Правий Ренесанс у Європі та світі

Італійський Ренесанс. Беноццо Гоццолі «Хода волхвів» (фрагмент)Італійський Ренесанс. Беноццо Гоццолі «Хода волхвів» (фрагмент)

Вважається, що поділ на «правих» і «лівих» в політиці є відсиланням до відомої притчі Ісуса Христа: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Янголи з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відділить одних від інших, як відділяє вівчар овець від козлів; І поставить Він овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу».

Таким чином, праві є релігійними людьми, які шанують церкву, сім’ю, державу та загалом живуть за заповідями, викладеними в Нагірній проповіді. Лівими ж є богоборці, атеїсти, прихильники «прогресу». Одним словом, правими є консерватори всіх видів, а лівими — ліберали, соціалісти і комуністи.

Протягом десятиліть після закінчення Другої світової війни політичні партії та рухи правого спрямування в Європі піддавалися нападкам та цькуванню з боку прокомуністичних сил. Нечисленні партії, які існували в цей час, були позасистемною опозицією і не становили конкуренції партіям влади. Однак з появою нової теоретичної концепції, що отримала назву «нові праві», спрямованість діяльності правих в Європі стала змінюватися. Від вуличних протестних акцій вони перейшли до політичної боротьби.

Найдавніша Біблія латинською мовою

Найдавніша Біблія латинською мовою

Усі праві партії вкрай негативно ставляться також до глобалізації та європейської інтеграції. Вони виступають проти форсованого об’єднання багатьох європейських країн в рамках ЄС, вбачаючи в цьому процесі небезпеку втрати національної ідентичності та повного розчинення в бюрократичному наднаціональному організмі. Праві жорстко відстоюють національні інтереси та пріоритети у відповідь на рішення і директиви ЄС про часткову відмову від суверенітету.

Таким чином в умовах об’єднаної Європи праві політичні рухи є в авангарді тих, хто виступає проти передачі національних повноважень на наднаціональний рівень. Розгорнувши активну кампанію проти ухвалення Європейської конституції, націоналістичні партії продемонстрували, що є тією силою, яка прагне локалізувати суверенітет і не дати йому залишити межі національної держави. При цьому їхня позиція відповідає настроям значної частини населення Європи, яка виступає проти штучного насадження наднаціональних інституцій.

Тому сьогодні можна говорити про значне зростання популярності правих партій серед електорату. Це також пов’язане як зі зміною політичної кон’юнктури, котра вимагає від правлячих партій рішучих дій і реформ, на які вони не готові піти.

Праві політсили навіть стали привабливими для частини колишніх прихильників ліберальних партій, які розчарувалися в здатності своїх ставлеників хоча б частково реалізувати заявлені програми. До націоналістів відійшла і частина голосів традиційного електорату лівих. Це пов’язано як із загальною кризою лівого руху, так і зі зрушеннями в ідейно-політичних платформах соціал-демократів, які з деяких важливих питань нині займають такі ж позиції, що і консерватори.

Євросоюз поступово перетворюється на наднаціональну структуру. На фото — паспорт ЄС

Євросоюз поступово перетворюється на наднаціональну структуру. На фото — паспорти ЄС

Збільшення популярності правих помічають не лише політологи. Праві гасла, котрі стосуються імміграції, боротьби зі злочинністю, європейського будівництва, перехоплюють політики, які вважаються поміркованими і проводять їх на рівні державних рішень. За логікою правлячих еліт, це повинно привернути до них виборців.

Нині праві націоналісти представлені в Європарламенті, у владних органах на національному і локальному рівнях у багатьох західноєвропейських країнах. Їх позиції міцні у Франції, Австрії, Нідерландах, Бельгії, Італії, Швейцарії, Швеції, Данії, Норвегії, Польщі.

Розглянемо біографії чотирьох найбільш відомих у світі правих політиків, які перемогли у складних і напружених передвиборчих гонках і стали керівниками своїх держав.

Себастьян Курц

Австрійському політику Себастьяну Курцу було 27 років, коли він став міністром закордонних справ в 2013 році. Зараз йому 32, а його Народна партія виграла парламентські вибори 15 жовтня 2017 року. Курц став наймолодшим главою уряду в Європі.

Себастьян Курц народився 27 серпня 1986 року, він — виходець зі звичайної сім’ї вчительки та інженера. У 2004-2005 роках проходив військову службу. Майбутній політик навчався на юридичному факультеті Віденського університету, але не закінчив його: Сабастьяна призначили на посаду державного секретаря у справах інтеграції в 2011 році.

У 17 років Себастьян Курц став членом молодіжного крила консервативної Народної партії, незабаром очоливши його. Він також був членом міської ради Відня.

У 2013 році молодий політик був обраний до парламенту Австрії та зайняв пост міністра закордонних справ, ставши наймолодшим міністром в історії своєї країни і, схоже, наймолодшим главою МЗС в сучасній історії.

Два роки тому міністр виступив з критикою політики Німеччини і Ангели Меркель щодо біженців. Однією з його ініціатив було обов’язкове вивчення мови для біженців.

Себастьян Курц

Себастьян Курц

Будучи главою МЗС Австрії, Курц став ще й головою ОБСЄ з 1 січня 2017 року.

У травні минулого року Курц очолив Народну партію і домігся проведення дострокових виборів, відмовившись співпрацювати з партнерами по коаліції.

За підсумками дострокових виборів, які відбулися 15 жовтня, Народна партія завоювала майже 31% голосів виборців. За результатами виборів Себастьян Курц став федеральним канцлером, а його партія сформувала коаліцію.

Політологи відзначають, що Себастьян Курц перетворив Народну партію на праву політсилу.

4 вересня, під час візиту до української столиці, австрійський канцлер назвав Росію агресором через її дії щодо України. «Я зараз говорю як голова Ради Європейського Союзу. Ми очікуємо дуже чіткої реакції на російську агресію, і тому в червні цього року ми подовжили санкції проти агресора», — заявив Себастьян Курц президентові України Петру Порошенку.

Анджей Дуда

Після школи Анджей Дуда поступив на факультет права і адміністрації Ягеллонського Університету в Кракові, який закінчив в 1996 році. Дуда залишився працювати в стінах рідного університету і зосередився на науковій роботі. У 2004 році Дуда отримав ступінь доктора права.

У 2005 році став робити свої перші кроки в політичній кар’єрі. Як політик-початківець Дуда досить швидко просувався партійною драбиною.

З 2006 року Анджей Дуда займав пости заступника міністра юстиції, статс-секретаря в канцелярії трагічно загиблого в авіакатастрофі президента Польщі Леха Качинського (2010).

Анджей Дуда

Анджей Дуда

Під час перебування нині покійного Леха Качинського мером Варшави, одну з міських площ перейменували на площу ім. Джохара Дудаєва. Під час правління партії «Право і Справедливість» в Польщі стрімко погіршилися відносини з Росією і покращилися зі Сполученими Штатами Америки. Саме тоді Польща стала вважатися найбільш імовірним кандидатом в Європі на розміщення американської системи протиракетної оборони.

У 2010 році Дуда брав участь у виборах мера Кракова, а в 2011 році переміг на виборах в Сейм, звідки в 2014-му вдало стартував у гонці за місце в Європейському парламенті.

Злетом на вершину політичного Олімпу для Дуди став травень 2015 року, коли його обрали президентом Польщі. За результатами другого туру виборів, що відбувся 24 травня 2015 року, Дуда став президентом, набравши 53% голосів виборців.

Під час передвиборної кампанії Анджей Дуда не приховував свого негативного ставлення до Росії. На дебатах з Броніславом Коморовським він говорив: «Імперіалістичні амбіції Росії ростуть і це потрібно зупинити… Росія — перша європейська держава, яка здійснила воєнне втручання в справи іншої незалежної європейської держави, відібравши частину її території». Дуда також заявив, що на території Польщі повинні з’явитися бази військ НАТО, а Варшава — продемонструвати агресивну і жорстку дипломатію по відношенню до Москви.

Дональд Трамп

Дональд Джон Трамп — 45-й президент США. Як різнобічно обдарована і енергійна людина Дональд Трамп побував у багатьох іпостасях. Успіх в містобудуванні, на телебаченні, організація різних реаліті-шоу, конкурсів краси — йому все вдавалося, а якщо траплялися труднощі, то він продовжував йти вперед зі справжнім американським оптимізмом.

Дональд Трамп

Дональд Трамп

Нарешті, вирішивши спробувати свої сили в політиці, Дональд Трамп оголосив себе кандидатом в президенти Сполучених Штатів від Республіканської партії. Перемігши на багатьох праймеріз, він став офіційним кандидатом в президенти 16 липня 2016 року, а в листопаді того ж року став 45-м президентом США, після перемоги над представником Демократичної партії Гілларі Клінтон.

Навіть після інавгурації 20 січня 2017 року вороги Трампа продовжували поводити себе до непристойності агресивно. При цьому його опоненти не гребували найбруднішими провокаціями.

2 серпня 2017 року президент США Дональд Трамп підписав закон, що передбачає посилення антиросійських санкцій.

13 березня 2018 року Дональд Трамп оголосив про звільнення Рекса Тіллерсона з поста глави Держдепартаменту США. Майк Помпео, який заступив на пост глави Держдепартаменту США, заявив, що з «м’якою політикою» щодо Росії тепер покінчено.

6 квітня стало відомо, що США ввели санкції проти російських бізнесменів і чиновників. У «чорний список» Мінфіну США потрапили 15 компаній 38 бізнесменів.

У результаті на відкритті торгів на Московській біржі 9 квітня акції UC Rusal подешевшали більш ніж на 46% (в порівнянні з даними вечора п’ятниці), акції En + впали на 23%. За один день найбагатші російські бізнесмени втратили понад 12 мільярдів доларів. Таку новину опублікував журнал Forbes.

Жаїр Болсонару

Жаїр Болсонару

Жаїр Болсонару

Жаїр Мессіас Болсонару народився в 1955 році в штаті Сан-Паулу (Бразилія). Він є нащадком італійських емігрантів, які прибули до Бразилії після Другої світової війни.

Молодість Болсонару провів на військовій службі, дослужившись до звання капітана. У 1988 році він вийшов у відставку і почав політичну кар’єру після обрання до міської ради Ріо-Де-Жанейро.

Жаїр Болсонару переміг за підсумками другого туру президентських виборів в Бразилії. Він набрав 55% голосів, його суперник у другому турі — кандидат від лівої Партії трудящих Фернанду Аддад — 45%. Новий президент вступив на посаду 1 січня 2019 року на чотирирічний термін.

У ході передвиборної кампанії Болсонару неодноразово заявляв, що президент США Дональд Трамп є його кумиром і прикладом для наслідування.

У першу чергу Болсонару привернув електорат обіцянками вести принципово іншу політику, ніж та, якої багато років дотримувалась, перебуваючи при владі, лівоцентристська Партія трудящих на чолі із засудженим за корупцію екс-президентом Луїсом Інасіу Лулою та відправленою у відставку в результаті імпічменту Ділмою Русеф.

Болсонару обіцяв «осушити болото корупції» та почати нещадну боротьбу зі злочинністю.

Руслан Кошулинський

Руслан Кошулинський

«Вони виправдовують свої помилки, вони навішують ярлики, вони причепилися до слова «диктатура», а тим часом понад 14 мільйонів бразильців — без роботи, щороку — 60 тисяч вбивств і 50 тисяч згвалтувань. Ось що хвилює людей!», — написав він незадовго до виборів в одному зі своїх твітів.

Він також заявляв, що очистить Бразилію від корумпованих політиків. Ця обіцянка була особливо популярною, оскільки виборці втомилися від постійних корупційних скандалів у вищих ешелонах влади.

Наступним буде українець?

Незабаром, 31 березня 2019 року, в Україні відбудуться чергові президентські вибори. Якщо український електорат замість збанкрутілих політиків обере правого кандидата, то наша країна зможе розраховувати на сильних і впливових союзників на світовій арені. І такий шанс є, оскільки на найвищу державну посаду балотується молодий і перспективний кандидат Руслан Кошулинський.

Володимир Паламарчук

 

Be the first to comment on "Правий Ренесанс у Європі та світі"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*