Калінінградська область в російських геополітичних концепціях

КьонігсбергКьонігсберг, Східна Пруссія

Свого часу Східна Пруссія становила трохи менше 8% території Третього рейху і мала порівняно невеликий демографічний і економічні потенціал, але її геополітичне значення було значно більшим. «Розташування Східної Пруссії мало велике військове значення, як для захисту Рейху, так і в разі підготовки агресії. Завдяки своєму географічному розташуванню вона оточувала Польщу з півночі та в той же час загрожувала країнам Балтії», — писав П. Еберхардт. За словами Х. Маккіндера, важливим елементом глобального впливу є контроль над Східною Європою. На початку ХХ ст. він писав: «Той, хто править Східною Європою — панує над Хартлендом, хто панує над Хартлендом — той домінує над Світовим островом, хто домінує над Світовим островом — той володарює над світом».

Завершення холодної війни не тільки потягло за собою соціально-економічні та політичні трансформації в країнах Центральної та Східної Європи, але також спричинило фундаментальні зміни в глобальному і регіональному балансі сил. Втрата Росією статусу світової держави означала необхідність для неї заново визначити пріоритети своєї зовнішньої політики, зокрема в регіоні Балтійського моря. Після розпаду СССР Калінінград (Кьонігсберг) став анклавом, оточеним Литвою і Польщею з доступом до Балтійського моря. Важливо відзначити, що з 2004 року він також є анклавом всередині Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Кьонігсберг

Німецький Кьонігсберг

Геополітичне значення Калінінградській області слід аналізувати через призму ролі Балтійського флоту СССР, для якого ця територія стала його головною базою. Після Другої світової війни регіон Балтійського моря грав стратегічну роль як для НАТО, так і для Варшавського договору. Москва розуміла, що для НАТО в першу чергу були важливими данські протоки. Втрата проток переривала ключовий для НАТО стик між Північною і Центральною Європою. Оволодіння совєтським ВМФ узбережжям західних країн, які мають вихід до Балтійського і Північного морів, створило б відчутну загрозу для північного крила армії НАТО. Тому головним завданням для НАТО було блокування виходу совєтського ВМФ в Північне море і збереження ініціативи в західній частині Балтійського моря. Включення північної частини Східної Пруссії до складу СССР було покликане зміцнити контроль Москви над східною частиною регіону Балтійського моря.

Після розпаду Совєтського Союзу і Варшавського договору російський анклав став відігравати важливу роль під час виведення зі Східної Європи Північної групи військ СА. Результатом цього стала поява великого військового угрупування, яке один час налічувало понад 300 тис. військовослужбовців.

герб

Прусський герб

Країни Балтії переважно розглядають російську приналежність Східної Пруссії як загрозу безпеці та стабільності в регіоні Балтійського моря. Іншої точки зору дотримується влада РФ. На її думку після 1991 року Литва, Латвія і Естонія почали виконувати стосовно Росії геополітичну функцію прибережного бар’єру.

Слід підкреслити, що до недавнього часу питання Калінінградської області не мало ключового значення в російських геополітичних концепціях, що в деякій мірі зрозуміло, бо з точки зору Москви даний регіон був периферійним. Проте це зовсім не означає, що проблеми Балтійського моря і Калінінградського регіону повністю ігнорувалися. Аналізуючи геополітичне значення російського анклаву, можна виділити три основні підходи до цього питання: прозахідний, шовіністичний та самостійницький.

Прихильники першого це, в основному, частина наукової еліти і бізнесу. Західники були особливо впливовими в перші роки після розпаду СССР та домагалися більш тісної економічної співпраці, торгівлі й інвестицій з боку європейських країн. Вони наголошують на необхідності змін в структурі економіки регіону, її модернізації та адаптації до вимог вільного ринку. Західники розглядають анклав з точки зору політичного співробітництва з країнами регіону Балтійського моря, як важливий елемент безпеки в регіоні. Військовий характер анклаву вони сприймають як перешкоду для його розвитку.

Мапа

Мапа Калінінградської області

Західники закликали до скорочення чисельності військ в регіоні Балтійського моря, а також до розширення співпраці з регіональними та субрегіональними структурами (наприклад в рамках Ради держав Балтійського моря).

Прихильники прозахідного курсу дотримуються думки про те, що радикальна економічна реформа повинна бути пов’язана з корекцією статусу анклаву. Вони вимагають не суверенітету, а розширення економічної незалежності. Однак ці вимоги важко реалізувати, тому що путінський режим дедалі більше централізує владу.

Калінінградські шовіністи зосереджені, в основному, в націонал-радикальних та комуністичних угрупованнях, а також серед військового лобі. Основна їхня вимога пов’язана з утриманням в анклаві значного військового контингенту. Особливу увагу шовіністи звертають на той факт, що процес розширення НАТО на держави регіону Балтійського моря поставив під загрозу інтереси Росії і розвиток самого анклаву. Захід вони розглядають як потенційного ворога, який намагається поширити свою сферу впливу за рахунок Москви.

Калінінград

Сучасний Калінінград

Необхідність військової присутності в регіоні шовіністи пов’язують з необхідністю захисту російськомовної меншини в країнах Балтії. Визнаючи важливу роль економічного потенціалу, вони у той же час піддавали критиці функціонування в анклаві вільної економічної зони «Янтар» (1991–2006). На їхню думку, вона служила лише для послаблення російських економічних інтересів і корупції. У той же час вони вважають ЄС інструментом для задоволення німецьких геополітичних амбіцій (наприклад повернення Східної Пруссії до складу Німеччини). На противагу Євросоюзу вони пропонують зміцнення зв’язків з Москвою і збільшення з її боку прямого контролю над Калінінградом. Відповіддю на розширення НАТО на Схід, на їхню думку, має стати зміцнення в анклаві Збройних сил РФ і розширення політичного та військового співробітництва з Білоруссю.

Самостійницькі угруповання в Калінінградській області були особливо активними на початку 90-х років. Вони закликали до зміни статусу анклаву шляхом створення на його території четвертої незалежної балтійської республіки. Основні аргументи на користь радикальної зміни статусу анклаву стосувалися перспектив його соціально-економічного розвитку. На думку самостійників, розширення суверенітету або повна незалежність від Москви повинні привести до більш швидкої модернізації анклаву, збільшення зв’язків з європейською економікою, і тим самим підвищити рівень життя мешканців цього регіону. У переважній більшості самостійницьких геополітичних концепцій відхід Калінінграду від Росії одночасно пов’язаний із зближенням із західними країнами і прищепленням на місцевий ґрунт (звичайно, з урахуванням місцевої специфіки) політичних та соціально-економічних реалій, характерних для Західної Європи.

демонстрація

Першотравнева демонстрація в Калінінграді

Проте самостійницькі прагнення поки що не мають великих шансів на свою реалізацію. Для федеральних властей в Москві будь-яка зміна статусу анклаву, а тим більше його від’єднання — неприйнятно, оскільки це може послужити прикладом для інших суб’єктів РФ. Крім того, Калінінград є базою Балтійського флоту, і його відділення призведе не тільки до ​​втрати портової інфраструктури та берегової лінії, але й до ослаблення геостратегічного положення Росії в Балтійському регіоні. Слід також зазначити, що самостійницький рух донедавна не мав ніякої офіційної підтримки з боку інших європейських країн, які визнавали права Росії на цю територію. Можливо, що після того, як вони усвідомили небезпеку від проведення Москвою вкрай агресивної політики щодо своїх сусідів (перш за все щодо України), європейська позиція стосовно можливого усамостійнення Східної Пруссії зазнає змін.

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Калінінградська область в російських геополітичних концепціях"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*