Суверенітет країн як необхідність в умовах глобалізації світової економіки

«Глобалізація»«Глобалізація»

У процесі формування глобально-інформаційного суспільства і трансформації існуючої системи міжнародних відносин важливим і актуальним завданням стає визначення місця і ролі національної держави в цьому процесі, її історичних перспектив.

У західній політичній науці можна виділити два напрямки, які відображають основні підходи до вивчення даної проблеми. Представники політичного реалізму вважають державу головним гравцем на світовій політичній арені, хоча при цьому визнають важливість інших гравців, таких як Світовий банк і МВФ. Прихильники ліберального інтернаціоналізму висловлюються за створення якогось органу міжнародного управління, наділеного відповідними владними повноваженнями і організованого на кшталт світової федерації чи конфедерації, що передбачає наявність світового уряду з наднаціональної владою, або децентралізованої системи міжнародного управління.

Рушійною силою глобалізації є транснаціональні корпорації і банки. Під потужним впливом глобальної економіки і глобальної політики починає розмиватися автономність національних держав, їх самодостатність і здатність виконувати низку важливих функцій. Так, на думку Дж. Фрідмана, «в міру того, як економіка стає все більш взаємозалежною на глобальному рівні, тим менше місцева і регіональна влада може за допомогою існуючих механізмів вирішувати проблеми повсякденного життя своїх громадян. Традиційні структури соціального і політичного контролю, що використовуються владою для вирішення проблем розвитку, створення робочих місць і розподілу створюваного багатства, руйнуються під впливом інтернаціоналізації економіки і потоків обміну інформацією між потужними гравцями, чия діяльність знаходиться поза сферою регулювання держави». Прихильники гіперглобалізму вважають, що в умовах формування єдиного світового економічного простору держави-нації взагалі будуть не потрібні.

Джордж Фрідман

Джордж Фрідман

Дійсно, глобалізація супроводжується зменшенням здатності національних еліт контролювати національні економіки, а також частково сфери політики і культури. Поступове зміщення центру прийняття рішень з національного на наднаціональний рівень послаблює ступінь впливу на прийняття рішень загальнодержавного масштабу пересічних громадян. Інакше кажучи, в умовах глобалізації суб’єкти прийняття рішень стають менш доступними, а їх рішення — менш зрозумілими для суспільства. Контакти між національними елітами стають більш інтенсивними. Утворюється транснаціональна еліта, мало підзвітна національному електорату.

У той же час здатність політичних еліт контролювати національні електорати знижується. Прийняті на наднаціональному рівні рішення нерідко стимулюють проведення політики, яка вступає в протиріччя з інтересами національних електоратів. Звідси — недовіра і підозрілість останніх по відношенню до своїх еліт, які стають об’єктом критики з боку національних рухів. Опосередкованим ефектом процесів глобалізації є повернення еліт в стан невизначеності та високих ризиків, що вважалося нормою в історичному минулому.

Прийняття рішень на світовій арені все більше залежить від дуже жорстких рамок, які встановлюють різні наднаціональні структури (наприклад, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк).

МВФ

МВФ

Численні міжнародні організації, а також транснаціональні промислові та фінансові корпорації поступово формують вельми впливову систему наднаціонального правління, з якою національним державам доводиться рахуватися. Відбувається свого роду «передислокація» влади, посилення так званої субполітики, яка діє поза парламентською системою, не в опозиції до неї, а просто її ігноруючи. Роль національних урядів в ряді важливих питань стає все більш обмеженою і формальною, а традиційні механізми регулювання суспільного життя виявляються неефективними.

При цьому для багатьох людей в наші дні загальнонаціональна і цивілізаційна ідентичність втрачають своє значення, на перший план виходить етнічна спільність. Уже в середині 1990 років біля 90% європейців заявляли, що ідентифікують себе, перш за все, з національно-етнічною спільністю і з регіоном.

С. Гантінгтон в одній зі своїх робіт стверджував, що постійний приплив іммігрантів з Латинської Америки загрожує поділом США на два народи, дві культури і дві мови.

Етнічний «розкол» загрожує і Європі, оскільки поряд зі скороченням корінного населення в європейських країнах кількість іммігрантів в них перевищила всі допустимі норми. Іммігранти продовжують сповідувати свої релігії і дотримуватися своїх звичаїв, часто ігноруючи закони і традиції країни проживання. Це підсилює соціальну напругу у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії та інших західних суспільствах, породжує міжнаціональні і конфесійні конфлікти.

Самуель Гантінгтон

Самуель Гантінгтон

На сучасному етапі соціального генезису в національних державах спостерігається «розкол» політичного істеблішменту і ділових кіл на космополітизовані та національно-орієнтовані угруповання, які абсолютно по-різному розуміють загальнонаціональні інтереси і оцінюють їхню соціальну значимість. Причому цей розкол відбувається і на Заході, і на Сході. «Космополіти» правлячої еліти вважають, що політика, яка визначається імперативами глобалізації, — єдино вірний спосіб досягнення прогресу, а не просто неминуча і не завжди приємна умова існування національних держав в сучасному світі. Невдоволення такою політикою розцінюється виключно як прояв вузькості та відсталості свідомості «пересічного громадянина». Нова космополітична правляча верхівка, яку С. Хантінгтон називав «мертвими душами», дедалі більше втрачає національну ідентичність і зв’язок зі своїм національним ґрунтом.

Проте потенціал національних держав ще не вичерпаний.

Зростання етнічної сегментації суспільства свідчить не тільки про підрив основ національної держави, а й про спробу її переходу в іншу якість. Набуваючи яскраво вираженого етнічного характеру, національна держава буде прагнути згуртувати державотворчу націю і таким чином протидіяти негативним для себе наслідкам глобалізації.

Національні держави активізували свою діяльність на світовому ринку. Посилилася роль їх урядів у виробленні спільної стратегії регулювання світового ринку, особливо окремих його сфер. Це пов’язано з тим, що навіть наймогутніші транснаціональні корпорації не в змозі регулювати стихійні процеси світового ринку і змушені вдаватися до допомоги держав.

Світовий банк

Світовий банк

Нині наднаціональні структури нездатні самотужки без активної участі національних держав вирішувати поставлені перед людством глобальні проблеми роззброєння, запобігання новій світовій війні, екології, демографії, енергетики, сировинних ресурсів, забезпечення людства необхідними продовольчими ресурсами, боротьби з тероризмом, зі світовими економічними кризами. Це змушує національні держави зміцнювати свої внутрішні основи, гнучко чергувати демократичні і авторитарні методи управління для вирішення найбільш важливих суспільних проблем. Так, наприклад, США для боротьби з тероризмом не зупинилися перед обмеженням деяких демократичних свобод. Крім того, зміцнення національної держави є для правлячих національних еліт засобом задоволення свого економічного інтересу, прагненням використовувати ідею нації для одержання певного прибутку з важко контрольованих процесів глобалізації.

Забезпечити сталий розвиток національних держав в умовах глобалізації і переходу всього людства до глобально-інформаційного суспільства можна тільки при істотній трансформації всієї системи державного управління. Тому особливу важливість і актуальність набуває правильний вибір моделі реформування національного державного управління в нових історичних умовах.

Загальносвітова тенденція (яка проявилася з 80-х років XX ст.) зменшення ролі національної держави шляхом передачі її функцій на наддержавний, загальноєвропейський рівень після світової фінансово-економічної кризи початку XXI ст. змінилася на тенденцію «повернення держави». Так, в США посилився державний апарат, зріс вплив державної адміністрації на фінансові потоки і структури.

США

США

При усіх варіантах зміни ролі та функцій національної держави в сучасному світі не можна забувати, що держава — це унікальний історично сформований політичний інститут, котрий характеризується:

а) наявністю особливої ​​групи людей, що здійснює верховну владу, делеговану їй більшістю суспільства, і виконує функції управління загальними справами;

б) монополією на примус щодо своїх громадян в інтересах всього суспільства;

в) правом від імені суспільства визначати внутрішню і зовнішню політику;

г) винятковим правом видання законів і правил, обов’язкових для всього населення в межах даної території, а також правом стягування податків для свого утримання та інших суспільних потреб.

Відмова від цих функцій вихолостить сутність інституту держави і перетворить її в нікчемну структуру.

Сьогодні в світі немає економіки, якою б в тій чи іншій мірі не керувала держава. У сфері економіки держава ніколи не була нейтральною, а справляла значний вплив на економічний прогрес суспільства. Наявність в більшості розвинених країн світової спільноти значного державного сектора економіки — факт, який свідчить сам за себе. Продовжують відігравати важливу роль соціальні функції держави, що надає їй легітимність в очах більшості громадян. Майже половина населення в ряді країн Західної Європи отримує первинні доходи або їх частину від держави за рахунок зайнятості в громадському секторі або завдяки виплатам пенсій і допомог із фондів соціального страхування.

Європа

Європа

Аналіз розвитку сучасної ситуації показує, що мінімізація ролі держави здійснюється, перш за все, в інтересах корпоративних еліт, а не громадянського суспільства, яке сьогодні не має стільки ресурсів і впливу.

Роль, стан і сила національних держав в майбутньому будуть визначатися їх здатністю реагувати на виклики глобалізації, реальною готовністю до адекватної відповіді та здатністю мобілізувати необхідні ресурси для вирішення глобальних проблем сучасності.

У цілому процес трансформації національної держави в умовах глобалізації відбувається суперечливо. Поряд з наявністю очевидних ознак ослаблення національна держава в даний час має значний потенціал, щоб претендувати на роль одного з основних акторів глобально-інформаційного суспільства. Це значить, що у майбутньому вона збереже своє домінуюче інституційне становище в світовому політичному процесі.

Олесь Рахманний

Be the first to comment on "Суверенітет країн як необхідність в умовах глобалізації світової економіки"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*