500 000 євро. Потім він вилетів на російську військову базу в сирійський Хмеймім, де дислокуються російські літаки, що бомбили мирних жителів в Алеппо.

Тегеран

Тегеран

Активна фаза війни закінчується, але починається чергова битва: за контракти та гроші. Відновити інфраструктуру для 15 мільйонів людей на кілька сотень мільярдів доларів — такої пропозиції на глобальному ринку не було вже давно. Щоб «отримати шматочок цього торту», Бразилія вже шість місяців веде переговори про відкриття посольства в Дамаску. Асадівський режим готує тендери та протягом двох останніх років конфісковує у законних власників землі та нерухомість під символічне відшкодування, щоб вигідно перепродати їх іноземним інвесторам.

У квітні сирійський уряд прийняв постанову № 10, в якій власникам нерухомості наказується задокументувати власність в містах, що відбудовуються. У більшості випадків це неможливо, оскільки понад 10 мільйонів сирійців залишили свою батьківщину, а документи на право власності перед війною мала лише половина сирійських домогосподарств (багато з них були знищені). Таким чином, асадівський уряд експропріював левову частку міської нерухомості. Найстаріші міста світу, що мають тисячолітню історію, тепер потраплять до рук ділків, які перебудуть їх в безликому сучасному стилі без урахування архітектурної спадщини.

  1. Ймовірність конфлікту між Росією та Китаєм

У своєму іншому вимірі війна може показати суперництво Росії та Китаю. Щоб отримати найкращі контракти, китайці навіть готові допомогти Асаду відбити Ідліб. До того ж Китай зацікавлений в доступі до сирійської території з огляду на втілення своїх планів щодо прокладання нового «Шовкового шляху». За допомогою шосейних доріг, залізниць та трубопроводів китайці планують з’єднати Середземномор’я з Іраном, а також з Центральною Азією, яка вже добре сполучена з Китаєм. Роберт Д. Каплан, автор книги «Повернення світу Марко Поло», вважає, що китайсько-іранські відносини стають «глибоко органічними», а Росія втратить на цьому союзі найбільше. Інтерес іранців та китайців до Росії суто утилітарний. Іран прагне одержати від неї підтримку на міжнародній арені та військові технології, а Китай цікавлять величезні і малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу.

Китайська армія

Китайська армія

Асад може багато в чому бути вдячним Путіну, але зараз йому потрібні гроші, яких Пекін має набагато більше, ніж Москва. Ось чому Путін і Лавров переконують, кого тільки можуть в Європі, що тільки Росія знає, як відбудувати Сирію, щоб біженці повернулися додому. Зоторкаючи цю дуже чутливу для європейців тему, вони розраховують на європейські гроші для себе та Асада.

  1. Репетиція Третьої світової війни

Загалом під час війни у Сирії загинули півтора мільйона осіб, кілька мільйонів отримали поранення, 6 мільйонів стали внутрішньо переміщеними особами, а 4 мільйони — біженцями поза межами країни. Якщо поєднати ці факти, то вийде, що майже кожен сирієць постраждав від війни. А оскільки Сирія знаходиться в 300 км від кордонів ЄС, то наслідком війни стала міграційна криза 2015 року, наслідки якої ще довго відчуватимуться в Європі.

Проте не тільки масштаби сирійської війни мають значення. Перша та Друга світові війни спочатку розпочиналися як локальні конфлікти. У першому випадку це було непорозуміння між Австро-Угорщиною та Сербією через вбивство ерцгерцога Фердинанда, а в другому — напад Німеччини на Польщу через незговірливість наступників Пілсудського в деяких питаннях, які насправді не мали для поляків занадто принципового значення.

Чому саме сирійську війну можна вважати репетицією Третьої світової, а не операцію міжнародних сил проти талібів в Афганістані чи американську інтервенцію проти саддамівського Іраку? Справа в тому, що в двох останніх випадках зовнішні сили виступали єдиним фронтом і серед них не було розбіжностей. У випадку Сирії ситуація значно складніша, варто лише згадати загибель на початку цього року сотень російських найманців, які знахабніли до того, що в похідній колоні, з танками та артилерією, зібралися атакувати позиції курдських бійців, яких підтримують США. Американці дали відсіч та знешкодили, за різними оцінками, від 200 до 600 елітних російських контрактників разом із військової технікою. Або згадаймо нещодавній випадок, коли російський Іл-20 з 15 військовими був збитий сирійськими протиповітряними силами. Після цього міністр оборони РФ Сєргєй Шойгу у телефонній розмові з міністром оборони Ізраїлю Авігдором Ліберманом звинуватив ізраїльських військових у «безвідповідальних діях», що призвели до збиття російського військового літака та загибелі 14 військовослужбовців (пізніше повідомили, що загиблих було 15). На переконання Москви, Ізраїль діяв із ворожими намірами і «свідомо вчинив цю провокацію».

Таким чином війна в Сирії все ще далека до свого закінчення. А поки що усі сторони в конфлікті звинувачують одна одну в порушенні міжнародних конвенцій, зокрема щодо використання хімічної зброї.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Шість уроків Сирії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*