Геостратегічне лідерство азійсько-тихоокеанського регіону

АТРАзійсько-тихоокеанський регіон

Розвиток Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) пов’язаний зі зміщенням центрів економічного життя з Європи і США до Японії, Китаю, Індії. За прогнозами Світового банку, до 2020 р. обсяг ВВП в Китаї збільшиться в 20 разів, Індії — в п’ять разів, у США, Японії, Німеччині, Франції — приблизно в два рази. Як підкреслюють американські експерти Національної розвідувальної ради США: «Перенесення багатства та економічного впливу з Заходу на Схід, яке відбувається нині, за розмірами, швидкістю та спрямованістю потоку не має прецедентів у сучасній історії».

Різке ослаблення Росії на Далекому Сході призвело до втрати традиційних зон її геополітичного впливу, зокрема в Монголії та Кореї. Після ліквідації СССР Монголія увійшла в сферу впливу Китаю, США та Японії, де їх інтереси не завжди збігаються. На даний час офіційний Китай розглядає Монголію як продовження своєї території, але керівництво Монголії орієнтоване, в основному, на США і Японію. З 1992 р. в США проходять навчання монгольські офіцери, а Японія проводить роботу з виявлення корисних копалин на її території.

японський храм

Загадкова Японія

Північна і Південна Корея

Сформований у результаті холодної війни поділ Кореї на дві держави дзеркально відбив ситуацію, яка склалася в Європі по відношенню до Німеччини. Нині місце СССР в Північній Кореї займає Китай. Річний торговий оборот між Китаєм і КНДР постійно зростає, крім цього підтримуються міжпартійні зв’язки комуністичних партій, які є правлячими в даних державах.

 

Північна Корея періодично влаштовує військові провокації  проти Південної Кореї. Через це США періодично загрожують КНДР застосуванням військової сили. Таким чином, США і Китай виявилися втягненими у конфлікт між Північною і Південною Кореями, який ускладнюється наявністю ядерної зброї у КНДР. Ще в лютому 2005 р. ця країна вперше відкрито заявила про створення ядерної зброї, а в жовтні 2006 р. був проведений перший ядерний вибух. У квітні 2012 р. в конституцію КНДР було внесено поправки про ядерний статус країни.

 

 

Азія

АТР динамічно розвивається

Піднесення «азійських тигрів»: новий геополітичний центр світу

Стрімкий економічний ривок країн Азійсько-Тихоокеанського регіону на рубежі XX-XXI ст. перетворив цей район земної кулі у важливий геополітичний центр сили, де перетинаються інтереси найбільших світових держав. Економічне процвітання «азійських драконів» було досягнуто такими стрімкими темпами, що дотепер цей випадок є безпрецедентним у світовій історії. Лише кілька десятиліть тому, в 1970-х рр. частка Східної Азії (включаючи Японію) становила лише близько 4% сукупного обсягу світового валового національного продукту (ВНП), в той час як Північна Америка займала провідне місце в світі та її частка становила 35-40% світового ВНП. Однак вже до початку XXI ст. обидва регіони мали приблизно рівні результати (біля 25%). Крім того, сьогодні Китай досяг рекордно високих темпів зростання ВВП — 9,6% на рік і успішно продовжує утримувати цей рівень навіть в умовах світової економічної кризи, дедалі виразніше заявляючи про свою роль регіонального лідера.

Подібні тенденції дозволяють зробити висновок про те, що нові геополітичні виклики XXI ст. прийдуть з Азійсько-Тихоокеанського регіону, і саме тому так важливо відстежувати динамічно мінливі геополітичні реалії в цьому ареалі світу. Геополітичний баланс тут визначають складні відносини між чотирма головними геополітичними акторами, які утворюють стратегічний паралелограм сил: Китай – США – Японія – Росія.

Довгий час для того, щоб тримати ситуацію в АТР під контролем, США прагнули всіляко посилювати двосторонній союз з Японією, створили тихоокеанське міні-НАТО (Японія – Південна Корея – Австралія – ​​Нова Зеландія), перешкоджали реваншистським планам Китаю з повернення Тайваню, надавали суттєву військову допомогу цій острівній країні, продаючи їй велику кількість сучасних озброєнь. Американська стратегія щодо Японії і нині є дуже гнучкою та динамічною. Справа в тому, що геополітична переорієнтація Японії в бік або переозброєння, або відокремленого зближення з Китаєм, означала б кінець ролі американців в регіоні. США прагнуть через тісний альянс з Японією направити в потрібне русло регіональні устремління Китаю і стримати їх непередбачувані прояви. Саме тому американці вважають небажаним зменшення наявної кількості американських військових баз в Японії та в Південній Кореї. Крім того, американці всіляко перешкоджають будь-якому значному збільшенню в геополітичному масштабі та реальному обчисленні військових сил Японії. Основний геополітичний маневр Америки щодо Японії полягає в тому, щоб змусити цю потужну економічну державу повернути своє обличчя до світу і відвернутися від Азії. Тим самим Японія має задовольнити свої зростаючі амбіції, і при цьому залишити за США пальму першості в Азійсько-Тихоокеанському регіоні — найперспективнішому в геополітичному відношенні куточкові світу. Це тонка гра, і вона ведеться досить послідовно.

Однак, незважаючи на усю важливість американо-японських відносин, найвідоміші американські геополітики вважають, що вони перестали грати першорядну роль для США в цьому регіоні. На думку Кіссінджера і Бжезинського, новим стратегічним партнером США в АТР став Китай.

гроші

Китайський юань

Китай як регіональна наддержава

Нині Китай перетворився на домінуючу регіональну державу. Очевидно, що він прагне отримати статус світової держави. За прогнозами деяких експертів, після завершення сучасної світової економічної кризи вже не США, а Китай претендуватиме на роль світового гегемона.

Оптимісти вважають, що одні з найвищих у світі темпів економічного розвитку Китаю, разом з масштабами іноземних капіталовкладень, забезпечують статистичну основу для сприятливого прогнозу щодо того, що протягом приблизно двох десятиліть Китай стане світовою державою, рівною Сполученим Штатам та Євросоюзу. До цього часу за показниками ВВП Китай може значно обігнати Японію (сьогодні він уже набагато випереджає Росію). Цей економічний імпульс дозволить Китаю наростити військову міць такого рівня, що він стане загрозою для всіх своїх сусідів та, ймовірно, навіть для більш віддалених географічно супротивників. Зміцнивши свої позиції завдяки приєднанню Гонконгу і Макао, а в недалекому майбутньому, можливо, політично підпорядкувавши Тайвань, Великий Китай перетвориться не лише на панівну державу Далекого Сходу, а й у світову державу першого рангу. Сукупні активи 500 провідних компаній Південно-Східної Азії, власниками яких є китайці, вже зараз складають близько 540 млрд дол. США. Ті етнічні китайці, які мешкають поза межами КНР, контролюють близько 90% економіки Індонезії, 75% економіки Таїланду, 50-60% економіки Малайзії, а також повністю контролюють економіку Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру. Усе це свідчить про «економічну інтервенцію» Китаю в регіоні, результатом якої може стати створення «маріонеткових урядів», підтримуваних КНР.

Однак песимісти вважають, що не можна так однозначно використовувати в прогнозах політичного розвитку механічну залежність від статистичного аналізу. Саме ця помилка була допущена багато років назад тими, хто передбачав, що Японія обійде Сполучені Штати як провідна економічно розвинена країна світу і що їй судилося стати новою геополітичною наддержавою. Відомо, що цей прогноз не здійснився, оскільки не були взяті до уваги чинники економічної уразливості Японії від припливу іноземного капіталу і наявність ринків збуту, а також відсутність безперервності в політичному розвитку.

Песимісти вказують на ряд чинників, які стануть перешкодою на шляху перетворення Китаю в наддержаву світового масштабу.

китаці

Армія КНР

По-перше, КНР буде складно зберегти бурхливі темпи зростання протягом двох найближчих десятиліть. Для збереження цих темпів протягом історично тривалого періоду часу буде потрібно незвично вдале поєднання ефективного національного керівництва, політичної стабільності, соціальної дисципліни всередині країни, високого рівня накопичень, збереження дуже високого рівня іноземних капіталовкладень і регіональної стабільності. Ніщо не може гарантувати Китаю збереження усіх цих позитивних факторів протягом тривалого часу.

По-друге, справжньою проблемою для Китаю може стати питання про нові джерела сировини та енергії. Споживання Китаєм енергії зростає такими темпами, що вже зараз воно набагато перевищує можливості внутрішнього виробництва. Цей розрив може збільшуватися, якщо темпи економічного зростання КНР залишатимуться дуже високими.

Нарешті, продовольча проблема залишається однією з першорядних у Китаї. Навіть з урахуванням зниження темпів демографічного зростання, населення Китаю продовжує збільшуватися в абсолютному вираженні. У зв’язку з цим імпорт продовольства набуває дедалі важливішого значення для внутрішнього добробуту і політичної стабільності КНР. Залежність від імпорту не лише збільшить навантаження на економічні ресурси Китаю через більш високі ціни, але і зробить його більш уразливим до зовнішнього тиску.

шахи

«Велика шахівниця»

Крім цього міжнародна обстановка в Азійсько-Тихоокеанському регіоні в цілому залишається нестабільною. Можна назвати кілька найбільш значущих вибухонебезпечних питань, кожне з яких так чи інакше здатне втягнути Китай в міжнародні конфлікти.

* Парасельські острови і острови Спратлі в Південно-Китайському морі створюють небезпеку зіткнення між Китаєм і низкою держав Південно-Східної Азії з приводу доступу до потенційно цінних енергетичних ресурсів морського дна. Китай при цьому останнім часом розглядає Південно-Китайське море як свою законну національну власність.

• Острова Сенкаку оскаржуються Японією і Китаєм, причому суперники — Тайвань і материковий Китай — завзято відстоюють єдину точку зору з цього питання. Суперництво за панування між Японією і Китаєм, яке історично склалося в даному регіоні, надає територіальному питанню також символічного значення.

• Розділ Кореї і нестабільність, притаманна КНДР, яка набуває ще більш небезпечного характеру через її ядерні амбіції, створюють небезпеку того, що раптовий конфлікт може втягнути півострів до війни. У свою чергу, це зробить стороною конфлікту Сполучені Штати і непрямим чином Японію і Китай.

• До числа інших прихованих територіально-етнічних конфліктів належать російсько-китайські, китайсько-в’єтнамські, японо-корейські та китайсько-індійські прикордонні питання (етнічні хвилювання в провінції Синьцзян, а також китайсько-індонезійські розбіжності з приводу океанських кордонів).

Усі ці фактори дозволяють припустити можливість настання етапу політичної нестабільності в КНР, про що попереджають як китайські, так і міжнародні експерти. У деяких дослідженнях навіть містяться висновки про те, що Китай може опинитися на одному з історичних кіл внутрішнього дроблення, що може остаточно зупинити його просування до світової могутності. Однак не можна не відзначити, що досі китайському керівництву вдавалося досить успішно справлятися з політичними і економічними труднощами. Уже сьогодні Китай є домінуючою регіональною державою в Східній Азії, і його подальшому рухові вперед на шляху до світового лідерства можуть перешкодити тільки зовнішньополітичні чинники. Для того щоб стабілізувати ситуацію, Китай прагне розширювати свої політичні зв’язки з США, Росією, Пакистаном, Бірмою і Північною Кореєю.

Союз з Пакистаном і військова присутність у Бірмі необхідні Китаю, щоб створити противагу впливу Індії в регіоні. Військове співробітництво Китаю з Пакистаном розвивається досить успішно, і це створює серйозні проблеми в сфері безпеки для Індії, обмежуючи її можливості стати лідером в Південній Азії і геополітичним суперником Китаю. Військові контакти з Бірмою необхідні Китаю, щоб отримати доступ до військових об’єктів на декількох бірманських прибережних островах в Індійському океані. Це відкриває для китайців нові стратегічні можливості в Південно-Східній Азії і особливо в Малаккській протоці. Йдеться про прагнення Китаю контролювати Малаккську протоку, що дозволило б йому утримувати під своїм контролем доступ Японії до близькосхідної нафти і європейських ринків.

КНР США

Американо-китайське суперництво

Інтерес до питання об’єднання Кореї має також глибоке політичне коріння. Очевидно, що об’єднана Корея неминуче перетвориться в зону поширення американського і японського впливів, і це завдасть сильного удару по політичним амбіціям Пекіна. Саме тому Китай наполягає на тому, щоб об’єднана Корея була нейтральним буфером між Китаєм і Японією. Справа в тому, що, за розрахунками китайців, ворожість Кореї стосовно Японії має історичне коріння і природним чином втягне Корею до сфери китайського впливу. Проте існування розділеної Кореї також цілком влаштовує Китай, тому він незмінно виступає за збереження північнокорейського режиму.

 

АТЕС та її роль в регіоні

 

Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) функціонує з 1989 р. До її складу спочатку входили США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія, Бруней, пізніше були прийняті КНР, Гонконг, Тайвань, В’єтнам, Папуа – Нова Гвінея, Мексика, Чилі, Перу, Росія (загалом 21 країна). Поки що це об’єднання розглядають не як повноцінну інтеграцію, а скоріше як форум держав, де обговорюються питання торговельно-економічного співробітництва в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. І це пояснюється в першу чергу дуже великими відмінностями між країнами в тому, що стосується умов та рівня економічного розвитку; участі в світогосподарських зв’язках; структури економік, менталітету і звичаїв населення. Однак завдання поставлено досить складні.

• Сприяння економічному зростанню країн.

• Зміцнення багатосторонньої системи торгівлі з урахуванням високої взаємозалежності країн-учасниць.

• Проведення торговельної та інвестиційної лібералізації.

Відповідно до прийнятої в 1995 р. програмі до 2010 р. розвинені країни, які входять в АТЕС, повинні були досягти вільної торгівлі та лібералізувати ринок інвестицій, а країни, які розвиваються приєднатися до цієї великої зони вільної торгівлі до 2020 р. Однак поки що даних цілей не досягнуто, а країни, які беруть участь в АТЕС, не пов’язані щільною взаємодією і взаємопроникненням. Робота АТЕС організована у формі почергових щорічних зустрічей глав держав. У 2012 р. така зустріч була проведена в Росії у Владивостоці.

організація

АТЕС

 

Геополітичні сценарії розвитку ситуації в Азійсько-Тихоокеанському регіоні

На даний час можна прогнозувати два найбільш вірогідних геополітичних сценарії розвитку подій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Сценарій перший — Китай і США проти Росії та Індії. Цей американський сценарій, який прогнозує З. Бжезинський, інтерпретує головну лінію китайської геостратегії в дусі ідей стародавнього китайського стратега Сунь Цзи: «…Розмити американську владу в регіоні до такої міри, щоб ослаблена Америка відчула необхідність зробити своїм союзником Китай, який користується регіональним впливом, а згодом мати Китай, який вже стане впливовою світовою державою, своїм партнером. До цієї мети потрібно прагнути і її треба досягати таким чином, щоб не підштовхнути ані розширення оборонних масштабів американо-японського альянсу, ані заміни американського впливу в регіоні японським».

Дійсно, процес об’єднання Китаю розвивається швидкими темпами і в разі сприятливого завершення може привести до того, що США і Японія не зможуть йому протистояти, і їм залишиться тільки прагнути тримати його під контролем через стратегічне зближення з Китаєм. Усе це надзвичайно посилить регіональну роль об’єднаного Китаю в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, що неминуче призведе до розвитку протиріч. США будуть провокувати Китай на розширення його геополітичної експансії за рахунок тиску на Росію та Індію в зонах перетину геополітичних інтересів. У свою чергу, такий розклад сил приведе Індію і Росію до тіснішої військово-політичної співпраці.

індуси

Прапор Індії

Сценарій другий — «морська сила» проти «континентального блоку» (США, Японія і Об’єднана Корея проти Китаю, Росії та Індії). Цей сценарій передбачає зміцнення існуючого союзу США і Японії, що приведе до об’єднання двох Корей під егідою американського впливу. У результаті загостряться суперечності як на російському Далекому Сході, так і всередині АТР: між Китаєм, Японією і США. Таким чином геополітичні інтереси Росії і Китаю значно зблизяться: вони будуть змушені піти на більш тісний військово-політичний союз для захисту від американського тиску в регіоні.

За умов розвитку цього сценарію в АТР можуть утворитися дві сфери впливу — американо-японсько-корейська (західна) і китайсько-індійсько-російська (східна). Важко припустити, що ця рівновага виявиться мирною і стійкою. Скоріше за все, такий геополітичний розкол може сприяти гонці озброєнь і стимулювати утворення великих військових блоків, що загрожує ескалацією напруженості в даному регіоні.

 

Тарас Осадчий

 

 

Be the first to comment on "Геостратегічне лідерство азійсько-тихоокеанського регіону"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*