Росія та Китай: чи настане кінець дружбі?

22

Події в Україні стали основним каталізатором кризи у відносинах Росії та Заходу. Коли США і ЄС ввели санкції проти Москви, вона почала економічну переорієнтацію на схід, в першу чергу — на Китай. Пекін став, по суті, єдиною надією В. Путіна на порятунок російської економіки і свого режиму. У чому ж вигода цієї дружби двох країн?

Криза в Україні та санкції Заходу позначили ахіллесову п’яту російської економіки — залежність від світових цін на енергоносії та доступу до західних кредитів. Якщо подивитися правді в очі, то іншого вибору у Москви, окрім як повернутися обличчям до Китаю, не було.

Особливо багато дискусій викликав підписаний у травні минулого року договір між CNPC (Китайська національна нафтогазова компанія) і «Газпромом» про постачання газу в Китай на суму 400 млрд доларів. Це 30-річна угода, в рамках якої в Китай по газопроводу «Сила Сибіру» щорічно поставлятиметься 38 млрд кубометрів газу. Переговори велися майже десять років, оскільки китайці не погоджувалися платити «європейську» ціну. Про те, якою вона буде, жодна зі сторін так і не сказала, у зв’язку з чим багато експертів засумнівалися у вигідності угоди для Росії. Крім того, у Пекіна є перевага, оскільки родовища Східного Сибіру можна буде експлуатувати тільки з його (як клієнта) допомогою, і це турбує Москву. Що станеться, якщо китайці вирішать, що мають право диктувати свої умови?

У листопаді минулого року Росія і Китай підписали меморандум про щорічні постачання ще 30 млрд кубометрів газу по так званому західному маршруту. Орієнтовна ціна — 350-400 доларів за 1000 кубів. На думку В. Путіна, в ході цих переговорів була закладена основа для остаточної угоди, але коли вона буде підписана — невідомо.

Можна припустити, що оскільки деталей меморандуму не розкривається, то цей документ нікого ні до чого не зобов’язує і схожий на політичний хід. Таким чином Москва послала сигнал Європі, що у неї є інші покупці, та ізоляція через дії в Україні їй не загрожує. Звичайно, з точки зору вже наявної енергетичної інфраструктури, Європа є більш привабливим напрямком, але ніхто не може гарантувати, що в майбутньому обсяги поставок газу в Китай не перевищать європейські.

Події в Україні та крижана стіна між Росією та західним світом дозволили Китаю вільніше діяти в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, сподіваючись, що увага США до нього ослабне. Тим не менш, було б наївно вважати, що Китай залишиться «вірним» російським енергоресурсам. Пекін поводиться прагматично і прагне до диверсифікації свого енергетичного імпорту. Поки його основними його постачальниками є країни Близького Сходу і Центральної Азії, але Китай турбує політична нестабільність цих регіонів. У той же час треба розуміти, що і «Газпром» Пекін не розглядає як надійного та довгострокового стратегічного постачальника природного газу. Проте російський ринок його все одно приваблює: китайці зацікавлені в отриманні доступу до ресурсів Сибіру і Далекого Сходу. Крім того, їм важливо знайти прямі маршрути поставок природного газу, щоб не залежати від морських шляхів і країн-транзитерів. Очікується, що потреба Китаю в природному газі до 2030 року повинна подвоїтися, а це означає, що російські ресурси стануть ідеальним додатковим наповнювачем китайського газового котла.

Взаємозалежність двох країн послідовно посилюється також в інших сферах — військовій, технологічній та фінансовій. Економічні санкції обмежили можливості російських компаній співпрацювати із західними фінансовими центрами. Тому допомога з боку Китаю, хоч вона і не порівнянна із західним потенціалом, Москві дуже знадобилася. Обидві країни згодні з тим, що необхідно зменшувати залежність від долара і євро і збільшувати обсяги китайських кредитів для російських компаній. Якщо західні санкції відносно Росії збережуться, її залежність від надаваних Пекіном фінансових послуг буде тільки рости. Загалом це призведе до домінування Китаю у російській економіці, а отже відчуватиметься і політичний вплив Пекіна на прийняття рішень у Кремлі.

Останні десять років Москва з обережністю ставилася до продажу Китаю сучасної військової техніки, побоюючись копіювання отриманих зразків і торгівлі копіями на світовому ринку. Також вона неофіційно опиралася участі китайських компаній у великих російських інфраструктурних і технологічних проектах, щоб не викликати невдоволення у бізнес-груп, пов’язаних з Кремлем. Але з початком української кризи відносини Китаю і Росії, та залежність останньої від Пекіна, поступово почали посилюватися.

Дві країни об’єднує і опір прагненню США втручатися у справи Центральної Азії. Щоправда, до кризи в Україні Москва неоднозначно ставилася до бажання Пекіна домінувати в цьому регіоні. Зокрема Росію турбував той факт, що частина колишніх совєтських республік стають дедалі більш залежними від Китаю. Сьогодні вона сподівається зберегти свій авторитет в Центральній Азії вже не як найбільша економічна сила, а в якості гаранта безпеки.

Схоже, Росія і Китай поділили ролі в регіоні, а крім цього китайці допомогли Москві пом’якшити шкоду від західних санкцій. Поки російсько-китайське співробітництво не досягло таких масштабів, щоб Росія не відчувала дефіциту можливостей, пов’язаних з ринком ЄС, але поступово Пекін стає союзником, здатним надати відчутний імпульс розвитку падаючій російській економіці. У майбутньому для відносин двох країн буде характерна тенденція зближення, але для Китаю це може стати викликом, враховуючи необхідність збереження прагматичного співробітництва з США. Це одна з причин, чому наївно було б вважати, що через деякий час Пекін і Москва підуть рука об руку також у військовій сфері. Публічно Китай заявляє, що його партнерство з Росією є дружба рівних, але на міжнародній арені поступово стає очевидним, що Москва в цьому прагматичному альянсі все-таки слабка ланка.
Дослідження SIPRI (Stockholm International Peace Research Institute) показують, що Китай наздоганяє США і Росію як світових грандів в області виробництва озброєнь і вже займає третє місце серед їх експортерів. Хоча Пекін декларує, що проводить мирну зовнішню політику, його увага до ВПК і озброєнь з ряду причин велика.

Китайська влада, перейшовши до ліберальної економічної політики, залучила інвесторів та набула статусу доброзичливої та відкритої країни. Однак статистика показує, що бути ворогом цієї країни небезпечно. На думку німецького журналу Der Spiegel, ще 5 років тому китайці грали другорядну роль в оборонному секторі, а зараз Китай наполегливо намагається стати військовою імперією.

Увага Пекіна до проблеми оборони країни стрімко зростає і є одним з пріоритетів його політики. У 2013 році оборонний бюджет Китаю склав 112,2 млрд доларів, в 2014 році — вже 131,57 млрд, а в 2015 році на військові витрати планується виділити 141,45 млрд доларів. США і Росія серйозно насторожилися, коли китайський обсяг експорту озброєнь перевищив німецький і зараз становить близько 5% від загальносвітового (американський — 31%, російський — 27%). І хоча відставання від лідерів велике, військова промисловість Китаю росте дуже швидкими темпами: протягом останніх п’яти років країна скоротила імпорт зброї на 42%, тому що багато його видів вже може виробляти сама.
Щоправда, китайське озброєння низької якості, але дешевше, ніж те, яке створюється в США чи Росії. Більш ніж дві третини китайського військового експорту припадає на Пакистан, Бангладеш і М’янму. Також серед клієнтів Китаю — Венесуела, Алжир, Індонезія, країни Африки.
22Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Росія та Китай: чи настане кінець дружбі?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*