Для чого Росія роздмухує сирійський конфлікт?

images

Причини війни в Сирії

З кінця 2010 року по світові прокотилася низка повстань в азіатських і африканських країнах, які отримали названу «Арабська весна». Пізніше ці повстання стали переростати в більш серйозні конфлікти: в якихось державах відбувалася зміна урядів, а в якихось спалахувало полум’я війни. Наслідки вищезазначених подій мають значення не тільки для країн, в яких все це відбувається, але також і для великих гравців на світовій карті: США, ЄС, Китаю, Росії і т. д.

Одне з таких повстань почалося з масових хвилювань і заворушень в Сирії, які восени 2011 року переросли у збройне протистояння, котре вилилося в громадянську війну. Основними причинами війни стали такі хронічні проблеми Сирії, як невдоволення населення соціально-політичною системою та правлячою партією Баас, а також — авторитарним правлінням Асада. Крім цього, населення роздратоване домінуванням алавітів у владних структурах (правляча еліта належить до цієї нечисленної громади, тоді як більша частина населення Сирії є сунітами), корупцією у вищих ешелонах влади.

Деякі джерела вважають, що зростання чисельності населення в містах в результаті посухи і наплив біженців з сусіднього Іраку збільшили напруженість у містах і сприяли збройному конфлікту.

Таким чином громадянська війна в Сирії являє собою безперервний внутрішній багатосторонній збройний конфлікт між урядовими військами і бойовиками сирійської опозиції. Також існує і третя сторона конфлікту, а саме курди, котрі ведуть боротьбу, як з урядовими військами, так і з бойовиками опозиції. В рядах опозиції воюють найманці з різних країн світу. На боці уряду у війні беруть участь члени ліванської організації «Хезболла» та іракські бойовики.

Війна в Сирії, яка триває вже понад два роки, залишається темою світових новин. Що не поділили влада і опозиція, кого підтримують світові лідери і чим загрожує обернутися ситуація, — в огляді ключових моментів сирійського конфлікту.

Чим незадоволена опозиція

Виступи сирійської опозиції почалися наприкінці лютого 2011 року під гаслом зміни конституції і скасування однопартійної системи, при якій влада належить партії Баас на чолі з президентом Башаром Асадом. Через місяць зазвучала вимога про його відставку, що стало головною умовою опозиціонерів для початку переговорів з врегулювання ситуації.

Представник Сирійської вільної армії (збройне крило сирійської опозиції) Фахд аль-Масрі: «Нам необхідна допомога, щоб ми могли повалити нинішню владу і позбутися екстремістських угруповань. Ми проти тероризму, проти масової різанини. Ми не хочемо вбивати людей, які підтримують уряд, тому що вони сирійці. Ми вважаємо, що екстремістам не місце в нашій країні. Після того як піде президент Асад, у Сирії не буде місця ісламізму».

Що каже влада країни

За словами влади Сирії, вона веде боротьбу з міжнародними терористичними угрупованнями, які отримують підтримку з-за кордону.
Президент Сирії Башар Асад: «Усі ті проблеми, з якими ми зараз стикаємося, пов’язані з питаннями безпеки, вирішити їх можна, тільки перемігши тероризм. Тому якщо ми переможемо в народній війні, то Сирія зможе протягом декількох місяців подолати цю кризу».

Про свою підтримку сирійської опозиції, яка в листопаді 2012 року об’єдналася в Національну коаліцію сирійських революційних і опозиційних сил (НКСРОС), оголосили США, Туреччина, а також Франція, Велика Британія і більшість країн ЄС. Саудівська Аравія, Катар та інші арабські країни Перської затоки вважають НКСРОС «законним представником сирійського народу». Саме вони надають основну матеріальну і технічну допомогу опозиціонерам, покладаючи на правлячий режим всю провину за конфлікт, який забрав, за оцінками ООН, вже понад 100 тис. життів.
Новий виток конфлікту виник в серпні 2013 року, коли ЗМІ повідомили про масштабне застосування сирійськими військами хімічної зброї в околицях Дамаска. Жертвами атаки стали, за попередніми даними, понад 600 людей. Коаліція національної опозиції Сирії стверджує, що число жертв могло досягти 1,3 тис. осіб. Після інциденту сторони конфлікту неодноразово заявляли про свою непричетність, звинувачуючи у трагедії опонентів. У Дамаск їздили інспектори ООН, щоб зібрати необхідні аналізи і біологічні зразки. Ймовірне використання хімічної зброї розв’язало світову дискусію про необхідність початку військової операції в Сирії.

Президент США Барак Обама: «Після Іраку люди дуже серйозно ставляться до звинувачень з приводу зброї масового знищення, і до того, наскільки точна подібна інформація. Я не зацікавлений повторювати ті самі помилки, які були допущені розвідкою. Але маючи достовірну інформацію, я можу сказати з упевненістю, що хімічна зброя була використана».

І знову Сирія опинилася в заголовках світових новин: десятки тисяч біженців пускаються в небезпечну подорож до берегів Європи. Західні політики зіткнулися з ще одним наслідком своєї нерішучої політики, котра не зуміла зупинити конфлікт, через який вже 250 тис. осіб загинуло і ще 11 млн позбулося даху.

Асад виростив ІДІЛ

З перших днів революції Асад і його апарат послідовно сприяли розквіту джихадизму. Політика допомоги джихадистам і підбурювання їх, а також маніпулювання ними в інтересах Дамаска, — це стара сімейна практика Асадів, яка застосовувалася принаймні з 1990-х років.
Випустивши на свободу в’язнів-алькаїдівців в 2011 році, Асад спровокував поширення у себе в країні потужного ісламістського руху, до якого увійшли також організації, афілійовані з «Аль-Каїдою». За потурання Асада ІДІЛ зміцнів і перетворитися на міжнародний рух «Халіфат».
Паралельно режим Асада проводив послідовну політику навмисного масового знищення мирного населення: спочатку шляхом авіанальотів і використання балістичних ракет, потім застосовуючи бочки з вибухівкою і, як багато хто стверджує — хімічну зброю.
Башар Асад зробив масовою практику катувань в ув’язненні, а на беззахисних співгромадян, які залишилися на волі, обрушував середньовічні покарання, такі як тривалі облоги десятків міст.

Таким чином цей союзник Росії «зачищає» свій власний народ і грубо порушує резолюції Радбезу ООН. За деякими джерелами, саме Асад несе відповідальність за 95% жертв серед мирних жителів.

Безперечно, ІДІЛ — могутній супротивник і боротися з ним необхідно, але небезпеки, що ІДІЛівці в недалекому майбутньому почнуть наступ на Дамаск, немає. «Аль-Каїда» теж не послаблює натиск і являє собою більш довгострокову, ніж ІДІЛ, загрозу. Але, в кінцевому рахунку, головною причиною сирійського кризи є Асад і його режим.

Величезну роль у даному конфлікті зіграли і соціальні мережі. Так приблизно за місяць до початку заворушень у Facebook була створена група «Сирійська революція-2011», яка закликала до «Дня гніву» в Сирії проти президента країни Башара Асада. Перша дата для даної політичної акції була призначена на 4 лютого. Після початку повстання сирійська влада звинуватила адміністрацію Facebook в тому, що вона блокувала сторінки прихильників президента. Деякі сирійські користувачі Facebook наводили статтю в британській газеті The Telegraph, згідно з якою «сирійських опозиціонерів катували для того, щоб отримати паролі до сторінок соціальних мереж».

Наприкінці вересня 2013 року була створена Ісламська коаліція, яка відкинула верховенство НКСРОС, котру Західний світ вважає легітимним представником супротивників режиму. 13 бригад збройної опозиції вийшли зі складу Сирійської вільної армії і сформували свій власний військовий альянс. Серед них — філія Аль-Каїди в Сирії — Джабхат ан-Нусра, і три формування Сирійської вільної армії — Ліва а-Тавхид, Ліва аль-Іслам і Ахрар аш-Шам. Усі вони отримували військову допомогу від США. Командири ісламістів випустили спеціальне комюніке в якому повідомляється:

«Сирійська Національна Коаліція нас не представляє, так само як і ми не визнаємо її повноважень. Ми закликаємо всі цивільні й військові групи об’єднатися на ясній ісламської основі, що базується на шаріаті, який є єдиною основою законності».
Ісламська Коаліція відкидає будь-яку західну допомогу і веде пропаганду проти колишніх союзників.

Російська інтервенція в Сирії

На тлі всього цього хаосу Росія починає вже другу за півтора року наступальну військову операцію за межами своїх кордонів. Всього за три тижні Москва відправила на північний захід Сирії 28 бойових літаків, 14 вертольотів, десятки танків, системи ППО, а також 2000 військових.
Заяви Росії про те, що її війська перебувають на території Сирії тільки для того, щоб боротися з ІДІЛ слід сприймати з неабиякою часткою скепсису. Дійсно, «Аль-Каїда», ІДІЛ та інші організації того ж штибу є сильними гравцями на сирійських підмостках, але все ж огульні твердження Москви явно не відповідають дійсності.

Крім демонстрації сили і спроб повернути собі вплив на Близькому Сході, інтервенція Кремля підвищує ціни на нафту, а це приведе до збільшення доходів в бюджет Федерації, — вважають експерти. Зростання, яке почалося нещодавно, є похідним від російських військових операцій в Сирії, — відзначають аналітики. Низька ціна на нафту неабияк дошкуляє Кремлю, що доводить заява про намір росіян розпочати важливі переговори з іншими її виробниками, і це проливає абсолютно нове світло на військовий союз Росії, Сирії, Іраку та Ірану.

«Хоча Сирія не є великим виробником нафти, проте багатьох інвесторів непокоїть загроза розповсюдження конфлікту на сусідні країни, особливо на Ірак і Саудівську Аравію», — пояснюють експерти Commerzbank.

Саме динаміка нафтових цін змусила спостерігачів констатувати, що на додаток до багатьох інших цілей втручання в Сирію є стратегічним елементом гри Росії, яка має на меті підняти ціни на цей енергоносій. Такої думки дотримується, серед інших, журналіст видання Telegraph Ендрю Крітчлоу, який спеціалізується на ринку нафти. Він прогнозує, що рішення Москви втрутитися в сирійський конфлікт призведе до зростання цін. На його думку, Владімір Путін чудово розуміє, що падіння цін на нафту в 80-х роках стало однією з основних причин розпаду СССР і таким чином намагається довести ситуацію в Сирії до того, щоб вона спричинила збільшення цін на сировину на Близькому Сході. «На даний час падіння цін на нафту, до якого мають пряме відношення Америка зі своїми союзниками в регіоні — Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром і Кувейтом — призвело до того, що російська економіка скорочується», — вказує Крітчлоу. На його думку, втручання Путіна в Сирії є спробою захиститися перед грою Америки, розрахованої на банкрутство Москви.

Крітчлоу вважає, що ціни на нафту підуть вгору, тому що через військову присутність Росії загострюється напруженість у регіоні, який поставляє близько однієї п’ятої світових запасів нафти, і це напруження вже близьке до точки кипіння. «Щоправда політичний ризик, пов’язаний з цим, ще відчутно не позначився на цінах сировини, але це, ймовірно, зміниться, якщо Росії вдасться закріпити в регіоні», — прогнозує автор.

Союзники Росії

У справі втручання в Сирії РФ досягла угоди з Іраком та Іраном. Тегеран, маючи точку опори в Москві та сильні позиції завдяки угоді з Заходом стосовно своєї ядерної програми, під час наступної зустрічі країн ОПЕК в грудні може чинити більший тиск на картель (а особливо на Саудівську Аравію), вимагаючи скорочення видобутку. Портал oil.price.com вважає, що військові дії Росії в Сирії і укладена угода з Іраком та Іраном щодо обміну розвідданими є «частиною стратегії по боротьбі з негативним тиском на російський енергетичний сектор».
Багато політичних аналітиків побоюються, що сирійський конфлікт, який вже має, як пише Financial Times, локальний, регіональний та міжнародний вимір, може ще більше розповсюдитися на сусідні країни, що викличе серйозне занепокоєння на товарних ринках.
Загальновідомо, що ціни на нафту істотно впливають на економіку Росії. Виручка від експорту сировини складає 60,5% доходів у бюджет країни. А останнім часом вона постійно знижується, через що надходження в державну скарбницю зменшилися на 30–40%. Низькі ціни на нафту є не лише наслідком кризи надвиробництва, але й політики ОПЕКу (головним чином чільного члена картелю Саудівської Аравії), яка полягає в утриманні дуже високого ліміту добування та низької ціни на нафту в боротьбі за збереження частки на ринку.

Один з найвідоміших фахівців на ринку нафти Даніель Єргін пише у своїй книзі «The Prize: The Epic Quest for Oil, Money, and Power», яка отримала Пулітцерівську премію, що на вартість сирої нафти впливають різні потрясіння, а також страх, що конфлікт між сунітами і шиїтами, арабами і персами дестабілізує всю Перську затоку.

Нині політологи також побоюються, що втручання в сирійський конфлікт Росії та її шиїтських партнерів, а саме Ірану і ліванської «Хезболли» в Сирії, становить серйозну небезпеку для всього регіону, оскільки коаліція, котра захищає шиїтів, налаштовує проти себе держави Перської затоки, які підтримують сунітських супротивників Дамаска.

Путін можливо сподівається, що повториться сценарій, при якому зростання цін на нафту виявилося корисним для Росії. «У 1998 році Росія була близька до банкрутства Десять років потому вона мала 800 млрд доларів валютних резервів і величезні заощадження у фонді державного майна, — підкреслює Єргін. — Зліт цін на нафту означав, що з країн-імпортерів нафти до її виробників текли мільярдів доларів — це був один з найбільших трансфертів доходів у світовій історії».

Проте світова гра навколо цін на нафту продовжується. Днями палата представників Конгресу США проголосувала за зняття діючої вже чотири десятиліття заборони на експорт американської нафти. За ініціативу проголосували 261 законодавців, проти виступили 159 конгресменів. Схоже, що вказана ініціатива покликана не лише полегшити життя американським нафтодобувним компаніям, але також стримати зростання цін на нафту, якого домагається Росія своїм втручанням у сирійський конфлікт.

Тарас Осадчий

Be the first to comment on "Для чого Росія роздмухує сирійський конфлікт?"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*