Ким є сучасний росіянин?

З картин Віктора ШелегаЗ картин Віктора Шелега

Сьогодні росіянин є крайнім, цинічним індивідуалістом без своєї країни.

«Антропологічна модель «homo sovieticus» більше не є придатною для аналізу російської душі», — говорить професор Григорій Юдін з Московської вищої школи соціальних та економічних наук у інтерв’ю «Країна наляканих атомів», опублікованому нещодавно у виданні «Новая Газєта». Сьогодні, після першої хвилі політичної трансформації, росіяни належать до провідних світових індивідуалістів.

Пасивність, інфантилізм, патерналізм та «зрівнялівка» «совєтської людини» є запереченням індивідуалістичної етики сучасного капіталізму, яка є дедалі популярнішою в Росії. Більше того, дослідження показують, що Росія є однією з найбільш індивідуалістичних країн у світі. Це пов’язано між іншим з придушенням розвитку демократичних інститутів колективного життя. Від 1990-х років в Росії було створено ліберально-демократичне суспільство, але у скороченому вигляді й без демократії.

homo sovieticus

homo sovieticus

Головним завданням в Росії була побудова ринкової економіки — забезпечення економічного зростання, конкуренції, примушування людей до підприємництва і переконання їх, що ніхто не буде піклуватися ними, якщо вони самі не піклуватимуться про себе. Росіяни знають, що не можуть розраховувати на допомогу, і вони мусять самі себе рятувати.

У Росії бізнес розглядається як протиборство, хоча в розвинених економіках він будується на співробітництві (пошук нової інновації, нової ніші, а не знищення конкурента).

У результаті вийшло радикальне відчуження і відсутність віри в колективні дії. Сьогодні ключовим словом є «атомізація».

«У Росії домінує агресивний індивідуалізм, який живиться страхом і перетворюється на жорстку конкуренцію, повну взаємну недовіру і ворожість, — говорить професор Юдін. — Мета полягає в тому, щоб піднести атомізацію як неминучість. Посил офіційної пропаганди не в тому, що ми живемо в ідеальній країні з бездоганними правителями. Нічого подібного — влада каже нам: «Так, я погана — просто вам буде ще гірше, якщо мене не буде, таке життя. Кожна людина і кожен політик дбає тільки про себе, це людська природа. Колективна дія неможлива. Тому хто б не прийшов замість мене, він буде анітрохи не кращим, тільки він не захоче або не зможе захистити вас від оточуючих. Буде хаос і анархія». Основна емоція, з якою працює пропаганда, — це страх, основний мотив, який вона активує, — пошук захисту».

Популізм

Популізм

У Росії часто колективізмом вважають заздрість, невміння підтримати ініціативу і розвиток іншої людини, зрозуміти їх цінність для себе. Але це якраз проблема відсутності загальної колективної бази. Пересічний росіянин питає себе: «Чому я повинен радіти успіхам когось іншого, якщо кожен сам за себе?». Так само повага до прав інших індивідів з’являється тільки якщо є колективна діяльність щодо захисту загальних прав. Лише в цьому випадку зрозуміло, що від права колективу залежать права одиниці.

Російські еліти не терплять самоорганізації ні в яких формах — вона пригнічується незалежно від того, як налаштовані люди.

Другим ключовим словом є «цинізм», яке найточніше описує повсякденну мораль, спричиняючи те, що розмови про загальне благо стають незручними, часто смішними. Це етичне ставлення є результатом дисбалансу, нерозвиненості колективного життя.

Мислитель, який може допомогти зрозуміти сучасну Росію, — це Томас Гоббс, творець теорії суспільного договору XVII століття. «Між людьми завжди точиться війна, — писав він, — а необмежена центральна влада охороняє їх від них самих і забезпечує безпеку».

Часто говорять про договір, укладений між Кремлем і «населенням»: «населення» віддає частину своїх прав в обмін на стабільність, добробут і геополітичну велич. Цей суспільний контракт мало пов’язаний зі сценарієм Гоббса. Держава є просто найсильнішим гангстером, що має найбільші засоби примусу. Гангстера не можна змусити дотримуватися суспільного договору. «Ми починаємо вірити, що держава дійсно є людьми, які сидять у Кремлі», — говорить Юдін. Це ближче до Дарвіна, ніж до Гоббса.

Томас Гоббс

Томас Гоббс

Тому громадяни починають відчувати цілий набір комплексів, які заважають їм вимагати своїх прав: вони почуваються винними перед державою, тому що не виконують якийсь уявний суспільний договір, не платять податків, дають даішникам хабарі і при цьому сміють вимагати чогось від держави. Чиновники дуже люблять їх за це соромити.

Завдання побудови держави, заснованої на соціальному, справедливому і ефективному суспільному договорі, росіяни не виконали. У даний час, як стверджує московський професор, «їм вдалося побудувати тільки метафору».

Росіянин, цинічний, атомізований, крайній індивідуаліст шукає свою ідентичність. З 2014 року особливо інтенсивно в конфронтації з Україною. Як зазначає Юдін: «У цьому полягає атомізація — коли інститути повсякденного життя є слабкими, легко нацьковувати одних людей на інших».

«Цю цукерку (війну з Україною, — Глобал Аналітик) неможливо жувати нескінченно, — пояснює Григорій Юдін. — Деякий ресурс мобілізації в цій темі ще є — особливо якщо будуть несподівані сюжетні повороти: загострення з Україною або з будь-якою суміжною територією, — і це може на час повернути той же самий ефект. Але зрозуміло, що це холоста ідентичність: звичайно, є люди, які поїхали воювати на Донбас, але всі інші сидять біля телевізорів. Телевізійна солідарність — це сурогат, і з кожним разом його ефект буде дедалі меншим.

Якщо підвищувати ставки, то їх доведеться підвищувати радикально, і питання в тому, наскільки до цього у еліт є готовність. Наскільки вони самі прагнуть цього наркотику народної єдності, цього солодкого почуття, що ми разом проти всього світу, і за нами правда, і ми готові його зруйнувати, нехай пропадає. Негативна мобілізація — сильний засіб, з нього важко злізти».

Григорій Юдін

Григорій Юдін

Об’єднати крайніх індивідуалістів може соціальна нерівність: російські еліти мають стільки грошей, що не знають, що з ними робити, до того ж існує прірва між столицею і регіонами. Дедалі більше росіян запитують себе: «Чому я заробляю менше від інших, невже я гірший?».

У Росії панує переконання в те, що майже всі соціальні ліфти закриті. Переважна більшість готова працювати, але рух вгору заблокований. Також важко змінити систему: багаті росіяни, як правило, є найвищими посадовими особами і не хочуть відмовлятися від влади. Економічна нерівність стає політичною. Саме в цій сфері росіяни можуть об’єднатися, — прогнозує професор Юдін.

Одна з головних тенденцій сьогоднішнього ліберального і постліберального світу — це повернення ідентичності. Якийсь час здавалося, що надходить новий гнучкий світ, де кожен конструює себе сам, обирає собі унікальну ідентичність до вподоби. Але зараз ми бачимо, що у всьому світі люди намагаються повернутися до свого коріння.

Проблема сьогоднішньої Росії втому, що її громадяни не дуже розуміють, в чому полягає сенс, якою є суспільно визнана мета життя. Ініціатива знизу пригнічується, а єдиний зразок, який пропонується, — це підвищення стандарту споживання. Але споживання не дає смислів, заради яких варто було б жити. Тією метою, яку кремлівські правителі підсовують росіянам, є тотальна війна проти України, спрямована на її знищення, бо українці, вигнавши Януковича, вийшли з підпорядкування Москві і хочуть жити своїм власним розумом.

Російський великодержавний шовініст може знести власну бідність, постійне приниження перед «начальством», безперспективність власного нікчемного життя, але тільки не те, що хтось інший сміє прагнути кращої долі. І це зараз є найголовнішою психологічною ознакою сучасного росіянина.

Володимир Паламарчук

Be the first to comment on "Ким є сучасний росіянин?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*