Чому влада ліпить з українських патріотів «ворогів народу»?

images

16 квітня 2015 року з’явилося повідомлення про загибель Олеся Бузини, якого застрелили чотирма пострілами біля під’їзду власного дому в Києві на Дегтярівській вулиці. Ця особа здобула лихої слави головним чином завдяки своїм пасквілям на Шевченка, майже суцільно списаним з чорносотенних газеток, які видавалися у Києві до Першої світової війни, та бездарним порнографічними оповіданнями.

Незадовго до своєї смерті він був звільнений з посади головного редактора газети «День» через профнепридатність і практично вже нікому не був цікавий, навіть своїм московським аплогетам, оскільки війна Росії проти України вже перемістилась з епатажної навкололітературщини, символом якої був Бузина, на терени Донбасу. До того ж його насильницька смерть дивним чином майже збіглася в часі з загибеллю російського опозиційного політика Бориса Нємцова. Ніби хтось дуже хотів поставити ці два вбивства в один ряд за принципом: «а у вас негров линчуют!».
Російський опозиціонер Костянтин Боровий, і не тільки він, впевнений, що вбивство Олеся Бузини — справа рук ФСБ.

«У мене немає сумнівів, що вбивство Бузини — справа рук російських спецслужб. Це їх почерк, їх технологія. Мета — дестабілізувати ситуацію всередині Києва, дискредитувати офіційну владу України. Росію очолює колишній керівник ФСБ, професійний чекіст. Усі зовнішні і внутрішньополітичні дії Путіна завжди мають провокаційну, спецслужбістську складову. Замовник тут один — Кремль», — упевнений він
Крім того, він пояснив, чому в Україні почали вбивати тих, що «були маргіналами і ні на що не впливали».

«Ті, хто впливає, — олігархи і екс-регіонали, — Кремлю ще знадобляться, їх можна «ефективно використовувати». Хто отримує вигоду після таких гучних вбивств? У тому числі самі регіонали, як не цинічно це звучить. Тому що є привід кричати, мовляв, офіційний Київ почав розправлятися з опонентами. Повторюю: вбивство і Бузини, і Калашникова — професійна провокація Кремля для дестабілізації Києва та підриву довіри до офіційної української влади».

Як показують подальші події, пов’язані з розслідуванням цієї справи, з такою версією категорично не погодилося українське МВС.
18 червня прокуратура Києва, спільно з міліцією, затримала двох підозрюваних у вбивстві Бузини. Це Андрій Медведько (27.09.1989 р. н.) та Денис Поліщук (14.06.1990 р. н.). Обидва — жителі Києва.

Андрій Медведько — відомий у Києві активіст об’єднання націоналістів «С14», майданівець. Балотувався до Київради по мажоритарному округу від «Свободи». У 2014 році він служив у зоні АТО в складі батальйону МВС «Київ-2».

Командир батальйону «Київ-2» Богдан Войцеховський був здивований звинуваченням одного зі своїх екс-бійців у причетності до вбивства Бузини. Войцеховський підкреслив, що екс-боєць спеціалізувався як сапер і був хорошим підлеглим.

«На нього можна було покластися, і я готовий був з ним служити й надалі. По службі можу його характеризувати тільки з позитивної сторони, — заявив комбат. — Андрій Медведько перейшов від нас 4-5 місяців тому. Він хотів воювати, а у нас тоді були більш міліцейські функції. Разом із ще кількома хлопцями він перейшов в спецпідрозділ «Гарпун», сформований на базі Київського обласного управління МВС».

Денис Поліщук — ще один київський активіст, брав участь в акціях проти незаконних забудов у Києві. Також учасник АТО: був керівником взводу в 54-й розвідбригаді.

Вражає оперативність роботи правоохоронних порівняно, наприклад, з розслідуванням не менш резонансної справи з вбивством на Рівненщині відомого громадського діяча Сашка Музичка (Білого), яка схоже, давно вже «заглухла» і зовсім не цікавить високе міліцейське начальство.
Згодом за одного з підозрюваних, Дениса Поліщука, було внесено заставу у розмірі 5 млн гривень За словами адвоката, заставу за нього вніс «небайдужий патріот України». Проте народний депутат від «Народного фронту» Антон Геращенко вирішив розкрити «інкогніто» і написав у Twitter: «5 мільйонів гривень застави за звільнення з-під варти підозрюваного у вбивстві Бузини вніс Тамразов Олексій Гаррійович». (Домашньої адреси та інформації про членів сім’ї, щоправда, не повідомив). Виникає питання: для чого це було зроблено? Тут може бути лише дві відповіді.

1. Щоб представити громадськості чесну та небайдужу людину.
2. Щоб залякати бізнес, який прагне підтримувати революційні українські сили.

Найбільш вірогідною є друга відповідь, оскільки МВС, разом з його очільниками, ні на Майдані, ні після нього ніяких симпатій до цього явища та тих, хто його репрезентує та йому співчуває,не відчувало і не відчуває. Мало того — дедалі частіше доводиться чути, що нинішня влада, разом з МВС та Прокуратурою, — це реінкарнація режиму Януковича у його гіршій формі. І це зовсім не безпідставні твердження. Загалом затримання Андрія Медведька та Дениса Поліщука остаточно розмежувало рушійні сили Майдану та нинішню владу, стало своєрідною точкою неповернення. Тому нині, як ніколи, актуальною є думка про те, що плодами революцій часто користуються негідники.

Чому ж після Революції гідності український народ проміняв «шило на мило», тобто владу Сім’ї, яку очолював Янукович, на владу олігархів?
Сьогодні в Україні, та у світі загалом, величезну роль у формуванні громадської думки, тих чи інших політичних симпатій,грають ЗМІ, а особливо — телебачення. Читачі та глядачі, споживаючи чергову порцію якогось політичного шоу, переважно не усвідомлюють того, що журналіст, який так переконливо, аргументовано та сміливо про щось оповідає, насправді висловлює не точку зору громади і навіть не свою власну позицію, а втілює в життя ту редакційну політику, яку накреслив олігарх — власник певної газети, часопису, радіо- чи телеканалу
Загалом в Україні найбільш впливовими ЗМІ володіють усього 5 олігархічних кланів, а саме:

1. І. Коломойський (А. Садовий).
2. П. Порошенко.
3. Д. Фірташ, С. Льовочкін.
4. Віктор та Олена Пінчуки (Л. Кучма).
5. Р. Ахметов.

Наприклад, перед останніми парламентськими виборами олігархічні ЗМІ дружно та злагоджено, незважаючи на тертя, які існують між їхніми господарями, взялися поливати брудом політсили, які не входять в олігархічний «інтернаціонал». І якщо Радикальну партію Ляшка розхвалювали телеканали Фірташа і критикували телеканали Коломойського, то Правий сектор, навпаки, був у фаворитах ЗМІ Коломойського. Націоналістичний спектр вітчизняного політикуму був представлений радикальною і ворожою до олігархічних структур «Свободою». Тому вона постійно висвітлювалася як суто негативне явище. Крім традиційних ЗМІ, працювали цілі інтернет-портали, які могли писати про що завгодно, але при цьому єдиною метою їх існування було «мочити» «Свободу». У післяреволюційний період безкомпромісна та «ксенофобська» політична сила, завдяки активної участі якої у Революції гідності ліберальні політичні сили змогли дорватися до влади, стала для них не зручна. А найбільше вона заважає олігархам, для яких Майдан став засобом досягнення власних шкурницьких цілей.

Олігархічні ЗМІ також постійно подавали як вождів Майдану політиків, яким в дійсності майданівці лише дозволяли виступати на сцені та озвучувати свою позицію. Причому зазвичай прості люди були неприхильними до цієї позиції, позаяк вона полягала в необхідності домовлятися з режимом Януковича. На хвилі піднесення, й внаслідок інформаційних маніпуляцій та магічної дії «зомбоящика», вищезазначені політики тріумфально увійшли до нового складу Верховної Ради. Проте замість того, щоби розпочинати боротьбу з проросійською п’ятою колоною, а також з беззаконням, корупцією та некомпетентністю на усіх щаблях владної вертикалі, проводити реформи, у першу чергу Збройних сил, вони узялися за підвищення комунальних тарифів до захмарних висот, дерибан грошових потоків, використовуючи напрацьовані Сім’єю корупційні схеми та ліплячи образ ворога з тих українців, які довели свою відданість рідній країні не балаканиною з високих трибун, а реальними вчинками — безпосередньою участю у збройній боротьбі проти російських агресорів на Донбасі.

У жовтні нинішнього року нас чекають вибори до місцевих органів самоврядування, а значить і відповідна обробка з боку олігархічних ЗМІ, щоб переконати читачів, слухачів та глядачів, що насправді жити їм стало набагато краще, навіть якщо вони цього і не усвідомлюють. Тому першочерговим завданням усіх небайдужих українців повинно стали роз’яснення електорату про неприпустимість голосування за олігархів та їхні кишенькові політичні партії, бо це неминуче призведе до ще більшого розграбування країни та подальшого зубожіння десятків мільйонів українців.

Олег Коденчук

Be the first to comment on "Чому влада ліпить з українських патріотів «ворогів народу»?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*