Гібридні війни гібридної Росії

Magda

Агресія Росії проти України, серед іншого, породила не один міф. Один з них, ймовірно найбільший, це міф про те, що Кремль винайшов ніколи дотепер не бачений і ніким не очікуваний спосіб ведення війни, який називається «гібридна війна».

Хоча це поняття досить нове, але воно швидко набуло популярності. З моменту своєї появи в мас-медіа даним словосполученням визначають майже всі події на стику України та Росії. Тим не менше, якщо придивитися до його походження, то стане зрозуміло, що ми не маємо справу з чимось новим.

Гібрид (лат. hybrida) — це слово, яке використовується в багатьох областях для окреслення явища, обумовленого комбінацією щонайменше двох компонентів, які істотно відрізняються один від одного. У випадку біології ми говоримо про екземпляр, який виник в результаті схрещення двох сортів, порід чи видів. У геральдиці гібридами називають фантастичних істот, які поєднують в собі ознаки двох інших (наприклад орел і дракон). Слово «гібриди» також використовується в гуманітарних науках або техніці, коли справа доходить до поєднання двох, здавалося б несумісних компонентів.

Варто згадати також антропологічну концепцію гібриду. Суміш, визначена терміном «гібрид», безсумнівно, несе в собі страх і відразу та пов’язана, в основному, з досвідом невідомого і незвіданого, чужого стосовно природи. Слово «гібрид» сприймається нашою підсвідомістю як набагато небезпечніше, ніж «злиття» або «синтез». Термін «синтетична війна», звичайно, не міститиме того страху перед невідомим, який супроводжує «гібридну війну».

Ґрунтуючись на цих засадах, термін «гібридна війна» описує воєнну тактику, яка полягає у комбінації традиційних і нетрадиційних засобів, які використовуються в основному для цілей, інших, ніж воєнні. Мова йде про війну, яку сторони проводять, незважаючи на те, що її не було оголошено. У такій війні традиційні збройні сили виконують не лише бойові задачі, але також безпосередньо і активно впливають на економіку, соціальну сферу, мас-медіа країни-супротивника і навіть на міжнародну ситуацію загалом в тих аспектах, які безпосередньо не стосуються даного збройного конфлікту. Щодо антропологічної складової варто відзначити вражаючу ефективність «гібридних» методів, а також труднощі запобігання ним.

Багато «аналітиків і стратегів», здивованих поведінкою Росії в Криму та Східній Україні намагаються свої більш ранні, «мирні» аналізи пояснювати застосуванням росіянами зовсім нової концепції так званої «гібридної війни». Тим часом росіяни прагнуть довести, що їхня тактика проведення операцій у 2014 році була відома в світі протягом тривалого часу.

Загалом для росіян термін «гібридна війна» має характер здебільшого пропагандивний, ніж класифікаційний, тому вони намагаються довести, що ніякої такої війни проти України не ведеться. Особливо цікавою з огляду на це є стаття «Міф гібридної війни» директора Центру аналізу стратегій і технологій Руслана Пухова, опублікована в газеті «Независимое военное обозрение». Пухов з’ясовує у ній різні аспекти «непрямих і асиметричних способів дії» і поєднує їх з принципами оновленої військової доктрини Російської Федерації. Публікація цікава не тільки через погляди, котрі в ній проголошуються, але також тому, що в ній йдеться про шанси, які має Захід (у широкому розумінні цього слова), щоб виграти у Кремля в пропагандистській війні за «душі» російських громадян.

Головна теза аналізу Пухова — твердження, що російська армія не застосовувала жодної нової тактики: ані в Криму, ані пізніше на Донбасі. Тому для росіян неприйнятне твердження, що українська криза це якась нова форма інтервенції, яку використовують війська РФ.

Між тим, відповідно до заяв НАТО, Росія, яка застосовує цю тактику, стала для Європи більш небезпечною, ніж раніше Совєтський Союз. Генеральний секретар НАТО Андерс Расмуссен (Пухов називає його заяву фантазіями) сказав: «Підхід, який використовує Росія, є поєднанням відомих традиційних бойових операцій з новими, більш досконалими методами пропаганди та дезінформації. Звичайно, Захід не повинен бути наївним і, отже, необхідно знайти більш ефективні методи для запобігання гібридним загрозам».

Загалом щодо гібридної війни на Заході побутують два визначення.

* «Гібридна війна» — відкриті та приховані воєнні дії, провокації та диверсії в поєднанні з запереченням своєї причетності, що значно ускладнює адекватну реакцію на них.
* «Гібридна війна» — дії, пов’язані з використанням військових і невійськових інструментів в інтегрованій кампанії, мета якої — застати ворога зненацька, а потім унеможливити перехоплення ним ініціативи і отримання психологічної переваги. Для досягнення цієї мети широко використовується дипломатія, інформаційне прикриття, кібероперації, якомога довше приховується проведення військових операцій і розвідки в поєднанні з економічним тиском.

Постає питання, як тепер можна себе захистити від гібридної війни, і стає зрозумілим, що в ніяких військових книгах про це не йдеться, тому що Владімір Путін — «великий винахідник». Союзники по НАТО заохочують один одного вивчати цей феномен і добряче поміркувати над тим, як реагувати якщо «зелені чоловічки» без знаків розрізнення назвуть себе повстанцями, опозиціонерами, прихильниками федералізації чи військовими реконструкторами, а Росія не буде визнавати, що це її солдати.

Не треба далеко ходити, щоб довести, що в постсовєтській історії не раз траплялися випадки, коли Російська Федерація заперечувала, що воює.
У листопаді 1994 року Чечня під проводом генерала Джохара Дудаєва проголосила себе незалежною, тодішній президент Борис Єльцин оголосив їй ультиматум, а невдовзі розпочались військові дії.

А що ж відбувалося до цього? Нічого такого, що не можна було б віднести до тієї самої гібридної війни. Була створена нібито опозиція «хунті Джохара Дудаєва», яка була озброєна танками, гарматами, стрілецькою амуніцією, тобто усім тим, що можна без проблем придбати в будь-якому російському воєнторзі. Російська влада офіційно взагалі заперечувала свою участь, потім почала твердити, що в танках сидять якісь міфічні добровольці. Джохар Дудаєв погрожував розстріляти кілька російських військових, які потрапили в полон, бо якщо Росія не визнає себе стороною конфлікту, то вони вважатимуться звичайними бандитами. Пізніше навіть російські ЗМІ визнали, що заперечуючи участь російських військових, уряд діє «незграбно».

Така ж сама тактика застосовувалася і в Грузії. Надзвичайно малочисельний абхазький етнос, який на території своєї автономії складав абсолютну меншість не тільки порівняно з грузинами, але й з росіянами, раптом набуває патріотичного запалу і виявляється озброєним танками, бронемашинами, гарматами і багато чим іншим. Так само було і в Південній Осетії. Проти грузинського президента Звіада Гамсахурдія несподівано розпочали військові дії повстанці, озброєні не гірше за грузинські урядові війська. Москва, як зазвичай, була ні причому, але своїх цілей досягнула. Війна з Чечнею врешті-решт обернулася жорстоким геноцидом. За допомогою погроз та компромісів було досягнуто мовчання Заходу, який не хотів образити Єльцина, оскільки на нього тиснуть «яструби». У результаті Захід не побачив ані жертв війни, ані жертв злочинів проти людяності, навіть не побачив експерименту під назвою «гібридна війна», який зараз повторюється в Україні.

У випадку Грузії Москва також досягла результатів. Як і тепер на Донбасі її військ «немає» в Абхазії та Південній Осетії. Де-факто було створено заморожений конфлікт, відрізано шматок Грузії, якій помстилися за саму спробу вийти з російської сфери впливу. З мовчазної згоди Заходу Москві навіть вдалося легалізувати окупаційні війська як миротворців в конфлікті, який вона сама створила і фінансувала. Пригадайте аналогічний «абсолютно спонтанний» сепаратизм в Придністров’ї, де «прості мешканці Тирасполя та Бендер» «без сторонньої допомоги» змогли подолати урядові молдавські війська. І знову заморожений конфлікт, відтятий шматок території та дислокація російських миротворців.
Згадаймо також війну Вірменії та Азербайджану за Карабах з танками та «Градами» у обох сторін конфлікту. Результат — заморожений конфлікт, три російські військові бази у Вірменії.

Загалом є лише один спосіб припинити розповзання гібридних воєн по постсовєтському, а цілком можливо, що і по європейському, простору — це виправити наслідки найбільшої геополітичної катастрофи, яка трапилася у 1991 році. При цьому дозволимо собі не погодитися з її визначенням, яке дав В. Путін. Ця катастрофа полягала зовсім не в тому, що розвалився СССР, а в тому, що він розвалився не до кінця. Подібно до того, як від Австро-Угорської імперії залишилася лише Австрія, а від Османської імперії — Туреччина, від СССР та РСФСР мала залишитися лише Московська область та, можливо, кілька прилеглих регіонів. У цьому разі цивілізований світ, а в першу чергу Україна, не мали би сьогоднішніх проблем. Посприявши утворенню та збереженню гібридної держави РФ, Захід припустився величезної помилки. Очевидно західні стратеги міркували таким чином, що демократичний політичний устрій та ліберальна економіка перетворять Росію на європейську за духом державу, але західний універсалізм тут не спрацював. А тому, як кажуть у народі, «горбатого лише могила виправить».

Роман Кухаренко

Be the first to comment on "Гібридні війни гібридної Росії"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*