Чи підтримають правих німецька поліція та армія?

Еміль Нольде «Солдати»Еміль Нольде «Солдати»

Це питання багато хто задає у Німеччині. Голова найбільшої поліцейської профспілки Німеччини в понеділок розмовляв з кореспондентом видання «Rheinische Post» на тему еволюційної зміни поглядів серед його колег. Йорг Радек розповів, що багато співробітників поліції «зіткнулися з труднощами» після того, як у 2015 році канцлер Ангела Меркель відкрила двері мігрантам. Це «виявляється в симпатіях до правого націоналістичного політичного спектру». Радек попередив, що його офіцери дедалі більше підтримують «Альтернативу для Німеччини». «Рішення Меркель відкрити двері мігрантам збільшило симпатію до AfD у федеральній поліції. Політичним наслідком є те, що сьогодні федеральні поліцейські голосують за AfD», — зазначив Радек.

Основні партії Німеччини занепокоєні цією тенденцією. Один високопоставлений лідер Християнсько-демократичного союзу попередив: «Ми явно втрачаємо частину військових на користь AfD. Ми також втрачаємо частину федеральної поліції на користь AfD.

Створена в 2013 році AfD зараз є однією з найвпливовіших партій в Німеччині. На останніх виборах в Бундестаг правим вдалося набрати 12,6% голосів.

AfD

AfD

Таким чином, партія зайняла на виборах третє місце і забезпечила собі 94 місця в парламенті. Вона також представлена ​​в регіональних парламентах всіх 16 федеральних земель. При цьому, відповідно до соцопитувань, на тлі провальної міграційної політики уряду ФРН популярність AfD продовжує зростати.

«Альтернатива для Німеччини» різко відрізняється від традиційних німецьких партій і включає в себе представників різних поглядів — від ліберальних до консервативних — об’єднаних патріотичними ідеями в дусі Німеччини часів канцлера Отто фон Бісмарка. При цьому біля витоків партії стояли аж ніяк не маргінальні особистості, а університетські професори і навіть один з редакторів респектабельної «Frankfurter Allgemeine Zeitung».

Засновники партії в різний час стали відомими завдяки своїй опозиції введенню євро, а також «евроскептицизму». Багато з них були натхненні ідеями книги «Німеччина. Самоліквідація» німецького політика і фінансиста Тіло Саррацина, в якій той обрушився з різкою критикою на німецький мультикультуралізм.

Взагалі у Західній Європі дедалі більшій критиці піддається політика мультикультуралізму, який визнає права за колективними суб’єктами: неавтохтонними етнічними та культурними групами. Політика «мульті-культі», розроблена лівими в 1960-х роках, проголошувалася як така, що дає відповідь на дискримінацію, нерівність і гноблення і на нові виклики.

«Frankfurter Allgemeine Zeitung»

«Frankfurter Allgemeine Zeitung»

Проте мультикультуралізм, який був покликаний прищепити толерантність у представників різних культур (принаймні так стверджують правлячі еліти), не виправдав покладених на нього надій. Не було реалізовано головну мету цієї політики, яка полягає в контролі за взаємодією різних культур в суспільстві (забезпеченні їх мирного співіснування) і їх інтеграції. Насправді політика мультикультуралізму дала зворотний ефект: замість стирання кордонів всередині суспільства вона створила кордони і лінії поділу, завдяки чому і стали виникати «паралельні суспільства».

Мова йде про феномен самоізоляції, і прикладом тут може служити Берлін, де в районі Кройцберг розташований так званий маленький Стамбул. Там мешкають емігранти з різних країн, але переважно це вихідці з Туреччини. Дана територія є своєрідним анклавом, де всі керуються не стільки німецькими, скільки турецькими правилами. А це, на думку низки політиків, може являти собою загрозу національній безпеці. І така ситуація склалася не тільки з турецькою національною громадою.

На цьому тлі, незважаючи на брехливу та агресивну риторику ліберальних ЗМІ, німецьке суспільство дедалі частіше визнає рацію за правими політичними силами, які на виклики мультикультуралізму дають відповіді, засновані на здоровому глузді.

«Ідея відкритого, мультикультурного та багатонаціонального суспільства барк початок у культурній революції 1968 року, яка інтенсивно проявилася на Заході ФРН, і майже повністю відсутня на Сході, — пояснює журналіст Маркус Бенсманн. — Покоління західнонімецьких студентських активістів-ліваків продовжує займати всі керівні посади в ЗМІ, університетах, державному управлінні та політичних партіях. Але ця інтелектуальна гегемонія підходить до кінця, тому що змінилися політичні, соціальні та економічні проблеми, а старі відповіді більше не є переконливими для звичайних людей».

Кройцберг

Кройцберг

Німецькі праві справедливо вважають, що основним засобам масової інформації не можна довіряти. На їхню думку, нині занадто пізно для бурхливих вуличних революцій, але все ще можна «впливати на державу, голосуючи і борючись за нашу культурну гегемонію, відкидаючи мультикультуралізм і глобалізм і повертаючи сімейні цінності, патріотизм і націоналізм». «Трамп прийшов до влади шляхом конституційного процесу через голосування і за допомогою нових ЗМІ, таких як «Breitbart News». У Німеччині «Compact» та інші видання могли б відігравати подібну роль, підтримуючи перемогу конституційної революції», — говорить Маркус Бенсманн.

Видавцем «Compact» є німецький політик Гоц Кубічек, який також володіє новинним сайтом Sezession, аналітичним центром International Staats Politik і видавництвом Antaios. Він залишається одним з найвпливовіших теоретиків так званої культурної революції, що просувається новими правими. Кубічек часто організовує симпозіуми у своєму фермерському будинку, де збирає представників консервативних і націоналістичних політичних сил Німеччини.

«Неодмінна умова нашої культурної революції — гомогенність нашої нації, — говорить він в інтерв’ю. — До цього потрібно додати оборону нашої ідентичності, перенаселеність Європи і жорстке регулювання імміграції. Європейців ми маємо приймати без перешкод, але ті, хто культурно від нас далекі, повинні нас залишити».

Німецькі праві протиставляють волю народу прагненням істеблішменту (звідси також назва антиістеблішментні партії), стверджуючи, що сучасна демократія більше характеризується правлінням еліт, ніж народу, а фактична влада належить до «картелю» кількох впізнаваних, незмінних партій. Праві заперечують легітимність влади, яка нерідко набувається шляхом виборчих махінацій.  Політичні еліти не репрезентують народних інтересів. Усі партії, які належать до «картелю», є організаціями, ізольованими від інтересів суспільства, та стоять поза ним. Вони реалізовують лише власні, партикулярні інтереси.

«Breitbart News»

«Breitbart News»

Проголошуючи гасло антипартійності, антисистемні праві вказують на дисфункціональність партій як каналів репрезентації інтересів та волі обивателів. Держава трактується німецькими правими не як політична організація суспільства (Gesellschaft), а як організація національної спільноти (Volksgemeinshaft). Прві партії проголошують необхідність існування національних держав, протиставляючи їх наддержавним політичним організмам. Завданням держави в їхньому розумінні є охорона національної спільноти, а особливо певного рівня її буття. Для досягнення цієї мети держава мусить  проводити націоналістичну економічну політику, турбуючись про національну промисловість, і забезпечувати місцями праці виключно членів власної національної спільноти. Те, що особи, які не належать до національної спільноти, прибули до Німеччини і зловживають її соціальною системою, не бажаючи при цьому працювати і платити податків, є одним з аргументів за впровадження більш жорсткої міграційної політики.

У рамках національної держави деякі праві виступають за «проринковий шлях розвитку». Можна також зустріти постулати щодо обмеженої вільноринкової економіки з можливістю державного втручання.

У програмах правих політичних сил держава мусить бути сильною не тільки як господарчий та політичний організм. Інтереси спільноти також мають бути гарантованими за допомогою військової сили.

Націоналістичні партії нового типу, які ще називають постіндустріальними, постали як реакція на проблеми та конфлікти, пов’язані з кризою політичної системи соціал-демократичної держави. Вони вважають, що без націоналізації основних економічних галузей не можна забезпечити інтересів національної спільноти. Перш за все націоналізації мають підлягати гігантські транснаціональні концерни. Процес їх націоналізації повинен проходити в два етапи. На першому етапі ці концерни мусять бути піддані «демократичному національному контролю». На другому етапі закордонний капітал має перейти до власності німецького народу.

Також має бути впроваджена заборона купівлі землі та власності  іноземцями. Земля розглядається як власність та середовище проживання виключно німецького народу. Віддати її в чужі руки означало б позбутися власного коріння та ідентичності.

Єдиним способом подолати «партійний картель» є зміна політичного устрою, в якому має бути сильний президент (нині у ФРН він виконує суто представницькі функції). Наділення президента важливими повноваженнями гарантувало б його незалежність стосовно партійного олігархату.

Німецькі праві у Києві

Німецькі праві у Києві

Формування виконавчої гілки влади не може бути наслідком партійних торгів. Взагалі наслідком гри інтересів найбільших партій є ігронорування урядом волі більшості громадян.

Суддівська гілка влади також має реалізовувати національні інтереси. Щоб пов’язати юридичний апарат з волею народу, пропонується проводити безпосередні вибори суддів простими громадянами.

Праві наголошують на тому, що освітній процес в Німеччині підпорядкований одній єдиній ідеології, пов’язаній з лібералізмом. Праві закидають урядові проведення індоктринації молоді, що пов’язане з девальвацією таких цінностей, як родина та нація. Особи, які з цим не погоджуються, підпадають під утиски. Наприклад німецькі спеціальні служби активно протидіють громадянам, які критикують глобалізаційні процеси на нав’язування мультикультуризму.

Останнім часом в Німеччині, як і в усій Європі, правий рух переживає ренесанс. Зростає його підтримка у суспільстві, хоча не так швидко, як хотілося б. До правих долучається молодь. Цікавим феноменом є те, що позиції правих значно більш сильні у землях, що колись входили, до комуністичної НДР. На російських онлайн-ресурсах це пояснюють тим, що, мовляв, совєтсько-російські окупанти за 55 років після Другої світової війни виховали в східних німцях почуття самоповаги, тоді, як американці у західних німців — почуття меншовартості. Це, звичайно, неправда: росіяни в принципі нічого не могли виховати в німцях, бо, порівняно з європейцями та німцями зокрема, вони стоять на значно нижчому щаблі розвитку. Справа якраз полягає в тому, що через несприйняття російських культурно-ментальних впливів східним німцям у значно більшому ступені вдалося зберегти свої національні ознаки, ніж їхнім західним співгромадянам.

Тарас Осадчий

 

Be the first to comment on "Чи підтримають правих німецька поліція та армія?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*