Чи означають бої в Мар’їнці кінець «перемир’я»?

images22

Триваюча вже кілька місяців політика провокацій, яку проводять маріонеткові утворення «ДНР» та «ЛНР» починає давати свої плоди. Ситуація дедалі більше нагадує розклад на момент січня 2015 року: українські військові втомилися від безперервних обстрілів і порушення мирних угод, офіційний Київ втомився від постійного небажання Москви дотримуватися умов перемир’я, а ЄС закриває на все очі та не хоче чути про розширення санкцій проти Росії, як країни-агресора.

Деякі аналітики вже говорять про те, що в найближчий час можливе відновлення повномасштабних бойових дій. І, враховуючи розклад сил і можливості сторін, мало хто в цьому сумнівається.

Українські військові не приховують свого занепокоєння: «Після проведення розвідки та аеророзвідки вчора і сьогодні, після застосування важкого озброєння в районі Мар’їнки, Пісків, Красногорівки можу сказати точно, що терористами знову готується наступ і черговий котел, — говорить заступник командира полку «Дніпро 1» Валентин Манько. — Якщо терористи прорвуть оборону в районі Мар’їнки і Красногорівки, то їм тільки залишиться зачинити котел для Пісків, Карлівки та Авдіївки. І якщо ми не зробимо певних кроків першими, то так воно і буде».

Обидві сторони заявляють про втрати в ході боїв за Мар’їнку. Цифри різняться, але одне можна сказати з упевненістю — втрати серед російсько-терористичних військ значні. Проте скільки саме українських військовослужбовців загинуло в цих боях і чому вони виявилися настільки кровопролитними? Радник Петра Порошенка Юрій Бірюков заявив, що в боях 3 липня в районі Мар’їнки загинули 5 українських військових.

У штабі російсько-терористичних військ повідомляють про своїх 15 загиблих і 30 поранених, а головний «деенерівець» Захарченко заявив, що українські війська втратили убитими 400 осіб і тисячі пораненими. У свою чергу, в штабі Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України заявляють про загибель ста росіян при загальній чисельності угруповання в районі Мар’їнки до 1000 осіб. Українське ж угрупування, включаючи резерви в районі Красногорівки і Курахіно, можна оцінити в 1500 осіб.

Якщо поєднати чисельність української угруповання в районі Мар’їнки із заявою Захарченка, то вийде, що це угруповання мало не цілком вийшло з ладу. Очевидно, що в «ДНР» знову видають бажане за дійсне.

Загалом така м’ясорубка за півдня — щось небачене навіть за масштабами війни, яка триває вже рік. Навіть у розпал «котлів» збільшення числа втрат відбувалося поступово, а не відразу. Настільки стрімкий стрибок став наслідком поєднання усіх факторів, які тільки можна собі уявити: рельєфу місцевості, посилення оборонних позицій українських військ за період перемир’я і «переможної ейфорії» росіян, а також неможливості усвідомити масштаби втрат при фронтовому зіткненні в піхотному бою.

Незважаючи на запеклість протистояння і великі втрати, істотної зміни лінії фронту не відбулося. Причин для цього декілька.

На даний момент Мар’їнка умовно поділена навпіл, а відстань між позиціями сторін іноді не перевищує 200 метрів.

Вартий уваги виїзд з містечка на півночі, в бік Курахіно і Красногорівки. Там ще недавно стояв пам’ятний камінь на честь заснування Мар’їнки в 1843 році асесором Семеном Жебуньовим. У Курахіно розташовані найближчі резерви ВСУ.

ЗСУ та російські війська практично двічі за 12 годин бою пройшли шлях від околиць Мар’їнки до її центру і назад. Інакше кажучи, це лобове піхотне зіткнення, яких обидві сторони до цього воліли уникати. Щось подібне раніше відбувалося в Пісках, які дуже схожі на Мар’їнку, з огляду на географію, тільки разів у чотири менше. Тоді в ході загального контрнаступу, який закінчився Дебальцевським котлом, росіяни відразу вдерлися в селище і застрягли там на кілька днів.

У Мар’їнці обидві сторони наступали практично одночасно, а потім майже дзеркально повторили ходи один одного. Усе це відбувалося на дуже невеликій території, що стало одним з вирішальних факторів, які спричинили настільки серйозні втрати. При цьому ні в однієї зі сторін не було переваги в оперативній обороні.

Очевидно, що такого роду фронтальні бої у великих населених пунктах, які були добре укріплені за період перемир’я, приводитимуть до збільшення втрат супротивника. Характер війни змінився, і навряд чи надалі вдасться уникнути кровопролитної боротьби навіть за другорядні населені пункти. А значить, кількість втрат зростатиме.

Загалом постає питання, що означає наступ на Мар’їнку? Яка його мета? Малоймовірно, щоб така серйозна військова операція відбулася без чіткого наказу Путіна. Цілком можливо, що Кремль поклав початок остаточному припиненню перемир’я на Донбасі. Це, звичайно, буде поступовий процес і подібні зіткнення частішатимуть на різних ділянках фронту. Черговий наступ можливий північніше Луганська — на Щастя та Лисичанськ.

Рішення Путіна про наступ під Мар’їнкою, на нашу думку, має дві складові: внутрішньополітичну та зовнішньополітичну.
У першому випадку війна на Донбасі потрібна Путіну як незагойна рана, яка повільно нищитиме людські та матеріальні ресурси України, провокуючи подальше паління економіки та протестні настрої в українському суспільстві. А що стосується російського суспільства, то його Путіну необхідно постійно підтримувати в тонусі перед лицем зовнішньої небезпеки, яку уособлюють Україна, ЄС та США. Якщо ж конфлікт буде заморожено, як у Придністров’ї, то росіяни почнуть дедалі частіше замислюватися над економічними проблемами, серед яких: зниження реальних зарплат, зростання безробіття, посилення корупції. А такі питання вирішувати складно, тут не вдасться усе списати на бандерівців та Держдеп США.

У другому ж випадку наступ потрібен Путіну для того, щоб перед загрозою захоплення нових територій змусити українську владу до переговорів, третьою стороною яких, зрозуміло, буде Захід. На цих переговорах Кремль наполягатиме на тому, щоб Україна взяла на повне утримання «ДНР» та «ЛНР» та включила їх до своєї політичної системи як адміністративні одиниці, український суверенітет над якими буде суто номінальним, але їхній вплив на політику, яку проводить Київ, повинен бути цілком реальним з можливістю блокування будь-яких євроатлантичних прагнень українців.

Останнім часом навіть з’явилася версія, що новий виток російської агресії проти України, який призвів до запеклих боїв під Мар’їнкою, може бути наслідком помсти Путіна за призначення його особистого ворога М. Саакашвілі головою Одеської обласної державної адміністрації.

Як Україна має відповісти на загрози, що постали? На нашу думку, рішенням, найбільш адекватним ситуації, котра склалася, було б запровадження воєнного стану. Проте такий крок для нинішньої української політичної еліти неприйнятний у першу чергу тому, що економіка України перейде на військові рейки і почне працювати на державу (в першу чергу на армію), отже олігархам відразу стане важче отримувати свої надприбутки.

До того ж після запровадження воєнного стану відразу поліпшаться справи з мобілізацією до війська. Не секрет, що пояснити військовозобов’язаним,чому вони мусять йти служити в армію, якщо в країні немає війни, а є АТО — досить складно.

Крім того, запровадження воєнного стану дозволило б більш чітко обґрунтувати позицію України на міжнародній арені щодо того, що на Донбасі відбувається російська агресія, а не боротьба мешканців Донбасу чи то за автономію, чи то за самостійність, як це стверджує російська пропаганда.
Після запровадження воєнного стану можна було б вимагати направлення в Україну миротворців ООН. У Раді Безпеки ООН Росія, зрозуміло, накладе вето на таку резолюцію, але в цьому разі можна звернутися до Генеральної асамблеї ООН, оскільки російське вето перешкоджає роботі Радбезу. Для такого звернення необхідні будь-які 7 з 15 голосів членів Ради Безпеки. Подібні прецеденти вже не раз траплялися, але українські дипломати чомусь не поспішають використовувати цю можливість.
Як каже командир добровольчої чоти «Карпатська Січ» та виконувач обов’язків голови Донецької обласної організації ВО «Свобода» Олег Куцин: «Треба готуватися до тривалого протистояння, яке розтягнеться на роки. Нагадаю, що у 30-х роках наші політики також говорили, що от нам дали якісь маленькі блага і треба схопитися за тоненьку ниточку миру і тихо сидіти. А це призвело до Голоду та мільйонів невинно убитих українців».
Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Чи означають бої в Мар’їнці кінець «перемир’я»?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*