Занепад Європейського Союзу

Ієронім Босх «Видіння Тундала» (Початок XVI ст.)Ієронім Босх «Видіння Тундала» (Початок XVI ст.)

Демографічні перспективи

Загальне зростання населення в країнах ЄС дуже низьке по відношенню до середньосвітового, а особливо країн Азії, Латинської Америки і Африки. У результаті відносний людський потенціал населення Європейського Союзу знижується.

Народонаселення нашої планети подвоїло свою кількість між 1960 і 2000 роками, в той час як число жителів ЄС збільшилася ледве на 20%.

Навіть розширення Євросоюзу нічого не поліпшує, бо долучаються країни зі старіючим населенням або негативною демографічною динамікою. Таким чино в ЄС немає ніяких шансів наздогнати темпи зростання світової людності. У 2050 році населення ЄС-28 наблизиться до 517 млн, у той час як народонаселення Землі вже досягне 9,7 млрд осіб.

Об'єднана Європа

Об’єднана Європа

Поріг заміни поколінь в Європейському Союзі, беручи до уваги дуже високий рівень сфери охорони здоров’я, становить 2,1 дитини на одну жінку. У 2013 році сумарний коефіцієнт народжуваності в ЄС-28 був значно нижчим: 1,6. Таким чином, образно кажучи, не вистачає «0,5 дитини» на жінку, щоб досягти порогу заміни.

Дуже ймовірно, що ЄС майбутнього  буде найстарішим суспільством в світі, розвиток якого постійно гальмуватиметься зменшенням чисельності економічно активного населення і труднощами з фінансуванням пенсій. ЄС буде характеризуватися негативним природним приростом, знелюдненням багатьох регіонів та напруженістю між іммігрантами та корінним населенням.

Економічні перспективи

На перший погляд Європейський Союз є найбільшим спільним ринком в світі. Кожне його розширення автоматично підвищує сукупний ВВП. У 2013 році ВВП ЄС (за паритетом купівельної спроможності) склав 13 067 млрд, у той час як ВВП двох інших великих економічних потуг був меншим: 12 517 млрд у США і 3 476 млрд в Японії. Це робить ЄС привабливою економічною зоною, про що передусім свідчить його перше місце за обсягом прямих іноземних інвестицій на своїй території.

США

США

Проте останні три розширення щоразу були пов’язані з вигодами для бідних країн, показники яких перебувають нижче середнього по ЄС. Наступні розширення, які також принесуть користь лише найбіднішим країнам, є частиною нової геополітики Європи, визначеної у географічному контексті. Проте європейській громадськості важко пояснити в який спосіб приєднання бідної країни сприятиме збагаченню Євросоюзу в цілому. Тим більше, що цифри показують протилежне. У 2008 році ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності), розрахованої для групи ЄС-25 був на 11,4% нижчим, ніж ВВП старого ЄС-15. Розрив між Європейським Союзом і Сполученими Штатами — вже досить значний — навіть поглиблюється. У 2013 році ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) в ЄС-28 склав 25 710 евро, в той час як в США — 39 550 євро, а в Японії — 27 310 євро.

У 2014 році жодна з нових держав-членів (що входять в Євросоюз із 2004 року включно) не перевищила середній показник по ЄС-28 з точки зору багатства.

Озираючись назад, ми спостерігаємо відносне послаблення економічної значущості ЄС-28 в світі.

Японія

Японія

Ринок праці також зазнає змін. З початку століття безробіття в ЄС-28 ніколи не опускалася нижче 7%. До 2013 року воно було на середньому рівні 9%. У той же час в США — 6,4% і в Японії — 4,7%. Тому Євросоюз зазнає труднощів у боротьбі з негативними тенденціями в сфері зайнятості, незважаючи на сприятливі умови для економічного зростання. Масове безробіття і постійне безробіття — це два явища, які, здається, ще не набули в ЄС загрозливого характеру. Проте найбільше занепокоєння викликає той факт, що економічно активним європейцям дедалі важче знаходити роботу.

Стратегічні перспективи

На веб-сайті Європейської служби зовнішніх справ у 2014 році з’явилася така інформація: «Від часу створення в березні 2002 року Поліцейської місії ЄС в Боснії і Герцеговині в рамках загальної політики безпеки і оборони було розпочато 30 акцій та цивільних і військових операцій». Проте від 2003 року ЄС було проведено тільки 9 військових операцій. Більше того, ці операції, як правило, були пов’язані з діяльністю НАТО та ООН.

Рішення про інтервенцію в Лівію (2011) в рамках операції EUFOR-Libia було скасоване через відсутність «зеленого світла» від ООН. При цьому США та Росія санкціонують застосування сили без тих запобіжних заходів, яких дотримується Європа. Крім того, число військовослужбовців, які беруть участь у військових операціях в ЄС залишається скромним, між 400 і 7000, в залежності від місії і періоду, що є значно нижче цільового показника, оголошеного Європейською Радою, який становить 60 000 осіб. На даний момент у військовій сфері ЄС відчувається нестача людських і технічних ресурсів, але, перш за все, політичної волі.

Країни-члени НАТО

Країни-члени НАТО

Варто відзначити, що 22 з 28 держав-членів належать до одного з найсильніших стратегічних союзів світу — НАТО, який переміг в холодній війні та домінував в наступних десятиліттях, про що свідчить розширення Північноатлантичного альянсу у 1999-му, 2004-му і 2009 роках. З іншого боку, хоча відносини між структурами ЄС і НАТО є гарантією безпеки, але в той же час і чинником, який утримує ЄС від самостійних дій.

Маастрихтський і Лісабонський договори визначають спільну оборонну політику під егідою НАТО. Тому ЄС повинен дотримуватися зобов’язань, що випливають з Північноатлантичного договору, який для держав, котрі є його підписантами залишається «основою їх колективної оборони і форумом для його реалізації». (Договір про Європейський Союз, ст. 42, §7). Якщо інтерпретувати буквально, то дане формулювання забороняє будь-яку європейську ініціативу в галузі оборони.

Крім того, стратегічні суперечності, які найбільше впливають на ЄС мають психологічне коріння. Після двох світових воєн європейська структура була побудована на пацифістській основі. Прагнучи до «вічного миру» між своїми членами, Європейський Союз був створений як організація soft power («м’яка сила»). З цієї причини протягом тривалого часу ЄС відмовлявся наслідувати модель, в якій держави-учасники міжнародних відносин чітко окреслюють своїх ворогів і визначають реальні стратегії. ЄС в основу своєї політики поклав добровільне заперечення політики сили. З точки зору онтології, Євросоюз не має ніякого реального бажання влади. Коли виникає конфлікт біля кордонів об’єднаної Європи Брюссель найчастіше розпочинає нескінченні дискусії, а потім з великими труднощами «народжує» якусь декларацію, яка зводиться до найменшого спільного знаменника пропозицій країн-членів. Деякі з них сподіваються, що Вашингтон зможе втрутитися замість ЄС.

Вашингтон

Вашингтон

Європейському Союзові бракує — і, ймовірно, бракуватиме щоразу більше — військових засобів, а також європейської оборонної промисловості, щоби він міг стратегічно визначитись. Економічна криза 2008 року прискорила скорочення оборонних витрат держав-членів. У 2010–2013 рр. їх військові бюджети були зменшені на 10%. Лише Велика Британія досягла в 2014 році 2% ВВП на оборону. П’ять членів виділили для цієї мети від 1,5% до 2%, в тому числі Франція 1,54%. Сім членів призначили від 1% до 1,5%, в тому числі Німеччина 1,1%. Решта країн витратили нижчу суму. У результаті європейська промисловість, раніше відома своїм виробництвом зброї, дедалі більше зосереджується на створенні продукції для цивільних потреб, тим самим ризикуючи втратити ноу-хау і експертів. Якщо ця тенденція збережеться, то члени ЄС обмежаться закупівлею військового устаткування США.

Таким чином Європейський Союз поступово рухається до занепаду через демографічні, економічні та стратегічні причини. Цей процес вже йде, і все вказує на те, що криза 2008 року відіграла в ньому роль прискорювача.

Тарас Осадчий

 

Be the first to comment on "Занепад Європейського Союзу"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*