«Друзі Путіна» та їхня діяльність на Заході

55555

Загальновідомо, що нині образ Росії в західному світі дуже поганий. Вважається, що ця країна на даний час не має друзів в об’єднаній Європі, але це не зовсітак. У Європейському Союзі є як окремі політики,так і політичні сили, яким імпонує рішучість, агресивність і антиамериканізм Путіна. Москва приділяє цим силам увагу, вважаючи їх своїми агентами в самому серці Європи.

Європейські «дисиденти»

Друзів Путіна можна розділити на кілька категорій. Наприклад, до нього відчувають симпатію не тільки маргінальні політичні сили, але також деякі поодинокі європейські лідери. Серед них — президент Чехії Мілош Земан. Цей контроверсійний діяч виступає за те, щоб ЄС не допомагав Україні, на території якої, за його словами, відбувається громадянська війна, щоб не зіпсувати відносин з Росією. Насправді ця позиція аналогічна тій, яку висловлює Кремль. Крім того, в розпал кризи на Донбасі М. Земан запросив Путіна відвідати Чеську Республіку.

Тим не менше, питання про те, наскільки Земан є ідеологічним путіністом залишається без відповіді. Слід зазначити, що занадто конструктивна позиція президента Чехії щодо Росії продиктована не стільки симпатією до російського лідера і до режиму, ним створеному, але простою так званою realpolitik, тобто чисто прагматичною політикою. На усі закиди Земан відповідає, що його мета — нормалізація чесько-російських торговельно-економічних відносин. А цим відносинам зараз дуже шкодять санкції проти Росії, які застосовують ЄС і США.

Інший симпатик путінської Росії — прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який своїми діями накликає на себе багато критики з Брюсселя. Цей політик відомий своєю схильністю до авторитарних тенденцій, які проявляються у намаганнях в різний спосіб обмежити свободу в своїй країні (наприклад свободу преси), що змушує об’єднану Європу турбуватися про рівень демократії в цій державі, яка входить у склад Європейського Союзу. Тим не менш, прихильність Орбана до Росії теж в першу чергу пояснюється не близькістю світоглядних цінностей, а економічними інтересами. До того ж є підстави вважати, що Путін пообіцяв Орбану «віддати Закарпаття» у разі дезінтеграції України, як він дещо раніше пропонував полякам Галичину. Щоправда, останні обіцянками Путіна, схоже, не спокусилися.

У лютому 2015 року Путін відвідав Угорщину з офіційним візитом, у ході якого була укладена важлива угода, котра мала продемонструвати особливу прихильність Москви до Будапешта. Насамперед тут слід зазначити, що свого часу Угорщина була названа партнером проекту газопроводу «Південний потік», але в кінці минулого року Росія відмовилася від нього через розбіжності з ЄС. Москва не захотіла прийняти вимоги Європейського Союзу, спрямовані проти енергетичної монополії (наприклад, відповідно до Третього енергетичного пакету, постачання і адміністрування інфраструктурою не повинні перебувати в руках одного власника). Врешті решт, Росія звинуватила ЄС у неправомірному тискові, а за крах проекту зробила відповідальною Болгарію, яка нібито піддалася цьому тискові. Разом з тим було також оголошено про аналогічний проект, до реалізації якого буде залучено Туреччину, котра не є членом Європейського Союзу. Серед постраждалих через це рішення ЄС також опинилася і Угорщина.

Тепер, прибувши до Будапешту, Путін спробував включити Угорщину в новий, турецький варіант проекту «Південний потік». Орбан привітав таке рішення, зазначивши, що для його країни це є важливою інвестицією. Угоді не зашкодило навіть те, що Угорщина в реверсному режимі постачає газ в Україну, проти чого досить різко заперечує Росія. Путін просто закрив на це очі.

Це не єдиний красномовний приклад угорсько-російського економічного співробітництва. Слід нагадати, що ще до Будапештського договору з Москвою про взаємодію в справі розвитку ядерної енергетики, у грудні минулого року, з російським концерном «Росатом» було підписано угоду про будівництво двох нових блоків для єдиної в Угорщині Пакшської АЕС. Москва також повинна надати Будапешту кредит у 10 млрд євро для втілення цього проекту в життя.

Тим не менш, вказаний проект, який передбачає збільшення потужності угорської атомної електростанції, також привернув увагу Європейського Союзу. Відповідні структури ЄС ініціювали оцінку цієї угоди для того, щоб з’ясувати, чи відповідає вона загальним принципам єдиної європейської політики.

Повертаючись до турецької теми проекту газопроводу, варто відзначити, що газ з цієї території до Європейського Союзу повинен надходити через Грецію. Це ще одна країна, яка не приховує своїх симпатій до Росії. Після останніх виборів у Греції проросійські настрої там лише зростають. Адже вибори там виграла коаліція СІРІЗА, яка встигла спровокувати гостру конфронтацію з Брюсселем. Новий уряд, по суті, припинив проведення політики жорсткої економії (яка була важливою вимогою для надання Греції фінансового плану відновлення). СІРІЗА явно випробовує терпіння ЄС (зокрема Німеччини та Франції). У ЄС дедалі більшої популярності набуває думка, що фінансова допомога цій країні має бути припинена, але без вимоги покинути зону євро. У такій ситуації Афінам буде необхідно шукати інші джерела порятунку для своєї нездорової економіки. Серед країн, до яких греки можуть звернутися в цьому випадку, є і Росія. Особливо якщо Москва готова обговорити можливість виділити Греції допомогу.

Армія маргіналів

Також є інші політичні сили, які, щоправда, не мають істотного впливу на національну та європейську політику, але із захопленням дивляться на Путіна і гаряче схвалюють його принципи керування.

З цих сил особливо треба виділити французькій Національний фронт та його лідерку Марін Ле Пен. Ця політична діячка не приховує своїх симпатій до російського лідера. В інтерв’ю Euronews вона розповіла, що «частково погоджується з поглядом Путіна на економіку» і зазначила, що «він зміг повернутися великій нації гордість і радість життя». У цьому інтерв’ю пані Ле Пен також старанно повторює усі російські ідеологічні штампи, які прикривають агресію Росії на українському Донбасі.

Проте позитивне ставлення лідерки Національного фронту до російської влади пояснюється не стільки особистими симпатіями до російського лідера, скільки солідною матеріальною підтримкою, яка надходить з Росії. Наприклад, єдиною установою, яка погодилася надати цій політичній силі кредит, котрий сягнув 9,4 млн євро, був чеський банк, пов’язаний з Росією.

В інших європейських країнах Росія також підтримує відносини з подібними політсилами, які представляють крайні політичні течії, причому як праві, так і ліві. Відповідно до публікації в журналі Newsweek, незважаючи на значні відмінності, нові друзі Путіна в Європі мають два ключових атрибути — презирство до Європейського Союзу і ненависть до США. Іншими словами, почуття, які притаманні й нинішньому політичному режимові в Росії.

Серед так званих друзів Путіна в Європі можна назвати болгарську націоналістичну партію «Атака», угорський Йоббік, Австрійську партію свободи, Британську національну партію та Партію незалежності Великої Британії, основною ознакою яких є євроскептицизм,та інші подібні політичні сили. Більшість з цих партій не може похвалитися великими досягненнями у політичному житті, але слід відзначити, що їхня популярність потроху зростає. Вони збирають дедалі більше так званих протестних голосів, які належать виборцям, незадоволеним ЄС або національними урядами.

Загалом сучасні європейські псевдоправі сили чимось нагадують комуністичні партії західноєвропейських капіталістичних країн другої половини ХХ століття, які жили на подачки з Москви та створювали видимість існування на Заході «людей доброї волі», готових зраджувати інтереси своїх країн на догоду СССР. Адже справжні європейські праві не можуть поділяти цінності азіатської Москви, виступати одним фронтом з лівими, які теж гаряче підтримують Путіна. Свого часу для знищення націоналістів у Європі транснаціональне лобі витратило величезні гроші: праві партії розколювали, дискредитували, вбивали їхніх лідерів, як от Йорга Гайдера в Австрії. Тому нинішні пропутінські праві — це такі собі симулякри, сенс існування яких полягає в дискредитації правих ідей.

Загалом не секрет, що прості європейці у своїй переважній більшості ставляться до росіян, м’яко кажучи, прохолодно. Це яскраво засвідчує ситуація на курортах, де проявляється ментальна глибинна різниця між народами Європи і Московії. Нещодавно навіть з’явилися туристичні тури для громадян європейських країн з поселенням в тих готелях, де немає росіян. І таки тури користуються величезною популярністю.

А от любов до Путіна деяких європейських політиків, як зазначалося вище, купується за гроші. Цілком можливо, що вони є маріонетками, яких в обійми Москви штовхають якісь інші сили — «ляльководи світової закуліси».

Варто згадати ще таких друзів Путіна, як Ангела Меркель та Франсуа Оланд, які, проте, позиціонують себе симпатиками України. Саме Франція та Німеччина перешкоджають Україні інтегруватися до євроатлантичних структур, тим самим залишаючи її на самоті із російськими агресорами. При цьому вони закликають українців не чинити спротив Путіну, дотримуватись Мінських угод, які Росія постійно порушує, тобто ведуть подвійну гру.
Майстри іміджу

Також не варто забувати, що Росія намагається відстоювати свої інтереси і представляти свою позицію в Європі не тільки розвиваючи зв’язки з різними підозрілими політичними силами, але також рекламуючи себе за межами країни за допомогою усяких PR-кампаній. Для цього були найняті відомі в даній області компанії, які покликані сформувати позитивне ставлення до Росії в західному світі. Про вищезазначене йдеться в одному з нових звітів Corporate Europe Observatory.

У дослідженні наголошується, що в різні періоди російський імідж у Європі, а також у світі, поліпшували такі компанії, як Ketchum, GPlus, Brunswick, Hill&Knowlton та Weber Shandwick. Підготовкою інформаційних матеріалів, які поширюються радіостанцією «Російська служба новин», також займається Інститут демократії та співробітництва, який знаходиться в Парижі. Цей орган був створений Росією як експертна установа, чия задача — бути голосом Кремля у Франції.

Усі ці інституції взаємодіють з Москвою із різною інтенсивністю та ефективністю. Наприклад, російська державна компанія «Газпром» розірвала контракт з американською Ketchum після того, як в список санкцій США потрапило її дочірнє підприємство «Газпромбанк». А ще в 2007 році впливовий журнал Time оголосив Путіна людиною року.

Компанія Brunswick займалася інформаційною підтримкою та просуванням в мас-медіа проектів газопроводів «Північний потік» і «Південний потік», а Weber Shandwick відповідав за інформування та лобіювання сочинської Олімпіади.

Тим не менше, згідно з даними зазначено вище звіту, найбільш широко і активно відбілюванням іміджу Росії загалом, і корпорації«Газпром» зокрема, займається компанія GPlus, яка вважається однією з найвпливовіших лобістських фірм в Європі.

До речі, у доповіді Corporate Europe Observatory згадується, що останнім часом навіть найбільш просунутим компаніям, котрі займаються зв’язками з громадськістю, стає дедалі важче представляти інтереси Росії. З одного боку, це відбувається внаслідок загального погіршення образа Росії в західному світі, з іншого — через негнучкість Кремля. В доповіді цитуються слова колишнього спеціаліста фірми GPlus Ангуса Роксбурга: «Кремль хотів, щоб ми тільки допомагали поширювати інформацію, але ні в якому разі не інтерпретували її».

Висновки

ЄС спочатку задумувався як спілка вільних європейських націй, а не «глобалізована європейська комуналка», де тон задають найбільші та економічно найпотужніші країни, такі як Франція та Німеччина. Зараз Путін вміло грає на речах, які дійсно не подобаються європейцям. Він виступає в образі антиглобаліста, захисника традиційних християнських цінностей, який не схвалює сексуальних збочень, та налаштований проти неконтрольованої міграції. Інша річ, що все це лицемірство. Те, що Путін не пропонує ніякої альтернативи тому станові речей, який склався в Європі, добре знають його європейські друзі, особливо ті, які називають себе правими. Їм добре відомо, що нинішня РФ це примітивна напівфеодальна держава з низьким рівнем життя, з енергозатратною та неефективною економікою. Усе, що є в Росії сучасного та передового, узяте із Заходу.
Що не кажи, але для Москви Європа важлива. З цієї причини Кремль шукає (і знаходить) тих, хто буде захищати його інтереси в Європі. Але якщо придивитися, то агенти Кремля — це маргінали на європейському політичному полі або граничні прагматики. Саме з ними нинішньому російському режиму найлегше знайти спільну мову, тому що такі сили зазвичай дуже неперебірливі у виборі союзників. Якщо сформулювати коротко, то політика, яку нині проводять європейські псевдоправі, це політична проституція в чистому вигляді (no money — no friends).

Кремль розраховує на перемогу таких сил, тому що вони гарантують йому допомогу в новітній холодній війні. Тріумф проросійських екстремістських сил означатиме колапс ЄС, а також НАТО, як організацій, заснованих на принципах солідарності. Крім того, realpolitik дозволяє ігнорувати голоси невеликих і слабких країн в глобальній політичній грі.

Наразі Росія прагне вести переговори з кожною впливовою європейською державою окремо, утворюючи вигідний для себе «новий світовий порядок» в придуманому нею «багатополярному світі».

Нині в Росію надходять величезні гроші з Німеччини, Франції, Великої Британії, Голландії. Це російські капітали, які знаходяться в офшорах в Нідерландах або на Віргінських островах і повертаються в РФ у різних формах, наприклад під виглядом інвестицій. Росія також є величезним ринком збуту для західноєвропейських товарів. Це дві причини, через які Західна Європа займає надмірно конструктивну позицію щодо російської агресії проти України. Натомість здорові сили Європи: Польща, Румунія, Хорватія, країни Балтії та Скандинавії знають справжню ціну Росії. Більшість з них пережила комуністичні експерименти та совєтський диктат. Як випливає з аналітики американської приватної розвідувально-аналітичної організації «Стратфор», саме на ці країни США можуть зробити ставку з огляду на майбутнє геополітичне переформатування Європи.
Україна повинна скористатися цим геополітичним розкладом і активно вести в світі власну політику. З часом слід нарешті ініціювати у Східній Європі формування Балто-Чорноморської Вісі — союзу таких країн, як Україна,, Словаччина, Білорусь та держави Балтії.

55555

Артур Новицький

Be the first to comment on "«Друзі Путіна» та їхня діяльність на Заході"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*