Передумови та наслідки нелегальної міграції на Європейський континент

migration_of_the_negro_31305015778001

Знайомі моряки якось розповідали про два невеличкі острови в Тихому океані. Розташовані вони не дуже далеко один від одного, але подолати цю відстань можна лише кораблем. На обидвох островах живуть негри — нащадки колись завезених туди африканських рабів. Перший острів — заморська територія Франції. Це шматочок раю в океані, мешканці якого, ситі та веселі, мають усі підстави бути задоволеними своїм досить заможним життям. Другий острів отримав незалежність у 60-х роках минулого століття і являє собою повну протилежність першому. Надзвичайно низький рівень життя, нестабільність в усьому. Голодні та обдерті острів’яни майже увесь свій час проводять в очікуванні того, коли в порт зайде якийсь корабель, щоб вижебрати у його пасажирів трішки їжі. Очевидно, не для усіх незалежність є щастям…

У світі здавна відомі такі явища, як цивілізаційни впливи. Колись авангардом європейської цивілізації була Давня Греція, яка поширила свій вплив на значну частину Європи, Близького Сходу та Північної Африки. Таким чином відбулася елінізація зовсім різних за етнічним походженням народів. Цю естафету підхопив Давній Рим. Згодом сформувалася загальноєвропейська цивілізація, яка впевнено крокувала по усіх континентах, але катастрофічні за своїми наслідками Перша та Друга світові війни кардинально змінили політичну, економічну, етнічну ситуацію у світі та не найкращим чином відбилися на самому менталітеті європейців. У західноєвропейській політиці запанувала цілковито штучна концепція лібералізму із закликами узгоджувати всі свої дії з принципами політкоректності та толерантності, а не з реаліями цього непростого світу. У європейців почали виховувати комплекс неповноцінності за те, що вони, переважно, живуть заможніше у більш безпечному, економічно, технологічно та культурно розвиненішому та упорядкованішому світі, ніж багато інших народів.

Витоки сучасних міграційних проблем сягають 60-х років минулого століття, коли почали дедалі гучніше лунати голоси з вимогою «скинути з африканських народів колоніальні кайдани, щоб вони зажили вільно та щасливо!». Особливо з цього приводу біснувався СССР зі своїми сателітами. У результаті так звана деколонізація Африки зупинила народи цього континенту в розвиткові, а потім взагалі відкинула їх далеко назад. Безкінечні війни з періодичним геноцидом та епідемії смертельних захворювань косили африканців десятками мільйонів, а сотні мільйонів були приречені скніти в крайній бідності через майже повний крах економіки. Трохи кращими виявилися справи в тих новопосталих країнах Чорного континенту, які намагалися не розривати зв’язків з колишніми метрополіями та хоча б частково зберегти наслідки європейської цивілізаторської діяльності.

Отже одним з результатів руйнації європейського «цивілізаційного каркасу» стали потужні хвилі нелегальної міграції, які періодично затоплюють Центральну та Західну Європу. Різке збільшення потоку нелегальних мігрантів, яке спостерігається останнім часом, застало європейців зненацька і буде мати дуже серйозні наслідки, в першу чергу політичні.

Число біженців росте всі останні місяці: в Угорщині, одній з трьох країн, через які мігранти здебільшого потрапляють в ЄС, вже приймають по три тисячі осіб на день. Біженці живуть у наметах в центрі Будапешта, при цьому в основному вони прагнуть виїхати далі, на північ, в першу чергу в Німеччину (біля 80% прохань про надання притулку на території ЄС припадає на Німеччину, Францію, Велику Британію, Італію, Швецію і Бельгію).
Основна маса нелегалів біжить до Європи з Азії та Африки. Це сирійці, афганці та жителі африканських країн (Еритрея, Нігерія, Сомалі).
Скільки всього їх прибуло в нинішньому році — достеменно невідомо. За одними оцінками, кордони ЄС по суші та морю перетнули біля 350 000 осіб. При цьому в Греції кажуть про 200 000 з початку року, в Італії — про майже 100 000, а в Угорщині — про 140 000, так що загальне число може доходити і до півмільйона. І близько 3000 цього року потонуло в Середземному морі при спробі досягти берегів Італії та Греції.
Європейські політики всі останні дні роблять гучні заяви про необхідність вжиття термінових заходів, але загалом до проблеми міграції простежуються два принципово різних підходи.
Один, офіційний, на рівні ЄС та більшості західноєвропейських національних урядів — потрібно обговорювати те, як краще і справедливіше для всіх країн ЄС прийняти біженців. Ще в травні Єврокомісія запропонувала квоти по країнах пропорційно їх населенню, економіці, рівню життя. Більше всіх повинні прийняти Німеччина і Франція, але і всі інші країни ЄС зобов’язані прихистити втікачів. І якщо Швеція і так давно вже приймає біженців з усього світу, то країни Східної Європи та Балтії не горять бажанням розміщувати у себе нелегалів.
У пропозиціях Європейського Союзу мова йде всього про 20 000 осіб на всі країни ЄС, притому що потік біженців на порядок більше. Одна тільки Німеччина очікує цього року до 800 000 заявок про надання статусу біженця, що в чотири рази перевищує показник минулого року. При цьому Берлін закликає всі інші країни розміщувати у себе нелегалів, погрожуючи, що в іншому випадку під питанням опиниться сама відсутність кордонів всередині Євросоюзу. «Якщо ми не зможемо справедливо розподілити біженців, то, звичайно, питання стосовно Шенгенської угоди буде поставлено руба для багатьох», — погрожує Меркель. Але тиск канцлера, яку сирійські біженці в угорських таборах називають «мама Меркель», пов’язане з бажанням Німеччини продемонструвати своє верховенство в ЄС та підтримати дисципліну в його і так неструнких рядах, а зовсім не з бажанням прийняти менше мігрантів.
Федеральний уряд Німеччини активно пропагує ідею про користь, яку принесуть нелегали. Як заявив міністр внутрішніх справ Томас де Мез’єр, для прийому та інтеграції нової хвилі мігрантів потрібно буде швидко, протягом декількох тижнів, здійснити «зміни у всьому: у школі, поліції, житловому секторі, судах, системі охорони здоров’я», в усьому, включно з Конституцією ФРН.
Другий підхід — необхідно припинити приймати нелегальних мігрантів та біженців, якщо не повністю, то хоча б у таких великих масштабах. Так думає чимала частина європейського населення, так говорить опозиція, але публічно про це не може сказати жоден високопосадовець жодної з країн ЄС. Адже це напряму суперечить ліберальним цінностям.
Обурюються лише влади Угорщини, Чехії та Словаччини, які шукають можливостей захиститися від напливу нелегальних мігрантів, котрі використовують їхню територію як транзитну на шляху до Західної Європи. При цьому, як тільки вони починають робити самостійні кроки по захисту своїх кордонів, їх тут же обсмикують з Брюсселя або великих столиць, як вже було з протестами Парижа проти будівництва Угорщиною муру на кордоні з Сербією. Східноєвропейці вже називають проблему біженців більш важливою, ніж навіть криза з грецькими боргами, яка поставила під загрозу зону євро, тому що вона зачіпає відразу безліч аспектів: від демографічних до соціальних. Крім того, у Східній Європі не розуміють, чому вони повинні нести відповідальність за чужу політику.
«У мене є тільки одне питання: хто бомбив Лівію? — заявив прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо. — Хто створив проблеми в Північній Африці? Словаччина? Ні».
Дві цих позиції неможливо зблизити, тому що в їх основі лежать зовсім різні ціннісні установки.
Ліберальні євроінтегратори вважають, що Європа повинна бути єдиною і мультикультурною, тому необхідно і навіть корисно приймати біженців. Тим більше з країн, які нібито постраждали через минулу колоніальну політику західних країн. Ці біженці ніяк не загрожують європейській ідентичності. «У 2014 році в Європі прохання про притулок подали 600 000 осіб, тобто 0,1% населення ЄС. Це дурниця для Євросоюзу, який поки що проводить негідну, щоб не сказати — злочинну міграційну політику»,— вигукує один із французьких прихильників прийому все більшої кількості мігрантів.
Націоналісти говорять про те, що Європа і так вже втратила більшу частину своїх традицій та укладу, і нинішня політика з прийому мігрантів призведе до ще більшого розмивання ідентичності європейських націй. Мало того що Євросоюз проводить політику уніфікації, толерантності та мультикультуралізму, що підриває національні культури і держави зсередини, так він ще й потурає напливу нелегалів, бажаючи остаточно послабити національні держави, зламати опір євроінтеграції та глобалізації.
Примирити ці погляди неможливо: велика частина європейських еліт усвідомлено чи вимушено підтримує прийом мігрантів, а дедалі більша частина населення виступає проти. Поки що ті, хто проти, не мають більшості: не тільки в урядах, але навіть і в парламентах своїх країн (за окремими винятками, на зразок тієї ж Угорщини). Але зрозуміло, що у випадку якщо зростання числа біженців не припиниться, а до цього немає ніяких передумов, адже Європа не має можливості погасити конфлікти на Близькому Сході та в Африці, то і в національних урядів, і в Єврокомісії залишатиметься все менше можливостей і далі проводити таку непопулярну політику. Можна вимагати від європейського суспільства змиритися з новими сотнями тисяч мігрантів, тим паче що мільйони їхніх співвітчизників вже й так живуть в європейських країнах, але не можна не враховувати наслідків цього насильства.
Йдеться навіть не про ті наслідки, які настануть через 5–10 років (соціальні, демографічні, геополітичні та інші), а про найближчі політичні. Не тільки сам факт прийому нових мігрантів, але також різноманітні заяви урядів європейських країн про необхідність приймати біженців, безсумнівно, позначаться на тому, як голосуватимуть виборці на найближчих виборах.
У 2017 році вибори відбудуться в декількох країнах і нинішня агітація за біженців може дуже болісно відгукнутися правлячим партіям.
Скажімо, в найбільш толерантній до нелегалів Німеччині цілком можливий різкій сплеск популярності такої політичної сили, як «Європейські патріоти проти ісламізації Заходу».
Крім того, репутація самих євроструктур, звичайно ж, вже постраждала від нездатності вирішити проблему, яка по-справжньому хвилює жителів Європи. Євросоюз і так перебуває в складному становищі — не тільки через суперечки про напрямок руху, адже мало хто готовий йти в бік більшої інтеграції, політичної та фінансової, як пропонують німці. Але і внаслідок поточних проблем: як через грецьку кризу, так і фінансову слабкість декількох інших країн. Проблема мігрантів, нелегалів та в цілому ісламізації Європи і так є однією з найактуальніших в ЄС, і її неминуче подальше загострення викличе як зростання євроскептицизму, так і поглиблення недовіри до орієнтованих на євроінтеграцію національних політичних сил.

По суті проблема з нелегальною міграцією була штучно створена лібералами. Сучасний європейський лібералізм особливо наголошує на безнаціональності, тобто принциповому ігноруванні (або повному запереченні) ролі національного питання в політиці та зведенні самої концепції сучасної нації до рівня нічого не значущої «паспортної ідентичності», а так само в лівацькому підході до розподілу вироблених капіталістичними методами благ. У підсумку виходить «щасливе мультикультурне суспільство», де 10 працюючих годують 20 нероб (15 з яких — мігранти, які приїхали спеціально для того, щоб усе позостале життя, як то кажуть, «не брати важкого в руки, а дурного в голову») і додатково самі оплачують зі своїх податків роботу державної пропагандистської машини по насадженню політкоректності та толерантності. «Свої» нероби (зазвичай радикальні ліваки — комуністи, анархісти, антифашисти та ін.) й мігранти — все життя голосують за ті лівацькі партії, які їм забезпечують можливість дармоїдствувати за рахунок щедрих соціальних виплат, або обіцяють збільшення цих виплат. Правлячі лівацькі партії, у разі електоральної кризи, зазвичай легко заповнюють втрати за рахунок нескінченного завезення нових «співвітчизників» або легалізації вже наявних нелегалів. У підсумку виходить замкнуте коло, така собі мильна бульбашка, яка все надувається і надувається поки врешті не лусне в результаті соціального, політичного та демографічного колапсу.

Здається усі розуміють, що нелегали, які зараз десятками тисяч прориваються до ЄС, тим самим порушують закон. Якщо Європа прийматиме їх і надалі, то це означатиме наступне: «Хоча порушувати міграційне законодавство невільно, але якщо дуже хочеться, то можна». До того ж така міграційна політика заохочуватиме сотні тисяч нових нелегалів.

Тим часом у країнах Європи пройшла низка мітингів противників і захисників біженців.
Так в Лондоні підтримати біженців вийшли десятки тисяч людей, які несли плакати, що засуджують небажання британської влади відкривати кордони для мігрантів. У Копенгагені на акцію на захист мігрантів вийшли близько 30 тис. осіб. У Стокгольмі підтримати біженців прийшли біля тисячі людей.
У центрі Праги зібралися близько 100 осіб на мітинг проти ксенофобії та на підтримку біженців. Вони поставили стіну з картонних коробок, яка символізувала захист від біженців.
Схожі акції пройшли в Гамбурзі, Мадриді, Гельсінкі, Сіднеї та Лісабоні.
У той же час у Варшаві на вулиці вийшли близько 5 тис. противників прийняття біженців. Поляки скандували антиісламські гасла. У Братиславі проти прийому біженців мітингували 1,5 тис. осіб.

Припинити емігрантську навалу може лише запровадження кримінальної відповідальності за нелегальне проникнення до кожної європейської країни, з одного боку, та побудова, із застосуванням високих технологій, новітнього «Берлінського муру» на європейських кордонах — з іншого. Якщо кожен потенційний нелегал усвідомить, що подорож за ситим та безтурботним життям обов’язково обернеться низкою неприємних пригод, включно з тюремним ув’язненням, і, врешті-решт, завершиться примусовим поверненням на попереднє місце, то бажаючих податися у нелегальні мігранти значно поменшає. Але такі зміни у законодавство здатні запровадити лише ті політичні сили, які спираються на традиційні християнські цінності, підтримують права корінних європейських націй, виступають за збільшення прибутків працюючих верств населення і, відповідно, зменшення соціальних виплат для різних нероб.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Передумови та наслідки нелегальної міграції на Європейський континент"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*