Чому Україна не повинна бути буферною країною

«Село Валентинівка»«Село Валентинівка»

Нахабна російська воєнна агресія проти України, яка розпочалося в 2013 році не могла не викликати у світі хвилю підтримки, яка матеріалізувалася в санкції, спрямовані проти Москви, котрі хоча і дошкуляють путінському режиму, але не досягли своєї мети — змусити його переглянути свої плани з побудови на території  країн колишнього СССР новітньої російської імперії.

Тим не менш, дуже прикро, що на Заході знаходяться як окремі діячі, так і цілі політичні сили, котрим, як видається, чомусь дуже важко розібратися в тому, що є «добре», а що «погано» в міжнародних відносинах.

Нещодавно на веб-сайті видання The Jordan Times з’явилася стаття якогось Джонатана Пауера під безапеляційною назвою «Україна мусить стати буферною державою», в якій обґрунтовується необхідність віддати Україну під протекторат Путіна. Спробуємо розглянути «аргументи», на які при цьому посилається автор, тим більше, що їх у різних варіаціях постійно використовують путіністи на Заході.

The Jordan Times

The Jordan Times

У вищезазначеній статті наводяться слова колишнього посла США в РФ Джека Маттлока: «Американці прожили майже два століття з Доктриною Монро [яка забороняє неамериканцям захоплювати землю або втручатися в справи Латинської Америки]. Чому ми не розуміємо, що інші країни чутливі до військових баз потенційних суперників, які не тільки виходять на їхні кордони, але й займають землі, які вони історично вважають своїми».

У світовій історії, та історії Європи зокрема, війни за територію траплялися дуже часто. Тому зараз, коли людство нарешті прийшло до усвідомлення необхідності вирішувати цивілізованим  шляхом усі суперечки, особливо в такій вразливій сфері, як міжнародні відносини, мабуть усе ж таки варто як у випадку російської агресії проти України та Грузії, так і в будь-яких інших подібних випадках відштовхуватися передусім від міжнародно визнаних норм, закріплених міждержавних кордонів, а не чиїхось «хотєлок». І якщо одна країна чомусь вважає частину або усю територію сусідньої держави своїми історичними землями, то остання зовсім не зобов’язана дотримуватися такої точки зору. Дуже дивно, що таких очевидних речей не розуміє «головний експерт в адміністрації Рейгана перед тим, як стати послом» пан Маттлок.

Джек Маттлок

Джек Маттлок

Наступна теза, яка наполегливо озвучується, це те, що нібито російська агресивність проти її сусідів викликана розширенням НАТО. З цього можна зробити висновок, що якщо НАТО припинить розширятися або ще краще — самоліквідується, то це дуже вплине на зростання миролюбності Кремля, можливо він навіть виведе свої війська з окупованих частин Молдавії, Грузії та України і почне запроваджувати демократичні реформи в самій Росії. Проте є серйозні підстави вважати, що такого не станеться.

«…Чи може краще перетворити Україну на буферну державу, яка відмовиться від членства в НАТО назавжди? Ми все ще чуємо потужні голоси як на Заході, так і в Україні, які закликають до цього. Історія Сіаму та Швейцарії після наполеонівських воєн, а також Фінляндії та Австрії після Другої світової війни свідчить про те, що можлива успішна нейтральна держава, яка розташована між двома антагоністами», — пише автор. По-перше, ми не впевнені, що писк путінської агентури слід сприймати за «потужні голоси». І, по-друге, порівняння з нейтральними Австрією, Швейцарією та Фінляндією абсолютно некоректні, бо в Україні та навколо неї склалася цілковито інша політична ситуація. На Австрію, Швейцарію та Фінляндію вже довгий час ніхто не зазіхає, причому остання перед тим, як стати нейтральною державою успішно відбила кілька агресивних спроб Росії підкорити її воєнним шляхом і ніколи не торгувала з Москвою своїм суверенітетом.

Прапор НАТО

Прапор НАТО

І, звичайно, для повної картини автор не міг не згадати про «крайні праві групи, котрі мають своє коріння в нацистських організаціях, що діяли під час Другої світової війни». Взагалі Друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року, тобто досить давно за мірками людського життя. Причому під час Другої світової війни Україна не була інтегральною частиною Другого рейху, як, наприклад Австрія, вона також не була союзницею Німеччини, як Італія, Угорщина, Словаччина, Хорватія, Фінляндія, Румунія, Болгарія, Японія. В Україні також не було колаборанського режиму, як у Франції (уряд маршала Петена). Крім того, німецько-совєтський фронт двічі прокотився територією України: спочатку із заходу на схід, а потім в зворотному напрямку, через що вона зазнала жахливого спустошення, втративши мільйони людей. Тому зрозуміло, що в Україні не було і бути не могло ніяких нацистських організацій, хоча російські пропагандисти постійно намагаються довести протилежне.

«Деякі високопосадовці НАТО іноді кажуть, що нібито наступним кроком Путіна може буде відправлення військ в глиб України. Путін не дурень і цього не зробить». Путін звичайно не дурень, він просто російський великодержавний шовініст, а значить набагато гірший за дурня. Наприклад, плануючи свої авантюри в Криму і на Донбасі, Путін розраховував, що варто лише почати дестабілізовувати ситуацію в Україні воєнними методами, і вона відразу ж розвалиться, як картковий будиночок, тому що це «абсолютно штучна країна». Мабуть далеко не кожен дурень повірив би в такий сценарій, але ж Путін не дурень, він — російський шовініст. Дурень від російського шовініста відрізняється тим, що перший дещо наївно оцінює реалії зовнішнього світу, а другий цілковито перебуває у своєму фантастичному світі, створеному, на жаль, не талантом Джона Толкіна чи Джоан Роулінг, а уявою таких ненаукових фантастів, як, наприклад, ідеолог російського неоімперства Алєксандр Дугін.

Білорусь

Білорусь

Проте оскільки Путін полюбляє нестандартні ходи, то наступним кроком не обов’язково може бути широкомасштабний наступ на Україну. Цілком можливо, що це буде блискавична окупація такої країни, як Білорусь з наступним проведенням там «референдуму» про приєднання до Росії за кримським сценарієм. Білорусь — в три рази менша за Україну за площею і в чотири рази — за населенням, а головне те, що вона не є членом НАТО, а значить може стати легкою здобиччю Путіна.

До речі, 10 серпня президент Росії Путін вніс до Державної думи проект закону, який дозволить РФ використовувати ППО на кордонах Білорусі з ЄС та Україною. За словами екс-прем’єра України Євгена Марчука, якщо Росія розмістить системи протиповітряної оборони на кордоні Білорусі з Україною, то це передбачає використання не тільки ракетних комплексів, а й винищувачів, потужних радарів та деяких компонентів повітряно-космічних військ.

«Україна мусить бути децентралізованою та демілітаризованою в Україні. Нейтралітет має бути її центральною політикою.

Східна Україна може мати певну незалежність, щоб проводити власну зовнішню політику в обмежених сферах (не в обороні), як у Шотландії та Каталонії.

Останнім кроком буде визнати, що Україна є буферною зоною, не Сходом, не Заходом, але з мирними та економічно плідними відносинами з обома».

Київ

Київ

Останні речення статті можна вважати своєрідним «маніфестом капітуляції України» під привабливою для західного обивателя обгорткою.  Ну, по-перше, Шотландія та Каталонія не мають спільного кордону з Росією і лише через цю обставину мусять почуватися дуже щасливо, а, по-друге, може західні вболівальники за долю України нарешті дозволять українцям, котрі під час останньої російської агресії пожертвували тисячами своїх життів у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність своєї країни, самим вирішувати, яку держави вони хочуть мати: повноцінного суб’єкта міжнародних відносин чи буферну «сіру зону» під протекторатом Москви.

І на останок цитата з Вікіпедії: «Політика умиротворення агресора — політика, заснована на поступках і потуранні агресорові. Полягає у врегулюванні штучно розпалюваних державою-агресором міжнародних суперечок і вирішення конфліктів за допомогою здачі стороні, яка веде агресивну політику, другорядних і малозначущих, з точки зору авторів цієї доктрини, позицій і питань».

Дана стаття буде перекладена англійською мовою та надіслана на електронну скриньку веб-сайту The Jordan Times для публікації.

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Чому Україна не повинна бути буферною країною"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*