Криза шведського соціалізму

СоціалізмСоціалізм

Швеція відома своїми суперконцернами («Вольво», «Еріксон», «Ікеа», «Сааб») і масштабними соціальними програмами, спрямованими на підтримку незахищених верств суспільства. Частка валового внутрішнього продукту, що витрачається, наприклад, на соціальне забезпечення літніх людей — найвища в світі. Медичне обслуговування — безкоштовне. На фінансування охорони здоров’я витрачається приблизно 80% податків.

Але є й інша статистика. У шведській столиці Стокгольмі 90% померлих кремують, 45% урн родичі не забирають. У переважній більшості похорони проходять «без церемоній». Працівники крематорію не знають, чиї останки конкретно спалюють, бо на урнах — лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань енергію, отриману від спалених урн, за вибором включають в обігрів власного будинку або в систему обігріву міста.

Відсутність похоронних церемоній — це лише частина загальної тенденції обривання чуттєвих та емоційних зв’язків у багатьох шведських сім’ях. Редактор шведського видання Nyliberalen Генріх Бейке, пояснюючи причини явища, відзначає: «Сім’я стала метою атак соціалістів, оскільки за своєю природою виступає організацією, яка є альтернативною до державних інститутів опікунства. Сім’я покликана захищати людину. Коли у неї  виникають проблеми, наприклад відсутність грошей або погіршення здоров’я, людина завжди може звернутися за допомогою до родичів. Шведське держава прагне впродовж десятиліть розірвати ці сімейні відносини і зв’язки, — допомагаючи безпосередньо кожній людині, і таким чином роблячи її залежною від себе».

Завод "Вольво"

Завод «Вольво»

Шведська держава сприймається як одна з найбільш соціалістичних країн Європи та навіть світу. У той же час Швеція є багатою і високорозвиненою країною. Дехто робить цілковито невірні висновки з обох цих фактів. Наприклад, що модель опікунсько-соціальної держави може ефективно працювати. Це не так.

Так само, як і Німеччина, Швеція завдячує своїм теперішнім статусом плану Маршалла та «економічному диву» 1950-х (коли міністром фінансів став Людвіг Ерхард, який, серед іншого, зменшив податки, провів грошову та податкову реформу та відпустив ціни). Шведи також користуються наслідками моделі вільноринкової держави, яку вони мали між 1860 та 1950 роками. За останні 90 років Швеція зазнала найвищого економічного зростання у світі (з однієї з найбідніших країн Європи вона стала надзвичайно багатою). Колись податки в Швеції були нижчими за середні по Європі і навіть у США. Лише у 1950 році рівень податкового навантаження збільшився до цілих 20%  стосовно ВВП. Для порівняння, у 2017 році цей рівень становив вже 44,9%.

1950-1970 роки називають золотим періодом у Швеції, яка була заможною країною, і в той же час до влади в країні прийшли ліві, котрі ініціювали реалізацію широких соціальних програм. Саме на цій основі було придумано поняття «шведська модель». Тобто держава добробуту, яка багата сама по собі і водночас забезпечує високі соціальні стандарти для своїх мешканців. Розподіл та збільшення витрат на соціалку ставав все більш популярним у Швеції, але бюджет не був гумовим. Щоб перемогти на чергових виборах, соціалістам доводилося дедалі глибше залазити у кишені громадян. До 1975 року соціал-демократи підняли податки з 20% до 50%. Найбільше податкове навантаження почалося після 1970 року. У цей час податки збільшувались майже щороку. У 1970-1980 рр. Швеція подвоїла податковий тягар, і держава почала радикально втручатися в діяльність ринку та суспільства. Відсоток працівників державного сектору від загальної кількості працівників збільшився з 20% у 1965 році до 30% у 1985 році. Ще в 1970 році Швеція посіла 4-е місце у світі за рівнем ВВП на душу населення. Внаслідок збільшення соціальних витрат та оподаткування, а також кризи 1980-х років, у 1990 році шведи опустилися до 13-го місця у вищезгаданому рейтингу. Недарма частка державних витрат у ВВП Швеції зросла з 31,4% у 1964 році до майже 70% напередодні кризи.

Стокгольм

Стокгольм

Перерозподіл багатства, чи то через державну власність бізнесу, чи через високі податки, не покращує економіку і не заохочує виробництво. Соціалізм — це правляча еліта, яка контролює плебес, якими б не були наслідки.

Безперечно, розширення соціальних гарантій та державного сектора в безпрецедентних масштабах було б неможливим і не тривало б цілих три десятиліття, якби не динамізм та ефективність шведської економіки, успадкована соціалістичною моделлю від ліберальної економіки Швеції в попередньому столітті. У пересічній західноєвропейській економіці таке швидке зростання соціальних видатків теж закінчилося б катастрофою, але набагато раніше.

Поразка соціалістів була очевидною. Тому після багатьох років панування соціал-демократів на виборах перемогли правоцентристи. Однак на один короткий термін. Їхні реформи були непопулярними. Наприкінці 1980-х років через серйозність ситуації навіть лівий уряд почав відмовлятися від своїх ідей. Податки знову знизили, реформували фінанси, а більшість ринків були лібералізовані. Держава почала продавати акції багатьох компаній та підвищила незалежність центрального банку. Пенсії були знижені та запроваджено приватні пенсійні плани. Після реформ на початку 90-х заробітна плата в Швеції зросла приблизно на 35% за десятиліття.

Як це часто буває, в результаті «затягування пояса» та скорочення державних витрат ліві популісти знову прийшли до влади. Завдяки ним Швеція на початку ХХІ століття досягла астрономічного рівня оподаткування — 56% ВВП. Сума соціальних виплат зросла, обтяжуючи державний бюджет, саме тому соціальні зобов’язання та податки підвищилися до рівня, який фактично зупинив економіку, яка прискорювалася сто років тому. Бачачи економічну стагнацію, шведи знову обрали правоцентристів на виборах 2006 року. Новий уряд розпочав поступове зниження податків, але реформи були недостатньо глибокими. Замість того, щоб прискоритись економіка лише ледь зрушила з місця. Ось чому в 2015 році прийшли до влади соціал-демократи, які почали вирішувати економічні та демографічні проблеми за допомогою масової імміграції.

Соціалісти

Соціалісти

Коли на Близькому Сході та Північній Африці спалахнула міграційна криза, Швеція «прославилася» тим, що прийняла найбільшу кількість біженців у Європі (163 000 шукачів притулку). Влада була рада, що нарешті економіка одержить робітників, яких так не вистачало. У наступні два роки шведи прийняли ще понад 50 000 іммігрантів. Це величезна кількість, враховуючи населення цієї країни (тоді понад 9,5 млн). Уже в 2016 році виявилося, що з новачків лише 0,5% взялися за будь-яку роботу. У 2017 році шведське бюро зайнятості повідомило, що лише 3% нових іммігрантів докладають зусиль для вивчення професії. При цьому майже 22% народжених поза Швеції громадян безробітні. Навіть після 15 років проживання у в країні лише 34% мігрантів мають повну зайнятість.

Тим часом Швеція дещо зменшила приплив іммігрантів, хоча і не повністю зупинила його. Після початкової ейфорії серед шведського уряду та суспільства прийшли роздуми. Опитування з квітня 2018 року показало, що аж 60% шведів виступають за скорочення імміграції. Для порівняння, у 2015 році 63% шведів вважали, що імміграція є корисною для їхньої країни. Тому зміна соціальних настроїв очевидна.

Однак незворотні зміни вже наступили. Нині, завдяки «новим шведам», раніше одномовне шведське суспільство з гомогенною етнічної структурою стало суспільством мультикультурним. І не випадково багато хто з «біженців», які осіли в Австрії, Німеччині, Данії спочатку збиралися саме в Швецію.

Тим часом іммігранти почали втрачати право на житло (кожен, хто шукає притулку, отримав квартиру на 2 роки, за цей час він повинен був стати на ноги і орендувати житло самостійно). Виселення з соціальних приміщень викликало протести, а іммігранти розбили наметове містечко в Стокгольмі. Незважаючи на це, замість протестувальників в соціальному житлі розміщують новоспечених шукачів притулку. Як бачимо, шведська влада має продуману стратегію щодо імміграційної політики .

Іммігранти в Швеції

Іммігранти в Швеції

У іммігрантському середовищі почали виникати небезпечні банди, які беруть під контроль цілі квартали. Проте, як це часто буває, незважаючи на постійне промивання мізків та потоки «толерантної» брехні у мас-медіа, у європейських народів у разі небезпеки починають спрацьовувати свої захисні механізми. У Швеції виникли та почали набирати популярність такі організації, як «Солдати Одіна». Це скандинавська антиімігрантська та антиісламська організація (діє у Швеції, а також у Норвегії, Данії та Фінляндії). Сама назва посилається на часи, коли нормани (вікінги) поклонялися язичницьким богам, таким як Тор або Одін. Саме посилання на язичницького бога може свідчити про слабкість протестантської церкви у Швеції. Ця церква з роками занепадає, зазнаючи секуляризації, і відходить від своїх первісних цінностей. Однак слабка церква, в очах противників іммігрантів та ісламу, безумовно, не є надійною підтримкою проти ісламських фундаменталістів. Чи свідчить це про початок розширення язичницького культу в північних країнах? Це непросте питання. Наприклад, Фейсбук-сторінка фінської філії вищезазначеної організації сподобалась майже 50 тисяч людей, що доводить, що явище вже не є маргінальним.

Швеція все ще залишається багатою і високорозвиненою країною, але її позиції у світових рейтингах постійно падають, і сьогодні важко уявити, що шведи знову можуть стати четвертим найзаможнішим суспільством у світі. Однак багатий досвід минулого довів, що це є вірогідним сценарієм, адже в шведській історії було багато чудових реформаторів. Проблема полягає в тому, що нині шляхетне походження не допоможе у просуванні до влади — необхідно виграти демократичні вибори. А тут, як ми знаємо, неперевершеними фахівцями з політичного популізму залишаються соціалісти.

Ярослав Вербицький

Be the first to comment on "Криза шведського соціалізму"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*