Російські амбіції в Арктиці на тлі західних санкцій

map002

Процеси, які відбуваються в Арктиці не можна розглядати окремо від динаміки глобальної політики. Цей регіон може стати свого роду лакмусовим папірцем, завдяки якому можна робити висновки про подальший хід російсько-українського конфлікту.

Сьогоднішні події на Донбасі та кризу в стосунках між Заходом та Росією багато міжнародних політичних експертів називають новою холодною війною. Дійсно нинішня ситуація дедалі більше нагадує затяжне протиборство між країнами Заходу та СССР з його сателітами. По-перше, у контексті анексії Криму та подій на Донбасі добре видно похолодання у взаєминах між Росією та Заходом, які найкраще можна охарактеризувати політичною лексикою ХХ століття. По-друге, конфронтаційність цих стосунків проглядатиметься у різних регіонах світу, де, так чи інакше, стикаються інтереси Заходу та Росії. По-третє, конфлікт інтересів відбивається на вимірі безпеки та впливає на баланс сили.

Найбільш яскраво усе вищезазначене проявляється при аналізі подій, які відбуваються в Арктиці. Цей регіон став територією, де добре видно зіткнення інтересів Заходу та Росії. У цьому контексті особливо важливо оцінити динаміку політичних процесів, котрі мають місце в Арктичному регіоні, оскільки від них у великій мірі може залежати подальший розвиток конфлікту на Донбасі та перспективи безпеки усієї Арктики.

Пов’язаність російської агресії проти України та подій навколо Арктики стає добре зрозумілою якщо розглядати їх як у політичному, так і в економічному вимірі. Перш за все слід зазначити, що після російської інтервенції держави Арктичного регіону почали сприймати Росію як загрозу своїй безпеці. Зміни в сприйнятті неминуче привели до зміни в інтерпретації дій Росії в регіоні. До анексії Криму російська активність в Арктиці сприймалася як природне намагання РФ забезпечити безпеку своєї суверенної території. Після ж анексії Криму це усе було інтерпретоване як агресивне намагання збройно домінувати в регіоні. З цієї причини інші арктичні країни, особливо Фінляндія, Швеція та Норвегія, вжили відповідних заходів, таких як більш тісна співпраця в зоні ризику чи спільні військові навчання, які проводяться на підставі двосторонніх угод між НАТО та NORDEFCO.

Спільна загроза добре відчувається на тлі згуртованості західних країн, а щодо стосунків з Росією спостерігається протилежна тенденція — будь-яка співпраця країн регіону з нею у сфері військової безпеки припинилася. Наприклад, відразу після анексії Криму були відкликані військові навчання Northern Eagle, в яких мали брати участь збройні сили США, Норвегії та Росії. Так само були скасовані щорічні зустрічі міністрів оборони арктичних країн. Співробітництво НАТО та Росії у сфері безпеки довгий час було характерною особливістю цього регіону, яке сприяло встановленню атмосфери довіри між арктичними державами. Тим не менше, зростання напруженості через конфлікт на Донбасі знищило будь-який прогрес в цій області.

Значні зміни відбулися в організаційних структурах управління Арктичного регіону, зокрема в Арктичній раді. Хоча діяльність Ради не поширюється на питання безпеки і, головним чином, зосереджена на таких цілях, як співпраця в економічній, екологічній та соціальній сферах, погіршення відносин між Росією і Заходом неминуче ускладнить співробітництво між державами на інституціональному рівні. Наприклад, цілком імовірно, що якщо економічні санкції проти Росії з боку Європейського Союзу продовжаться, Росія не підтримає намагання ЄС отримати статус постійного спостерігача в Арктичній раді. Відповідно, США і Канада можуть оголосити бойкот усім засіданням Арктичної ради, які організовує Росія. Крім того, цілком імовірно, що найближчим часом, коли Сполучені Штати візьмуть на себе головування в Арктичній раді, конфронтаційні тенденції між Заходом і Росією можуть стати більш виразними. Найбільш песимістичним сценарієм є прогноз, що Арктична рада перетвориться на неефективну платформу співробітництва, а участь в ній держав буде лише символічною.

Відчутні зміни відбулися і в економічному секторі Арктичного регіону. Співробітництво між арктичними державами в останнє десятиліття в значній мірі визначала економічна вигода. Кожна країна в регіоні намагалася створити сприятливі умови для інвестицій, які життєво необхідні для розвитку інфраструктурних проектів та експлуатації природних ресурсів. Економічний сектор дуже чутливо реагує на будь-які прояви політичної нестабільності, тому кожна країна в регіоні була (і залишається) зацікавленою в регіональній стабільності. Зв’язок між арктичною політикою (в першу чергу це стосується економіки) і глобальною політикою зростає, і це добре ілюструє український контекст кризи. Після анексії Криму діючі санкції Заходу були спрямовані проти російських планів заволодіння ресурсами Арктики, особливо в енергетичному секторі. Після ухвалення третього пакету санкцій США та ЄС вирішили більше не поставляти в Росію західні товари, послуги і технології, які безпосередньо пов’язані з її планами видобутку нафти в Арктиці. Метою фінансових санкцій було обмеження потоку західного капіталу в спільні проекти з російськими енергетичними корпораціями, тому компанії з західним капіталом, такі, як Exxon, Eni та Statoil припинили співробітництво з Росією. Цілком імовірно, що такий крок західних держав матиме довгострокові наслідки для російської енергетики, тому що Росія не має ані відповідних технологій, ані достатньо капіталу, щоб продовжувати ефективно експлуатувати ресурси Арктичного регіону.

З економічними санкціями також пов’язані масштабні військові навчання, організовані Росією в Арктиці 16 березня. Ці дії можна розглядати як демонстративний крок Путіна. Таку думку можна обґрунтувати двома аргументами. По-перше, навчання були організовані в той час, коли повинна була відбутися зустріч глав держав Заходу, яка мала на меті продовження санкцій відносно Росії. По суті РФ намагається залякувати інші держави, щоб вони заради стабільності в Арктичному регіоні відмовилися від своєї принципової позиції щодо російської агресії проти України. Месідж тут простий: «Що для вас важливіше: події, які відбуваються далеко від вас, чи ваша власна безпека?». По-друге, навчання мали показати, що, якщо Захід продовжуватиме санкції, то можуть постраждати його стратегічні інтереси в регіоні. Наприклад, демонструючи непередбачувану поведінку та агресивність, Росія потенційно відлякує західні енергетичні компанії, які планували інвестувати у великі проекти з видобування енергоносіїв в Арктиці. Таким чином, можна стверджувати, що Арктику як засіб тиску використовують дві протиборчих сторони. Захід продовжує застосувати проти Росії економічні санкції, які безпосередньо спрямовані проти її енергетичних інтересів у регіоні. Зі свого боку Росія, демонструючи військову міць, домагається скасування західних санкцій та визнання законності своїх дій у Східній Європі.

Однак, чи можна стверджувати, що підвищена агресивність Росії в регіоні пов’язана тільки з намаганням добитися відміни економічних санкцій? Можливо, що це частина російської програми з досягнення більш далекосяжних стратегічних цілей. Росія є найбільшою країною в Арктиці, яка в останнє десятиліття приділяє цьому регіонові дедалі більшу увагу. Реалізуючи свої стратегічні цілі та відстоюючи свої національні інтереси, так як вона їх розуміє, Росія послідовно збільшує збройні сили в Арктичному регіоні, відновлює там старі совєтські військові бази і порти.

Загалом дії Росії в Арктиці протягом останніх десяти років можна вважати досить спірними. З одного боку, швидку мілітаризацію регіону або агресивну риторику в міжнародних відносинах можна розглядати як прояви російського імперіалізму, що дає підстави казати про вірогідність потенційного військового конфлікту в регіоні. З іншого боку, визнання Морської конвенції ООН, участь в роботі Арктичної ради або мирне вирішення територіальної суперечки з Норвегією в Баренцовому морі 2011 року дозволяє говорити про перспективу мирного співробітництва в регіоні. Ці приклади неоднозначні, проте до російської інтервенції в Україні більшість з арктичних політичних експертів були схильні вважати, що тенденція співпраці повинна зменшити можливість потенційного конфлікту в регіоні.

Вторгнення Росії в Україну різко відкоригувало цей підхід. Нарешті стало зрозуміло, що хоча в російській арктичній стратегії йдеться про мирне співробітництво з сусідніми країнами, це не означає, що в регіоні не може вибухнути збройний конфлікт, а російські військові підрозділи не використовуватимуться проти інших країн, якщо Путін вирішить, що «національній безпеці Росії» щось загрожує.

Враховуючи прямі російські стратегічні інтереси в регіоні (Арктична стратегія Росії), будь-яка політична нестабільність в Арктиці для Росії незручна. Продуктивний видобуток енергетичних ресурсів та торгівля, відновлення Північного морського шляху можливі тільки в умовах миру та стабільності. У цьому сенсі можна стверджувати, що Росія не зацікавлена у конфлікті або в гонці озброєнь в регіоні, проте, як показує контекст кризи на Донбасі, вона все ж сповнена рішучості пожертвувати своїми економічними інтересами в Арктичному регіоні заради власних стратегічних інтересів у Східній Європі.

Це тільки зайвий раз доводить, що політичні інтереси російської правлячої еліти домінують над перспективами економічного розвитку країни, що не може не відбитися на житті простих росіян. Тим не менш, тут виникає питання: як довго Москва зможе робити це без шкоди для інтересів олігархічних груп, від яких в значній мірі залежить стабільність нинішнього правлячого режиму в Росії?

Поки в Арктиці Росія в основному діє всупереч Арктичній стратегії, яку сама ж розробила. Зростання російської агресивності в регіоні (військові навчання) недвозначно сигналізує про те, що західні економічні санкції мають вплив. Подальші дії Росії в Арктичному регіоні дадуть розуміння того, як розвиватиметься конфлікт на Донбасі. Якщо Росія продовжуватиме демонструвати свою військову міць в Арктиці, це може бути сприйнято як знак того, що західні санкції діють і тому РФ намагається пом’якшити позицію Заходу і примусити арктичні держави відмовитись від економічних санкцій та політичної ізоляції Кремля. Пом’якшення позиції Росії в Арктичному регіоні можна буде розглядати як запрошення з боку Кремля до діалогу не тільки щодо Арктичного регіону, але й щодо вирішення кризи на Донбасі.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Російські амбіції в Арктиці на тлі західних санкцій"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*