Події в Україні впливають на світову геополітику

Джейкоб Лоренс «Воєнна серія: Бічхед»Джейкоб Лоренс «Воєнна серія: Бічхед»

Для того щоб мати мінімальні шанси вижити в агресивному глобалізованому світі, ми, як незалежна держава, повинні хоч на хвилину відволіктися від нашої хуторянської метушні і детально вивчити конфігурацію світових союзів для визначення і подальшої взаємодії з союзниками наших ворогів і пошуків будь-яких, нехай навіть ситуативних локальних союзів з ворогами наших ворогів.

Для початку варто проаналізувати мотиви нашого безпосереднього ворога. Російській еліті вже дещо приїлася та безмежна розкіш, яку їй забезпечують сировинні потоки і цілковита влада всередині країни, і тому вона почала ностальгувати за світовим впливом і статусом наддержави. Оскільки жодного цивілізаційного проекту, на зразок того ж комунізму, РФ запропонувати не в змозі, вона поставила перед собою примітивну, але досить небезпечну мету, яку можна сформувати так: «велич заради величі в пам’ять про колишню велич».

Постулат «велич заради величі» сприймається цивілізованими країнами як дикість, варварська і безглузда ідея, що сягає корінням в часи Золотої Орди. Адже імперії, які виникали в Західному світі брали собі в навантаження, хоча б формально, якусь релігійну чи просвітницьку місію.

Військо Золотої Орди

Військо Золотої Орди

План Москви полягає в збільшенні території за рахунок України і акумулюванні критичної маси промисловості, землі та ресурсів, включаючи людські, щоб стати по-справжньому гігантською наддержавою. Після України настане черга Білорусі, а далі «як карта ляже», головне — наклепати вже за допомогою українського промислового потенціалу якомога більше зброї, і, можливо, зайнятися експортом «руского міра» на інші терени. «Вільний світ» чудово розуміє мотиви Путіна та путінців, і не бажає віддавати Україну на посилення Росії, притому, що сама Україна, як така, Заходу не потрібна. Росіяни відчувають себе приниженими і пригнобленими через незговірливість Заходу та всерйоз вважають, що у них нечесно відібрали Україну, яка належить їм по праву, і марять про відновлення тих кордонів, які були за часів Російської імперії або хоча б СССР.  Оскільки жодних ідей та пропозицій, які могли б викликати зацікавлення в світі Москва запропонувати не може, то в цій ситуації союзниками вона може мати тільки «братів по нещастю». Це такі ж маніяки, жадібні до влади, які точно так само вважають, що світовий порядок, який склався заважає їм встановлювати свою владу над сусідніми націями та пригнічувати їх.

Такі союзники знайшлися, і ними виявилися дві недоімперії, країни з комплексами незадоволених амбіцій, принижені американським імперіалізмом, а саме— стародавня китайська нація, яка переконана, що набагато більше заслуговує бути світовим лідером, ніж «ці американські невігласи» та іранці, що мріють відновити Перську імперію, в тому числі за допомогою запозиченої у мусульман збоченої ідеї створення єдиної Ісламської держави зі своїми релігійними законами.

Імперський трикутник

Імперський трикутник

Абсолютно різні, на перший погляд, країни цієї трійки, які мають взаємовиключні цілі, вирішили діяти спільно, щоб кинути виклик світовому гегемонові (США), який заважає їм втілювати свої плани та задачі. Трійка використовує давно відомі та випробувані методи: розв’язання війн, конфліктів;створення вогнищ напруги, військових загроз. Такі «дурниці», як права людини і загибель мирного населення їх не турбують. Ці держави вкрай мілітаризовані і не просто добре озброєні, а мають власні ВПК. Таким чином у світі сформувався «сатанинський трикутник».

Завдання у кожної країни трикутника приблизно однакові. Розширити свій вплив в світі і, якщо можливо, приєднати нові території. Усі конфлікти, які створюють країни трикутника мають дві мети: перша — розширення власного впливу, а друга — підрив авторитету «наглядача за порядком» (США). Нинішня конфігурація склалася після невдалого військового бліцкригу Росії на сході України.

Військова кампанія на Донбасі, в свою чергу, стала жестом відчаю після поразки сепаратистського шабашу у південно-східних областях України. (Путінці розраховували, що цілі українські регіони добровільно приєднаються до Росії, мабуть повірили у власну пропаганду). І ось після невдач на українському напрямку Москва заходилася шукати не зовсім адекватних союзників, щоб у подальшому можна булоїх розміняти на Україну. Так, наприклад, при адміністрації Обами РФ була готова злити Іран, обґрунтовуючи це «неприпустимим розповсюдженням ядерної зброї» і навіть приєдналася до санкцій проти цієї країни. Однак після поразки в Україні вона заходилася відновлювати відносини з Тегеранам, допомагаючи Ірану в його кривавих справах.

Українська армія на Донбасі

Українська армія на Донбасі

Нині Іран стрімко набирає вплив і всерйоз націлився на роль регіонального лідера. А оскільки жодна держава в світі не є суб’єктом світової політики без ядерної зброї, то Іран твердо вирішив обзавестися «ядерною дубинкою». Іранські амбіції засновані на перському націоналізмові, але для ісламського зовнішньополітичного оточення Тегеран використовує вкрадену у мусульман ідею створення об’єднаної ісламської держави — халіфату. Проблема тільки в тому, що в самому Ірані сповідують не зовсім іслам, а шиїзм — його карикатурну переробку з безліччю відгалужень. Шиїтів від загального числа мусульман нараховується не більше 15%, інші 85% мусульман-сунітів не вважають шиїзм ісламом.

Іран розв’язав конфлікти всюди, де є шиїтське населення. Після низки невдач в Іракові американці несамохіть віддали цю багату на нафту державу своєму давньому супротивнику. Окупаційна влада спочатку покладалася на шиїтське населення, яке свого часу протистояло сунітському режиму Саддама Хусейна, але в результаті цієї політики Ірак перемістився до сфери впливу Ірану. При цьому початкові плани щодо завойованої країни були абсолютно протилежними. Згідно з розрахунками Вашингтона, Ірак мусив стати чимось на кшталт проамериканського Кувейту і служити вітриною та плацдармом для антихомейністських (хомейнізм — політичний шиїзм з легким нальотом соціалізму) настроїв в самому Ірані. Проте у результаті давній ворог Ірану — сунітський Ірак — став шиїтської колонією.

Сирія, Ірак та Іран

Сирія, Ірак та Іран

Сирія — ще одна країна, якій Іран відвів роль якщо не союзника, то колонії. У Сирії мусульмани-суніти складають не менше 80% від загального числа населення, але правлячим меншістю там є алавіти, які належать до одного з різновидів шиїзму. Цілком закономірно, що раніше чи пізніше повинно було виникнути питання про зміну правлячої еліти. А на тлі Арабської весни (низки революцій в Північній Африці) це питання переросло в революцію.

Офтальмолог із західною освітою Башар Ассад, хоча формально і належить до алавітської правлячої меншини, але є абсолютно світською людиною, майже атеїстом Він чудово розуміє, що без зовнішньої підтримки одвічно правити абсолютною більшістю ворожого населення неможливо. Тому сирійський президент вже вів з Заходом переговори про передачу влади, які були на завершальній стадії: торгувалися з приводу кількості та якості відступних. Це з боку видається, що саме Ассад панічно чіпляється за владу, а насправді в Сирії всім керує щось на кшталт напівтаємного ордену — рада з 70-х алавітських шейхів. Саме внаслідок їхнього впливу Ассад розв’язав повномасштабну громадянську війну з максимальною участю Ірану.

У разі перемоги шиїтська імперія досягла б максимальної потужності з моменту виникнення цієї течії. І ось на цій базі шиїти планують військовим шляхом поширити свій вплив на всі мусульманські країни. Почати, природно, збираються з «бензоколонки США» — Саудівської Аравії. За заявою шиїтських лідерів — аятолл —у найближчому майбутньому вони планують «звільнити» Мекку. Втім, вони давно ведуть підривну роботу на Аравійському півострові, але про це трохи пізніше.

Башар Ассад

Башар Ассад

Суніти впевнено перемагали у сирійській громадянській війні, і це при значній перевазі урядових військ, оснащених технікою та за військової участі Ірану. Алавітська влада контролювала не більше 15% території країни. Приблизно у цей же час РФ фактично зазнала воєнної поразки від України на Донбасі, несучи величезні втрати. Путін вирішив помиритися з Іраном і на доказ серйозності своїх намірів — надати військову підтримку Тегерану. Росіяни і раніше брали участь в сирійських справах, але вони трактували Ассада як «розмінну монету» в разі якщо випаде можливість обміняти його на Україну. (Утім і зараз усі їхні союзи будуються за цим принципом, ось тільки «монети» стали більшого номіналу).

Крім Сирії, шиїти-хусити розпочали ще одну війну з мусульманами-сунітами. За підтримки Ірану, шиїтські формування у ході інспірованого іранськими спецслужбами заколоту і громадянської війни наприкінці вересня захопили столицю Ємену — Сани. Потім 15 лютого 2015 року хусити почали штурм порту Адена. Фактично захопивши всю західну частину Ємену, шиїти поступово розширили свою підривну активність на південно-західні райони Саудівської Аравії, населені їхніми братами по вірі. Після тривалого мовчання лише наприкінці березня 2015 року арабська коаліція на чолі з Саудівською Аравією ввела війська в Ємен. Однак до теперішнього часу на південному заході Аравійського півострова ведеться війна з фактично іранським анклавом. На даний момент хусити навіть запустили по Мецці кілька балістичних ракет, які були успішно перехоплені саудівськими ППО американського виробництва.

Ємен

Ємен

Головний важіль тиску з боку Китаю на США — м’яко кажучи, залежна від нього КНДР. (Є всі підстави вважати що вся показова надута самостійність КНДР не більше ніж вистава в рамках великої геополітичної гри, а Пхеньянський обком не більше ніж осередок КПК. Власне Китай майже офіційно вважає Корейській півострів незаконно відділеним Японською імперією). Пхеньян оголосив про створення кількох сотень ядерних боєголовок в порушення взятих на себе зобов’язань щодо згортання ядерної програми і за останні роки досяг значного успіху в ракетобудуванні. Якщо раніше американці мало брали до уваги корейську ракетну загрозу, обмежуючись черговими нотами протесту, то цього року американських стратегів охопила справжня паніка. Справа в тому, що останні успіхи в ракетобудуванні, як не дивно, пов’язані з українською революцією.

Американці навіть встигли звинуватити Україну в передачі технологій виробництва ракетних двигунів РД-250, призначених для найпотужнішої міжконтинентальної ракети SS-18 Satan (за класифікацією НАТО). Китайці, природно, не наважилися б передати свої власні ракетні технології, справедливо побоюючись відкритої конфронтації з США. Проте з огляду на давні зв’язки з українським ВПК цілком могли купити їх ще за часів Кучми і передати північнокорейцям у зручний для себе час. На користь цієї версії можна зазначити те, що увесь китайський ВПК, починаючи ще з 90-х років, будувався за допомогою українських фахівців і технологій. За іншою версією, технології передали російські спецслужби від розробника цього двигуна НВО «Енергомаш», щоб звинуватити Україну в порушенні договору про поширення ракетних технологій.

КНДР

КНДР

КНДР вже встигла публічно заявити про плани відновлення єдиної держави на Корейському півострові, тобто захопити Південну Корею, а в разі опору — завдати ракетно-ядерного удару по Сан-Франциско, о. Гуам (військова база США) і стерти з лиця землі Японію. Американці, в свою чергу, ввели в Японське море два авіаційних ударних угруповання і тримають їх там в постійній боєготовності, погрожуючи завдати ударів по промисловим і військовим об’єктам. Глобальні цілі Китаю суперечать російським. У планах КНР, зокрема, збільшення територій за рахунок Південно-Східної Азії та російського тихоокеанського узбережжя, як мінімум, та усього Східного Сибіру, як максимум. Але на даному етапі союз, заснований на спільних образах стосовно США, вже далеко зайшов у своїх амбіціях і тому його учасники змушені триматися разом. На даний момент учасники трикутника чітко усвідомлюють, що поразка хоча б на одному фронті (а їх вже створено три: український, мусульманський і тихоокеанський) залишить інші фронти без союзників. Тому в рамках координації між країнами трикутника Китай створив свою базув Червоному морі. 1 серпня 2017 року відкрилася перша військово-морська база КНР за кордоном. Офіційно — для боротьби з піратством, якого не спостерігалося з 2012 року.

The Global Times: «Військова база в Джібуті використовуватиметься для забезпечення відпочинку екіпажів, комплектування і матеріального постачання китайських військових кораблів, які виконують завдання з охорони суден і підтримання миру, а також для гуманітарно-рятувальних та антипіратських місій в Аденській затоці та в водах біля берегів Сомалі».

А насправді вона використовуватиметься для підтримки постачання хуситського Ірану в разі великої війни. Таким чином, трикутник дає зрозуміти, що нинішньому світовому гегемонові не вдасться ліквідувати відразу три загрози «світовій стабільності»: воювати доведеться одночасно скрізь, включно з Україною, де США виступають гарантом територіальної цілісності, згідно з Будапештським меморандумом, а РФ хоч і не домоглася значних військових успіхів, але все одно окупувала частину території, залишаючи за собою плацдарм для можливої ​​атаки. Співпраця Китаю і Ірану на цьому не обмежується. Традиційно всі північнокорейські ракетні технології в кінцевому підсумку перепродуються в Іран. Ситуація ускладнюється тим, що в ході низки складних операцій зі складу потенційних союзників України трикутник переманив на свій бік дві важливі мусульманські країни — Туреччину і Катар. Одна них є членом НАТО, а проти Катару арабські держави ввели жорсткі санкції, головною вимогою яких є розрив відносин з Іраном, які Катар не поспішає виконувати.

The Global Times

The Global Times

Підведемо підсумок. Усе розмаїття конфліктів на Євразійському континенті навмисно створено трьома недоімперіями, щоб нинішній світовий гегемон не мав можливості навести порядок на свій лад, а саме — знешкодити їх по черзі. У разі якщо цей союз розсиплеться, то кожному його членові доведеться наодинці відбиватися від гегемона і коаліції тих, хто бажає помститися. Проте навряд чи країни трикутника це допустять, тому, скоріше за все, війни на всіх напрямках не уникнути. І Україні тим більше не вдасться ухилитися від війни, особливо з огляду на те, що українська революція і послужила остаточним приводом для формування трикутника.

Які висновки варто зробити Україні? По-перше, прямих союзників у нас немає. США — це наші попутники, а не союзники, які воювати за Україну не будуть. Але варто чітко розуміти, що при всіх нюансах на даному історичному відрізку наші інтереси збігаються. По-друге, Європа — для США навіть не союзник, про що свідчить фактичний бойкот всіх санкцій, які Вашингтон запроваджує проти будь-якої країни трикутника.

У нинішній ситуації найголовніше і першочергове, що потрібно робити Україні — озброюватися і дати новий імпульс українському ВПК. Вкладати максимально багато і максимально раціонально у виробництво озброєння. Також слід знайти союзників в арабських країнах, тим більше, що в новітній історії ми маємо багато спільного з арабами. Сучасна геополітична конфігурація склалася завдяки майже синхронним революціям в арабському світі й в Україні. Та й самі революції були дуже схожими: вони спиралися не на матеріальні вимоги, а на боротьбу за справедливість проти «стабільних і незамінних» лідерів. В арабських країнах, особливо в країнах Перської Затоки, необхідно пошукати інвесторів для реконструкції ВПК, спільних виробництв і взаємного озброєння. Слід припинити військово-технічне співробітництво з Іраном, КНР і РФ, яке досі триває, без втрат обсягів виробництва. При цьому треба максимально поділитися отриманим на Донбасі військовим досвідом з противниками РФ і Ірану. Для успішного ведення економічної війни необхідна реалізація проектів в сфері енергетики і видавлювання РФ з енергоринків Східної Європи. Концепція співпраці в сфері енергетики давно розроблена низкою фахівців і з арабського, і з українського боку, але для цього необхідно вивести Туреччину та Катар зі сфери впливу трикутника. Реалізація вищезазначених проектів принесе Україні значні кошти.

Продукція українського ВПК

Продукція українського ВПК

У будь-якому випадку розуміння того, хто є союзником, а хто використовує нашу країну в своїх інтересах, відкриває перед Україною горизонт зовсім інших можливостей для подолання очевидного тривалого застою, як духовного, так і матеріального, а також дає змогу істотно підвищити шанси вижити в цьому непростому столітті як незалежній державі.

Златан Огнєвич

Be the first to comment on "Події в Україні впливають на світову геополітику"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*