Російська політика стосовно Сербії: м’яка сила та тверді інтереси

хуйлоНайважливішим інструментом впливу, який Москва використовує для зміцнення своїх позицій серед сербів є релігійна близькість, а також симпатія до Росії та її політики

Донбаський сценарій в Чорногорії

16 жовтня у Чорногорії відбулися парламентські вибори, які, закінчилися перемогою правлячої партії соціалістів, яка сповідує прозахідний курс. Її лідером є прем’єр-міністр Міло Джуканович. Нагадаємо, що 19 травня у Брюсселі пан Джуканович підписав протокол про приєднання Чорногорії до НАТО. Після ратифікації цього протоколу всіма 28 країнами-членами Альянсу Чорногорія зможе стати повноправним учасником НАТО, а доти братиме участь у заходах Альянсу як спостерігач.

Перед голосуванням 16 жовтня Міло Джуканович заявив, що прийдешні вибори вирішать, ким стане Чорногорія — «членом ЄС або російською колонією».

югославія

Міло Джуканович

А наприкінці минулого місяця стало відомо про можливу причетність Росії до організації державного перевороту у Чорногорії.

За даними ЗМІ, чорногорські спецслужби затримали близько 20 осіб за підозрою в організації терактів після парламентських виборів.

Одночасно між Росією та Сербією розігрався скандал, пов’язаний з депортацією російських громадян, також підозрюваних «у підготовці терористичних акцій у Чорногорії». Оскільки  півроку тому Чорногорія підписала протокол про вступ до НАТО, інформація про підготовку державного перевороту може свідчити про плани Кремля повернути цю країну до сфери своїх інтересів.

Події в Чорногорії мають ще один вимір: вони чітко спростовують тезу російської дипломатії про те, що Москва використовує силові засоби виключно на території колишнього СССР, «своєї законної вотчини», тому її дії не становить небезпеки для решти світу.

Для більшого розуміння цілей, на досягнення яких спрямована нинішня кремлівська політика на Балканах, розглянемо відносини Росії та Сербії.

сербія

Прапор Чорногорії

Сербія: союзник чи сателіт?

Москва зацікавлена в забезпеченні своїх інтересів на Балканах, а також у використанні конфронтації Белграда з Заходом, але загалом мало що може запропонувати сербській владі. Москва має сильні позиції в Сербії, причиною чого є економічна та сировинна залежність, але перш за все — підтримка російської політики серед сербської еліти і суспільства.

Дедалі активніша політика Росії щодо Сербії, але також щодо сербських меншин в сусідніх країнах — Боснії і Герцеговині, Чорногорії і Косово є частиною більш широкого плану з перешкоджання інтеграції балканських країн в євроатлантичні структури, а також збереження в безпосередній близькості до ЄС нестабільних територій із замороженими конфліктами. Політика Росії стає ефективнішою тому, що країни ЄС дедалі скептичніше ставляться до інтеграції балканських країн в євроатлантичні структури.

Безперечно, що Західні Балкани є для Москви менш пріоритетними, ніж постсовєтський простір, але вони все ж таки займають помітне місце в російських геополітичних концепціях з двох причин. По-перше, це арена, на якій відбувається конкуренція з іншими глобальними та регіональними суб’єктами (наприклад США і ЄС), а по-друге — Західні Балкани є ключовим регіоном з точки зору контролю маршрутів поставок енергоносіїв в Європу і зміцнення домінуючої ролі Росії в енергетичному секторі Європи.

серби

Мапа колишньої Югославії

У своїй балканській політиці Росія найбільшу увагу приділяє Сербії. Кремль виходить з того, що від політики Сербії, як найбільшої держави регіону, яка сусідить з країнами, в яких мешкає чимало сербів, залежить стабілізація Західних Балкан. Еліти та населення в Сербії та в сусідніх країнах є найбільш уразливими в регіоні для російського впливу, а щодо самого Белграду Москва використовує широкий діапазон тиску: від енергетичної залежності до підтримки сербської позиції щодо Косово в Організації Об’єднаних Націй. Одночасно Москва розвиває контакти з сербськими меншинам, щоб безпосередньо впливати на ситуацію в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Косово, в першу чергу розпалюючи сепаратистські устремління.

В інших балканських країнах вплив Росії значно менший, оскільки залежність від сировини і торгівельні відносини незначні. Тільки Хорватія імпортує значні обсяги сировини з Росії, але не на основі довгострокових контрактів. Крім Хорватії, частка балканських країн в торгівлі з Росією становить щонайбільше 1%–1,5% від загального торгівельного обороту.

Активізація дій Росії у регіоні відбулася в 2008 році, коли Косово оголосило незалежність, а Росія, яка підтримує Сербію, виступила з гострою критикою Приштини.  Крім того, зміцнення режиму Владіміра Путіна і зростання російської економіки (до початку агресії проти України) дозволило Росії вести активну політику в тих країнах, які перебувають в безпосередній близькості до кордонів РФ. Москва стала прагнути повернути собі вплив не тільки в постсовєтських, але й в посткомуністичних державах. Географічна віддаленість, слабкі торговельні зв’язки і тривале занедбання цього геополітичного напрямку в зовнішній політиці РФ означає, що Росія, порівняно з ЄС, має значно менше можливостей здійснювати свій вплив на Західні Балкани. Проте збільшення лояльності сербів щодо Росії дозволяє їй активізувати використання широкого спектру заходів з арсеналу soft power (м’якої сили).

албанці

Приштина

Енергетика і економічні обіцянки

До економічних інструментів впливу Москви на Сербію можна включити домінування в паливно-газовому секторі. У 2008 році російський «Газпром» взяв під контроль сербську компанію NIS (у 2008 році Росія отримала  51% акцій NIS, а в наступні роки збільшила свою частку до 56%) і, таким чином, отримав повний контроль над сектором переробки нафти (НПЗ Панчево і Нові-Сад), а також сильні позиції в розподільній мережі (у 2012 році NIS мала 82% на ринку палива). Крім того, компанія стала власником єдиного сховища газу (Банатські Двір) і отримала на вигідних умовах монополію на видобуток нафти і газу в Сербії. Також було підписано угоду про будівництво газопроводу «Південний потік». Крім того, Сербія залежить від поставок енергоносіїв з Росії (98,81% споживаного газу надходить з Росії), які виконуються посередниками, пов’язаними з «Газпромом».

Крім енергетичного сектора та імпорту енергоносіїв, роль Росії в економіки Сербії невелика. У 2005–2013 роках РФ інвестувала в Сербію 598,4 мільйонів євро, що відповідає 4,5% від усіх іноземних інвестицій, здійснених в цей період.

Так і не дійшло до реалізації підписаної в ході візиту президента РФ Дмітрія Медведєва в 2009 році Декларації бюджетної підтримки та інфраструктурних інвестицій в розмірі 1 млрд євро. Під час візиту прем’єр-міністра РФ Владіміра Путіна в 2011 році обіцянка щодо її реалізації була повторена (на цей раз згадувався $1 млрд).

Югославія

Белград

У 2015 році імпорт російських товарів до Сербії склав 1,4 млрд євро, що еквівалентно 9,2% від загального обсягу імпорту. У той час як вартість сербського експорту в Росію склала 0,79 млрд євро. Хоча сербський експорт в Росію зростає, але якщо брати до уваги збільшення цього експорту загалом, то важливість торгівлі з Росією скорочується (з 7,7% в 2013 році до 7,3% в 2015 році). Найбільш важливими торговими партнерами Сербії залишаються країни ЄС та Центрально-європейська асоціація вільної торгівлі.

Економічна криза посилила ефективність енергетичних та економічних інструментів російського тиску на Сербію. Проблеми з ліквідністю бюджету в 2013 році спонукали сербський уряд взяти у Росії кредит у розмірі 344 млн євро, який не був обумовлений необхідністю проведення економічних реформ та заощадження фінансів. До того ж кредит був наданий на менш вигідних умовах, ніж та фінансова допомога, яку пропонує, наприклад, Китай. Після цього в сербській урядовій стратегії щодо прискорення економічного розвитку важливу роль стали відігравати обіцяні російські інвестиції та доступ до місткого російського ринку. У цьому контексті важливе значення мав проект газопроводу «Південний потік», на який покладалися надії щодо створення нових робочих місць, забезпечення доступу до дешевої сировини та доходів від транзитних зборів.

Хоча програми щодо залучення російського капіталу в Сербії здебільшого залишилися на папері, проросійські коментатори бачать в Москві привабливого і незамінного партнера Белграда, а сербські ЗМІ охоче і часто представляють російські інвестиційні плани і фінансову допомогу для розвитку як великі можливості для економіки країни. У результаті 47% населення вважає, що Росія є найбільшим постачальником економічної допомоги для розвитку Сербії.

енергоносії

«Південний потік»

Інструменти публічної дипломатії

Найважливішим інструментом впливу, який Москва використовує для зміцнення своїх позицій серед сербів є релігійна близькість, а також симпатія до Росії та її політики. Останніми роками в Сербії зростає мережа російських інститутів, покликаних підтримувати відчуття близькості в сербсько-російських відносинах й популяризувати російську закордонну політику.

У 2005 році в Новому Саді та Белграді було відкрито філії організації «Рускій мір» і Міжнародного фонду єдності православних народів. У 2013 році в Белграді було відкрито представництво Російського інституту стратегічних досліджень та філію Російського агентства «Россотруднічєство» (культурний центр «Рускій дом»).

У Сербії також діють російські фонди, в тому числі Фонд підтримки громадської дипломатії ім. Горчакова, Фонд стратегічної культури, Фонд «Гордость Отчізни», Фонд Святого Андрія або створений спеціально для Сербії фонд «Рускій Нєкрополь в Бєлградє».

З’явилися сербськомовні версії російських порталів, часто з великими розділами про місцеву політику. Вони найчастіше створюються при російських державних ЗМІ, таких як новинний канал RT, Радіо «Голос Росії», при російських фондах або осередках, пов’язаних з Російською православною церквою. До основної сербської газети «Політика» і часопису «Геополітика» додаються журнали «Руска реч» та «Русія і Србія», які видаються редакцією «Російської газети» в рамках проекту Russia Beyond the Headlines.

Сербія

Нові Сад

Російські організації та фонди також підтримують діяльність місцевих євроскептичних організації «Двері», «Наші», політичної партії «Третя Сербія» або неурядових організацій з проросійською ідеологією (наприклад «Србскі код», «Београдскі форум за Свет Равноправніх»).

Російські організації та засоби масової інформації, а також пов’язані з ними сербські відповідники переважно працюють в декількох тематичних областях. По-перше, це просування російської версії міжнародної політики РФ (наприклад виправдання нинішньої агресії в Україні) або переосмислення історії в інтересах Москви в дусі підтримки довгострокового російсько-сербського союзу. По-друге, це намагання дискредитувати західні структури (НАТО, ЄС) як такі, що діють на шкоду Сербії (наприклад у випадку ЄС через підтримки сепаратизму в Воєводині), а також є загрозою миру і стабільності в світі. По-третє — представлення Росії як найближчого союзника Сербії, дії якого завжди узгоджуються з інтересами балканського партнера, а також як привабливого партнера з міцними позиціями в світі, сильною економікою та цікавою культурою. Також підкреслюється близькість історичної долі Сербії і Росії, перш за все це спільна боротьба в світових війнах. По-четверте — критика проєвропейських ініціатив нинішнього уряду. У цьому контексті проєвропейські прагнення Сербії представляються як Стокгольмський синдром: «Сербія, упокорювана протягом багатьох років державами-членами ЄС, прийняла рішення стати частиною свого «ката», на шкоду своїм інтересам». По-п’яте, нагадування про суперечки, конфлікти і кривди (реальні або уявні), яких серби зазнали від сусідів. По-шосте — створення Росії іміджу держави, від якої залежить економічний розвиток Сербії. Росія передусім намагається перешкодити інтеграції Сербії в ЄС, а також процесові примирення в регіоні, який відбувається під егідою ЄС, «як такому, що суперечить інтересам сербської держави». При цьому тісна співпраця Белграда з Москвою представляється як дуже бажана з точки зору інтересів обох країн.

РПЦ

Патріархи Іриней та Кіріл

Сербські друзі Москви

Дії Москви в Сербії також підтримують кола не стільки проросійські, як ворожі до ідеї членства в ЄС. Ця група включає в себе олігархів, які досягли свого високого становища завдяки незаконній діяльності та політичним зв’язкам (наприклад в енергетичному секторі). Для них грати за правилами ЄС означає втрату впливу і дуже часто навіть кримінальне переслідування. Сильною групою також є навколоцерковне середовище, пов’язане з Сербською православною церквою (СПЦ), яке розглядає ЄС як загрозу для традиційних сербських цінностей. У зв’язку з цим часто підкреслюється «опозиція до ліберального Заходу, який пропагує на Балканах засади, несумісні зі слов’янською системою цінностей». СПЦ в сусідніх країнах (Чорногорія, Косово, Македонія та Боснія і Герцеговина) бореться за владу над церквами цих країн, ставить під сумнів їхню незалежність, підтримує сербські націоналістичні організації в боротьбі за повернення «сербських земель» і прагне зберегти свій вплив в регіоні через мережу православних організацій.

Патріарх СПЦ Іриней в розмові з Владіміром Путіним під час свого візиту до Москви в 2013 році виступив з критикою сербської влади за політику щодо Косово, яка проводиться під тиском з боку ЄС і просив про сприяння СПЦ в Македонії та Косово, при цьому зазначивши, що «церква може розраховувати тільки на підтримку Бога і Москви». Інтеграції з ЄС побоюються також функціонери зі спецслужб, пов’язані зі старим режимом, бо це означатиме розслідування воєнних злочинів.

сербія

Боснія і Герцеговина

Використання сербських меншин

Російська політика на Балканах також означає інтенсифікацію відносин з сербськими меншинами в сусідніх країнах — передусім в Чорногорії, Косово, Боснії і Герцеговині. Посилення російських впливів серед сербської діаспори переслідує дві мети. По-перше, воно дозволяє впливати на внутрішню ситуацію і стабільність цих країн. Наприклад, інтеграція Боснії і Герцеговини та Чорногорії до Північноатлантичного альянсу була заблокована через антинатовські настрої сербів, які там мешкають.

Крім того, це також є елементом тиску на владу в Белграді. Посилення сепаратистських устремлінь сербів загрожує нинішній політиці Белграда, націленій на розвиток співпраці з країнами регіону, що є необхідною умовою для просування до ЄС. Правий уряд Сербії, який підтримує в основному націоналістичний електорат, мусить реагувати на самостійницькі аспірації діаспори.

Найбільший вплив Росія має в Республіці Сербській (РС) — одній з двох складових частин Боснії та Герцеговини, де дуже тісно співпрацює з Мілорадом Додіком — президентом РС. Підтримка Москвою сербських політиків в Боснії і Герцоговині є одним з чинників, який блокує реформу вкрай неефективної політичної системи цієї країни і поглиблює розбіжності між трьома народами БіГ — сербами, боснійцями і хорватами. Росія також фінансово підтримує зусилля Додіка, спрямовані в бік щонайбільшого унезалежнення від центрального уряду в Сараєво. Проявом підтримки, зокрема, було запрошення російською стороною Мілорада Додіка в Белград для зустрічі з Владіміром Путіним під час візиту в жовтні. Воно було використане в ході виборчої кампанії Додіка перед загальними виборами в БіГ. Крім того, це було чітким сигналом, що Белград має дедалі менший вплив на відносини сербських політиків в БіГ з Москвою. Це суперечить прагненням Белграда, який хоче бути посередником у відносинах Баня-Луки з Москвою і послабити позиції самого Додіка.

Югославія

Мілорад Додік

У меншому масштабі Росія надає підтримку сербам у Косово, яка спрямована на торпедування мирного плану, що передбачає нормалізацію відносин Белграда і Приштини та інтеграцію сербів в інституційну систему Косово. Прикладом цього стала ініціатива російського посольства в Белграді щодо підписання петиції до російського уряду з боку сербів, котрі проживають в Косово, для надання їм російського громадянства. Петиція була підписана 20 тисячами сербів і мала на меті унеможливлення проведення переговорів Белграда з урядом в Приштині. Росія також направила в Косово гуманітарну допомогу, підкреслюючи трагічний стан цієї меншини, позбавленої підтримки Белграда.

До ЄС на російських умовах?

Прем’єр-міністр Сербії Александар Вучич висловився щодо продовження започаткованої в 2008 році президентом Борисом Тадичем політики інтеграції з ЄС, при збереженні при цьому тісних відносини з Росією. У січні 2014 року Сербія розпочала переговори про вступ до ЄС, і уряд обіцяє швидкі реформи та виконання умов Євросоюзу протягом п’яти років. У той же час посол Росії в Белграді Адєксандр Чепурін в 2013 році заявив, що членство Сербії в ЄС не може суперечити тривалим тісним відносинам з Росією, які повинні бути пріоритетом Белграда. Як показала російська агресія проти України, проведення політики двовекторності, що означає поглиблення співпраці Белграда як з Брюсселем, так і з Москвою в довгостроковій перспективі буде досить важким завданням для сербської влади.

Сербія також не приєдналася до санкцій Євросоюзу проти Москви, хоча країна-кандидат в ЄС повинна узгоджувати зовнішню політику з Брюсселем.

Євросоюз

Європейський Союз

Перед вступом до Європейського Союзу повторних переговорів та переукладення потребуватимуть сербсько-російські угоди про безвізові поїздки, торгові преференції і, що найголовніше, — принципи співпраці в області енергетики. Уже зараз Сербія зазнає критики з боку Євросоюзу через відсутність регуляторної політики у сфері енергетики, що означає монополію російських компаній на енергетичному ринку Сербії. Під тиском з боку Москви сповільнилася реструктуризація монополіста на газовому ринку — державної компанії «Србіягаз», якою керують прихильні до Росії особи.

Проблемним для партнерів в ЄС і НАТО буде також військове співробітництво Сербії з Росією, яке поглиблюється. Сербія після тривалого періоду співпраці з НАТО в рамках «Партнерства заради миру» з 2011 року посилила співпрацю у військовій галузі з Москвою. У 2011 році в місті Ніш було створено Регіональний гуманітарний центр, де дислокуються, серед іншого, російські сапери. Завдяки своєму стратегічному положенню його можна розглядати, як форпост російської військової присутності в регіоні. У 2013 році Белград і Москва підписали угоду про військове співробітництво і Сербія, як єдина країна за межами СНД, долучилася в якості спостерігача до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Влада в Белграді намагається нейтралізувати поглиблення співпраці з Москвою інтенсифікацією відносин з НАТО. У січні 2015 року було підписано План індивідуального партнерства з НАТО. Проте військовий парад за участю російських солдатів в Белграді та сербсько-російські навчання повітряно-десантних військ недалеко від кордону Хорватії і Угорщини в той час, коли Москва проводить військові операції в Україні, підривають довіру до щирості Сербії у співпраці з західними країнами.

армія

НАТО

Прогноз

Цілком можливо, що якщо напруження у відносинах між ЄС і Росією зростатиме, то сербський уряд буде змушений відмовитися від інтеграції з ЄС під тиском свого власного населення, переконаного проросійським лоббі, що перегляд відносин з Росією під диктовку ЄС не є сприятливим для Сербії. Тим більше, що підтримка членства в ЄС падає і становить 51% (2015 рік), в порівнянні з 67% в 2011 році. Згідно з даними опитування, проведеного в жовтні 2013 року організацією NSPM, 67,5% населення підтримує союз Сербії з Росією, в той час як 53,7% виступають за членство Сербії в ЄС. У цьому контексті заяву прем’єр-міністра Александара Вучича під час візиту президента Путіна, що Сербія вдячна Росії за повагу суверенного рішення про вибір європейської інтеграції слід розглядати як прохання, а не як подяку.

Спроби блокувати євроатлантичну інтеграцію балканських країн безпосередньо пов’язані з суперництвом між Росією та іншими гравцями за вплив в регіоні. Чим слабкішими та схильними до конфліктів між собою будуть держави на Балканах, тим більше вони піддаватимуться впливові Росії. Метою Москви є саботування зусиль ЄС щодо впровадження верховенства права, створення сильних державних інститутів і примирення в регіоні. Дії Москви мають на меті знизити привабливість політичної та економічної моделі розвитку ЄС і заохочувати інтеграцію в рамках, запропонованих самою Росією (ОДКБ, Митний союз). Якщо влада Сербії прийме рішення про тіснішу співпрацю з Росією за рахунок інтеграції з Європейським Союзом, це буде серйозним ударом по концепції ЄС щодо стабілізації Західних Балкан. У цьому випадку Белград, ймовірно, повернеться до проведення ревізіоністської політики щодо своїх сусідів, що становитиме загрозу для всього регіону.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Російська політика стосовно Сербії: м’яка сила та тверді інтереси"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*