Війна на Сході України: три варіанти розв’язки

Снимок8

Чим закінчиться сьогоднішнє військове протистояння на Донбасі? Чи набуде воно повноцінного характеру російсько-української війни? Яким буде майбутнє України в цьому випадку? Ці питання сьогодні відносяться до тих, що найбільше хвилюють українське суспільство. Численні натовпи проплачених політологів, аналітиків і військових експертів висловлюють думки, часто протилежні одна одній, які, проте, збігаються в одному — жодних позитивних перспектив військового вирішення конфлікту для України немає, і єдине, на що ми здатні — не загострювали обстановку, надіятись на допомогу Заходу й приймати запропоновані ним поступки Кремлю, бо в інакшому випадку нас чекає небезпека зустрічі один на один з агресором і подальшої втрати незалежності. Такою самою є логіка офіційної влади, об’єктивно зацікавленої в збереженні існуючого статусу напівмиру- напіввійни з метою власного збагачення, вкорінення олігрхічної системи й винищення на фронті найбільш свідомої частини українського суспільства.

Так чи дійсно все виглядає так безрадісно, і в українців немає жодних надій на перемогу? Це ми й спробуємо тут з’ясувати, розглянувши три основних варіанти подальшого розвитку подій на Сході.

Найменш імовірним варіантом, на нашу думку, є пряме вторгнення Росії в Україну з офіційним оголошенням війни. Цілий ряд фактів вказує на те, що в плани Путіна на найближче десятиліття абсолютно не входить розв’язання на Сході України повномасштабного військового конфлікту.

Серед головних відзначимо наступні:
— регулярні витоки з російських урядових кіл інформації стосовно нібито запланованого вторгнення і демонстративні військові маневри на кордоні, чого в разі реальної підготовки РФ до війни ніколи б не сталося.
— нездатність російського бюджету в нинішніх умовах утримувати окуповані території українського південного сходу й тим більш забезпечити їх економічне відновлення.
— пряме зіткнення ВСУ зі ВС РФ на території України автоматично тягне за собою визнання Росії стороною конфлікту, а значить і позбавлення її права голосу в Радбезі ООН. Це абсолютно не відповідає планам Путіна, який будує свою політику на блокуванні всіх невигідних РФ вирішень Радбезу.
— від вторгнення Путіну немає жодних дивідендів — один головний біль, збільшення витрат і посилення санкцій, які підривають економіку РФ.

Це водночас зменшує його рейтинг в країні і створює благодатний грунт для різних антиурядових рухів.

Тим не менш, інформація про грядуще «введення Путіним військ» з метою «повного знищення України» невпинно тиражується українськими ЗМІ, набуваючи характеру відверто навіженого зомбування у дусі сталінської пропаганди 1930-х років. Причини цього ми ще розглянемо в окремій статті, а тут спробуємо зробити прогноз того, що ж чекає Україну при вищезазначеному розгортанні подій.

Спершу слід відзначити, що загально поширене уявлення про російську армію як про потужний і непохитний колос на кшталт кадрової РККА червня 1941 року абсолютно не відповідає дійсності. На усьому протязі 1990–2000 рр. (особливо в роки правління Б. Єльцина) у військовій сфері Росії відбувалися ті ж самі процеси, що і у нас: армія розвалювалася, деградувала, військове майно розкрадалося, в керівництві процвітала корупція, чисельність підрозділів катастрофічно скорочувалася, а моральне обличчя їх особового складу погіршувалося з кожним днем. Усупереч заявам багатьох українських державних діячів, ніякі сотні тисяч непереможних «азійських полчищ» наші кордони апріорі атакувати не можуть. На думку більшості військових експертів, максимальна кількість боєздатних військ, яку зможе виставити Путін у війні проти України, дорівнює 45–50 тисячам, як срочників, так і контрактників. Тут треба звернути увагу, що срочники у 2015 р. звільнялися протягом квітня-червня, зараз набрали нових, які нічого не вміють і більш-менш навченими солдатами вони стануть лише до жовтня. Отже у разі вторгнення влітку 2015 р. (про що, до речі, днями знову заявляв президент Порошенко), ми перебуваємо в резонансі: українська армія на відносному піку боєготовності, а російська — знизу, і до того ж чисельність російських військ не дуже велика, а у нас доволі значне угрупування.
Слід також пам’ятати, що в разі офіційного виступу Росії на боці сепаратистів ООН неодмінно прийме рішення про введення в Україну «блакитних касок». Вони вишикуються на кордонах зони конфлікту, а за їх спинами українська армія неспішно, але ґрунтовно вибудує оборонні укріплення і Путін назавжди забуде про «новоросію», маючи спраглий до російських бюджетних коштів Донбас. Це у гіршому разі. А в кращому увесь народ мобілізується, візьме в руки зброю і почне радісно знищувати кремлівських окупантів.

Після низки відчутних поразок російських військ, про які стане відомо на весь світ, врешті-решт впаде удавана пелена з очей США і Європи, оскільки навіть найбільш сильне проросійське лобі в цих країнах вже не зможе заперечувати, що Росія це агресор. У результаті Росія зазнає поразки, на неї накладуть третій режим санкцій і услід за цим в країні почнеться процес розвалу з перспективою відсікання по Урал. (Що є достатньо ймовірним, враховуючи ті процеси, які відбуваються там вже сьогодні: «Роснефть», якою керує Сєчин (Західний Сибір) подає до суду на «Газпром»). В таких умовах почнуть підіймати голову сибірські самостійники. Також не забуваймо, що нині американці вводять свої війська з Афганістану. Незворотні політичні процеси у Середній Азії та Поволжі можуть призвести до скорочення Росії до розміру вузької смуги між південним кінцем Уральських гір і північним узбережжям Каспійського моря. Зрештою це неминуче приведе до відродження Київської Русі часів її розквіту: північно-західна частина Росії, яка складається з цілком здорових расових елементів (найбільше, до речі, вогнище нордичної раси на континенті) почне знову орієнтуватися на Новгород (відродиться Новгородська республіка), на Скандинавію і в дуже великій мірі на Київ. У результаті ми отримуємо повернення традиційного геополітичного устрою східноєвропейських націй: Велике князівство Литовське – 2, Четверта Річ Посполита, нова Київська Русь. Таким чином від Уралу до Ельби виникає нова Східна Європа, яка згодом потягне за собою стару Європу, і Києву належить тут зіграти централізуючу роль. Отже варіант з вторгненням Росії приводить нас найкоротшим шляхом до перемоги і переформатування всього східноєвропейського простору .У якомусь сенсі це є для нас ідеальним варіантом.

Другий варіант, який найбільш сьогодні вірогідний, враховуючи прийняті під шаленим тиском США Верховною Радою поправки до Конституції про «особливий статус місцевої самоврядності» «ДНР» і «ЛНР» — це продовження затягування конфлікту, що однаково вигідно Америці, Європі, Києву і Москві, тобто усім, окрім українського народу. Армія буде як і раніше без діла стирчати в окопах під обстрілом сепаратистів, а окупований Донбас, за підтримки українського уряду, обростати державною суб’єктністю: отримає легітимні місцеві суди, прокуратури, поліцію з гиві та моторолл. Згідно з новою Конституцією, ми допомагатимемо їм у відродженні інфраструктури, створенні нових робочих місць, надаватимемо мільярдні дотації з бюджету.

Довго терпіти таке жахливе приниження і наругу над пам’яттю тисяч загиблих українських військовослужбовців народ і його найбільш активна верства в особі націоналістів очевидно не стане, і Вальцмана зі всією його камарильєю знесуть на новому Майдані, вже третьому по рахунку. Яким будуть наслідки цієї революції, вже дійсно української національної, точно передбачити досить складно, але у будь-якому випадку у нас з’являється блискуча можливість повторити на Донбасі хорватський сценарій. Декілька років формально дотримуючись Мінських угод (та, відповідно, зберігаючи хороші стосунки із Заходом), нова Україна в потрібний момент «викриває» «секретні плани» клятого Путіна щодо захоплення своєї території і починає нібито випереджувальний наступ. Росія, зважаючи на використання нею тактики гібридної війни та інших описаних вище чинників, на відкрите вторгнення однозначно не зважиться, і угрупування «ополчення» у такому разі чекає зустріч наодинці з підготовленою і реформованою українською армією під керівництвом дійсно талановитих воєначальників, результат якої заздалегідь очевидний. Путін, ясна річ, не захоче пускати розгромлених бойовиків до Росії (оскільки він спеціально утилізував їх звідти, використовуючи пропагандистське гасло: «Захисти «російську весну!») і тоді українські війська дві третини окупантів знищують у себе в країні, а тих, що залишилися, лісами акуратно випихають за східний кордон. У Росії в такому разі опиняється до десяти тисяч осіб зі зброєю, які розповідатимуть накачаним ура-партіотизмом росіянам про «злив» «новоросії», зрадництво «русскава мира» і т. д, представляючи все це як цілеспрямовану диверсію путінського режиму на вимогу клятої Америки (про що, до речі, останнім часом прямо говорить відомий лідер сеператистів Гіркін-Стрєлков).

Безлади (ними неодмінно скористаються в своїх інтересах кавказькі моджахеди, середньоазійські та інші рухи за підтримки наших рідних українських спецслужб) в результаті об’єктивно призведуть до описаного в першому варіанті розвалу російської держави.
Є ще і третій варіант, при якому сепаратисти, підкріплені силами декількох російських дивізій (більше частин Путін напевно посилати не ризикне), отримають наказ з Кремля почати концентрований наступ з обмеженими цілями на позиції українських військ. Росія при цьому зберігає існуючий статус і нікуди офіційно не втручається. Абсолютно непідготовлене до такого сценарію розвитку подій наше командування, у складі таких «світочів» військового мистецтва як генерал Муженко, повністю втрачає контроль над становищем на фронті, внаслідок чого, не дивлячись на ініціативу деяких частин щодо запеклого опору ворогові, значна частина українського південного сходу виявляється під владою Росії (вірогідність окупації усієї України виглядає настільки абсурдною і утопічною, що ми її навіть тут не розглядатимемо). Київський уряд по закінченню бойових дій підписує ганебну капітуляцію за прикладом Версаля, що включає визнання України країною-агресором і зобов’язання виплати регіонам тільки що заснованої держави «новоросія», яка «постраждали» від «хунти», величезних грошових репарацій. А це з майже 100%-ю гарантією спричинить здійснення сценарію другого варіанту (Майдан і національна революція), проте вже з набагато серйознішими наслідками.

На підставі вищезазначеного можна прийти до висновку, що яким би не був розвиток подій на Донбасі, перспективи для українського народу у будь-якому випадку є вельми сприятливими, і ми маємо можливість в найближче десятиліття бути свідками і активними учасниками національного відродження України, а услід за нею і всієї Європи. Головне проявити себе гідно і не упустити дарований долею шанс.

Віктор Кляйнов

Be the first to comment on "Війна на Сході України: три варіанти розв’язки"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*



*