У Білорусі — масові чистки серед силовиків

Путін та ЛукашенкоПутін та Лукашенко

Під час нещодавнього другого саміту Шанхайського міжнародного форуму «Один пояс, один шлях» у Пекіні зустрілися два президента — Лукашенко та Путін. Є багато свідчень того, що перший з них двох вилетів до столиці Китаю виключно для того, щоб поговорити з російським президентом, оскільки незабаром після цього, не чекаючи закінчення заходу і не зустрівшись з іншими главами держав, що беруть у ньому участь (хоча раніше урядові білоруські ЗМІ навели перелік його майбутніх співрозмовників), сів на літак і повернувся до Мінська. Цікаво, що саме в результаті переговорів з Путіним білоруський диктатор відчув раптовий сплеск ностальгії за своєю країною. А той факт, що розмова відбулася в Пекіні, також може мати певне значення у всій цій історії.

Після повернення з Пекіна Кремль опублікував лаконічне, але важливе повідомлення, в якому йшлося про те, що посол РФ у Білорусі Міхаіл Бабіч був звільнений і замінений на сенатора Дмітрія Мєзєнцева. Бабіч не провів у столиці Білорусі навіть року (був призначений послом 24 серпня 2018 року). Його наступником є ​​людина з Санкт-Петербурга, яка працювала в силових міністерствах. У минулому Мєзєнцев назирав за засобами масової інформації, виконував функції «на місцях» (був губернатором Іркутська і Сахаліну), а згодом став секретарем Шанхайського форуму співробітництва, якому Москва надавала великого значення, та керівником російсько-китайського товариства дружби. Наразі є багато свідчень того, що нині ентузіазм російської еліти розвивати співпрацю з Пекіном значно послабився.

Згадаймо, що Білорусь не була задоволена призначенням Бабіча. Довгий час вона чинила опір, і повинно було дійти до особистої розмови Лукашенка з Путіним, щоби не в міру діяльного російського посла таки звільнили. У 2016 році, коли Бабіч був призначений послом Росії в Україні, він не отримав згоди Києва на початок місії, оскільки як військовий, і в той же час чиновник, котрий у 2002 році керував урядом Чечні, міг поєднувати дипломатичні обов’язки з «іншою діяльністю». І власне цієї «іншої діяльності» в Києві не хотіли, але білоруська влада також її боялася.

Пекін

Пекін

Починаючи з 2015 року, Росія проводила політику поступового припинення субсидіювання Білорусі у кількох напрямках економіки, серед яких найважливішим є дешеві російські енергоресурси, в основному сира нафта, яку переробляли в Білорусі та експортували нафтопродукти за значно більшою ціною. Ще однією сферою діяльності, з якої отримував прибуток Мінськ, був реекспорт в Росію продуктів харчування з країн, які опинилися під російськими санкціями. Навіть дійшло до того, що російські ЗМІ скрупульозно підрахували, що Білорусь тільки до Росії експортує яблук більше, ніж збирає протягом року. Періодичні молочні та м’ясні війни або, в більш широкому сенсі, пов’язані з білоруськими продуктами споживання, були частиною цієї російської політики. Метою таких недружніх кроків було змусити Мінськ відновити формат спільної союзної держави і поглибити інтеграцію в рамках Євразійського союзу, утвореного росіянами. Російський прем’єр-міністр під час свого візиту до Мінська прямо говорив про те, що в двох країнах мусить бути єдина валюта. Одним з наслідків посилення економічного тиску на Білорусь з боку Москви є те, що темпи економічного зростання там знизилися до 2% і виявилися значно нижчими, ніж заплановані та оголошені владою як політична мета до майбутніх президентських виборів — 3,5%.

Таким чином Бабіч виправдав побоювання Мінська. В інтерв’ю одному з російських інформагентств він заявив, що Москва допомагає економіці Білорусі на суму біля 6 мільярдів доларів щороку, і таку політику не можна продовжувати. Ця заява викликала гнівну реакцію Міністерства закордонних справ Білорусі, яке назвало російського посла «перспективним бухгалтером», котрий переплутав суверенну країну, якою є Білорусь, з однією з російських губерній, і порадило йому більше часу приділяти вивченню специфіки країни, в якій він виконує свою місію. Проте йшлося не тільки про підрахунок російських грошей, витрачених на підтримку Білорусі, Бабіч також розкритикував часто повторювані у білоруському публічному дискурсі (із Лукашенком включно) заклики захищати суверенітет країни. І, як можна здогадатися, не економічні питання, а саме «інша діяльність» Бабіча змусила білоруську владу наполегливо  вимагати його звільнення. Мало того, побутує думка, що суперечка, пов’язана з економікою і взаємною торгівлею, була лише димовою завісою. Навіть така голосна заява білоруського президента про те, що його країна де-факто бореться з російськими санкціями, мала на меті відвернути увагу спостерігачів від дійсно важливих питань, навколо яких фактично тривала гра.

Мінськ

Мінськ

Лукашенко, 24 квітня, а значить, за три дні до зустрічі з Путіним, заарештував Андрія Втюріна, у минулому голову особистої охорони, який обіймав посаду заступника голови білоруської Ради безпеки. Офіційною причиною, яку наводять засоби масової інформації, була поведінка, яка «не відповідала» гідності офіцера. Йшлося про хабар у розмірі 150 тис. доларів. Проте здається, що реальні причини падіння Втюріна лежать набагато глибше. Нагадаємо, що голова білоруської Ради безпеки генерал Зась є офіційним кандидатом на посаду керівника організації колективної безпеки (ОДКБ), створеної Росією для країн колишнього СССР. Проти кандидатури білоруського військового виступає лише Вірменія, але поступове ослаблення позиції її постреволюційного прем’єра може призвести до того, що білоруський генерал переїде до Москви, де розташована штаб-квартира організації. У такій ситуації (принаймні це припускалося) Втюрін був першим кандидатом на посаду глави Ради безпеки й міг стати головним, і формально, і фактично, білоруським силовиком. Його арешт, на думку спостерігачів, є досить дивним. Передусім вони відзначають, що справи, пов’язані з хабарництвом, у Білорусі ведуться зі значним розголосом, їх широко висвітлюють засоби масової інформації. Лукашенко любить оголошувати в таких випадках, що ніхто не є «священною коровою», і кожен хабарник опиниться за гратами. Але в цьому випадку нічого подібного не сталося. Втюріна арештували тихо і без особливого розголосу. Лише було опубліковане лаконічне повідомлення, що він був звільнений зі своєї посади. Останні новини з Білорусі вказують на те, що мова йде про змову, спрямовану особисто проти Лукашенка.

Ця подія збігається зі звільненням російського посла в результаті особистої розмови між Лукашенком і Путіним, тому варто більш уважно придивитися до цієї справи. Однак варто почати з того, яку команду привіз до посольства Бабіч, бо це дасть можливість краще зрозуміти, якою могла бути «інша» діяльність посла. На початку квітня про це писав білоруський портал tyt.by, але, за словами російських коментаторів, інформація, що міститься в тій статті, походить від білоруських спецслужб і є результатом контрольованого витоку інформації. Тим більше варто ознайомитися з нею. Заступником і радником Бабіча був Алєксєй Сухов, офіцер ГРУ і дипломат, який під час роботи посла в російському Поволжі керував місцевими силовими структурами. Першим секретарем російського посольства трудився Андрєй Клінцевич — син депутата Франца Клінцевіча. Обидва вони, батько більшою мірою, але і син також, були відомі завдяки своїй активності у Криму до російської анексії. Обидва отримали подяки від Путіна за свої послуги. У Кремлі оцінили їхній внесок у «російську весну» в Криму. Молодий Клінцевич також керував молодіжним клубом «Молода гвардія» в Єдиній Росії, і ще до того, як «подався в дипломи», приїздив до Білорусі і відвідував військові училища. Слід також пам’ятати, що Клінцевич-молодший є офіцером спецназу.

tyt.by

tyt.by

Ще одним з «дипломатів» Бабіча є Владімір Андрєєв, який також став відомим у Криму, де був російським консулом. У 2013 році він публічно розкритикував телевізійний фільм, присвячений депортації кримських татар під час та після Другої світової війни. На його думку, у фільмові не зовсім чітко вказано на те, що татари — це фашисти, які співпрацювали з Гітлером. Вибухнув скандал, МЗС Росії відмовився від слів свого дипломатичного представника. І тут відбулося найцікавіше: Андрєєв публічно заявив, що позиція російського МЗС «безпорадна, дурна і ганебна». Після цього він змушений був залишити дипломатичний заклад, перед яким відбувалися демонстрації розлючених кримських татар. Проте після своїх слів він не зазнав кар’єрного фіаско в російській дипломатії, а повернувся до Москви і працював заступником начальника відділу, який займається «новими загрозами», що в Росії означає переважно тероризм. Ще одним «дипломатом», який приїхав до Мінська, є Кіріл Колючкін, який також випадково раніше працював в Україні. У 2014 році він був військовим аташе у Києві і його спіймали на гарячому під час отримання від одного зі своїх агентів матеріалів українських спецслужб з грифом «цілком секретно». Він був оголошений персоною нон грата і змушений був залишити Київ. Як повідомляє білоруський портал, у списку осіб, які ведуть ворожу діяльність проти України, в посольстві Росії в Мінську зараз працюють ще дві людини — це Константін Гусєв і Владімір Марасьєв. Обидва, за інформацією з українських джерел, є шпигунами.

Таке нагромадження в посольстві РФ в Мінську людей, пов’язаних з російською розвідкою, які раніше діяли в Україні, не видається випадковим. До роздумів також схиляє, як повідомляють російські джерела, нестандартна активність самого посла. На відміну від свого попередника, який був не дуже діяльним, Бабіч часто зустрічався з різними громадськими організаціями в Білорусі. І справа не тільки в організаціях, які вважаються проросійськими, бо з їхніми представниками російські дипломати зустрічаються часто. Тільки в квітні, перед своїм звільненням, російський посол зустрівся з відомим білоруським експертом — економістом Ярославом Романчуком, який після цієї зустрічі зробив низку заяв, що підтверджують співпадіння позиції Москви і керівництва організації «Скажи правду». Слід згадати, що у 2015 році її співголова Тетяна Короткевич була кандидаткою на президентських виборах у Білорусі. Після зустрічі з Бабічем організація зробила заяву, в якій розкритикувала пропозицію, що з’явилася в білоруському публічному просторі, щоб перенести президентські вибори на інший час.

Бабіч та Лукашенко

Бабіч та Лукашенко

На думку деяких спостерігачів, діяльність російського посольства давала багато підстав вважати, що в Білорусі він створює в якійсь формі проросійську опозицію, котра в умовах наростання конфлікту або більш рішучого руху місцевої влади до Заходу могла б відігравати роль, подібну до ролі проросійських організацій у Криму та на сході України у 2014 році.

Останні рішення Путіна, який підписав указ, що дозволяє набувати російське громадянство за прискореною процедурою тим громадянам України, які проживають в Росії або на території так званих «народних республік», також треба вважати попередженням Білорусі. Тому що Москва може запровадити подібні правила проти Мінська, особливо після того, як Путін заявив, що фактично всі громадяни України також можуть мати російські паспорти. Це є доказом того, що Путін не відмовився від свого переконання, що росіяни, українці та білоруси нібито складають один народ, а мовні відмінності є невеликими та незначними. Якщо паспортизація українців російськими паспортами може підірвати суверенітет України, то що сказати в цій ситуації про Білорусь?

Російські ЗМІ, посилаючись на свої джерела в адміністрації російського президента, пишуть, що згода Путіна на звільнення Бабіча з Мінська є по суті не такою вже великою поступкою. По-перше, тому що його команда в посольстві залишається, а по-друге (і це набагато важливіше), тому що Лукашенко мусив погодитися на прискорення інтеграції. Якщо це підтвердиться, то в найближчі роки ми зможемо спостерігати, як Білорусь поглинається Росією, і як остання використовує свій новий інструмент експансії, тобто гроші.

Роман Кухаренко

 

Be the first to comment on "У Білорусі — масові чистки серед силовиків"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*